У багатьох країнах світу прихильники евтаназії продовжують чинити тиск з метою легалізації безболісного вбивства.

В Австралії доктор Філіп Нітчке нещодавно порушив закон, поширивши у Сіднеї примірник своєї книги «The Peacful Pull». За повідомленням «Sydney Morning Herald» (2 жовтня), книга була заборонена владою у 2007 році. Роздача книг відбулася після його виступу перед групою людей (близько 200 осіб) в оперному театрі Сіднея.

Тим часом англійська «The Guardian» (16 жовтня) повідомила, що комісія, яку очолює лорд Фалконер і яка створена для вивчення можливих змін закону про безболісне вбивство, повинна представити свою доповідь у листопаді. На адресу комісії було висловлено багато критики у зв’язку з її позицією на користь евтаназії. Навіть у цій редакції закон викликає стурбованість тим, як він застосовується. У лютому 2010 року був опублікований новий процесуальний кодекс, який скорочує можливість покарання тих, хто допомагає людям умерти. Відтоді поліція передала до Королівської прокуратури 44 справи з переконливими доказами надання допомоги у самогубстві, повідомила «Telegraph» 3 вересня. Проте, у жодній із цих справ жоден із обвинувачених не був відданий під суд.

У статті наводяться слова Генерального прокурора Кейр Старме про те, що кількість безболісних убивств зростає у зв'язку з прийняттям нового кримінального кодексу.

Джанет Грівс одна із тих, хто уникнув суду. Вона допомогла піти з життя Дугласу Сінклеру, організувавши йому поїздку до Швейцарії, де у клініці «Dignitas» він покінчив з життям. 30 травня «Times» повідомила, що Грівс після довгого допиту в поліції, зрозуміла, що вона не буде судима.

Недавній випадок у Шотландії показав, що дана проблема не обмежується Англією. Актор Стюарт Мангелл задушив у вересні свою безнадійно хвору дружину Джоан, проте продовжує залишатися на волі. Мангелл був засуджений до 12 місяців ув'язнення з відстрочкою виконання покарання. Деякі свідки показали, що у момент вбивства дружини Мангелл страждав на депресію. За словами прокурора Марка Деніса, дана справа не підпадає під статтю про «безболісне вбивство», оскільки дружина обвинуваченого не просила про смерть.

Страждання.
У Нідерландах – першій країні, де було легалізовано евтаназію, – висуваються пропозиції щодо зміни закону. Асоціація голландських медиків «KNMG» опублікувала документ, в якому пропонує збільшити число критеріїв, згідно яких евтаназія допустима, повідомила 8 вересня «Radio Netherlands Worldwide».

Закон від 2002 року встановлює, що евтаназія можлива у тих випадках, коли хворий страждає від безперервних, нестерпних болів. На думку «KNMG», соціальні фактори, невиліковні хвороби і прості розлади також повинні давати людині право вимагати евтаназії. Представник Організації Аріє Неувенхайцен Круземан визнав, що нелегко оцінити ці останні критерії.

«Radio Netherlands Worldwide» вважає, що «одна і та ж сукупність факторів може сприйматися одним пацієнтом як безперервне, нестерпне страждання, а іншим як терпиме».

Окрім того, у доповіді стверджується, що лікарі зобов'язані уважно розглядати прохання про евтаназію. У разі відхилення прохання лікар, окрім надання вичерпного пояснення своєї відмови, повинен направити прохача до іншого лікаря.

Збільшення кількості критеріїв, які визначають межі евтаназії, означає також збільшення ризику випадків, подібних до того, що трапився із Нен Майтвенд, 84 річною жінкою, хвороба якої була небезнадійною, але вона вирішила піти з життя. За повідомленням «Times» (3 квітня), літня жінка просто захотіла уникнути «довгого періоду занепаду», старіння. Як і Дуглас Синклер, вона вирушила вмирати до клініки «Dignitas» у Швейцарії.

«Будь-яка зміна закону чинитиме тиск на вразливих людей на користь їх рішення перервати своє життя, щоб не бути тягарем для своїх близьких, для тих, хто про них піклується, чи держави», – сказав «Times» доктор Петер Саундерс із «Care Not KIlling».

Трансплантація.
Подальша стурбованість щодо евтаназії була викликана тим фактом, що у низці випадків у пацієнтів, які обирають евтаназію, експлантують органи для трансплантації. Згідно заяви для преси від 10 червня «Pabst Scince Publishers», у період з 2007 до 2009 року в Бельгії мало місце чотири випадки трансплантації легенів, експлантованних у людей, які зазнали евтаназії. Повідомлення про це було опубліковане журналом «Applied Cardiopulmonary Pathophysiology».

У лондонській газеті «Telegraph» від 14 червня сказано, що згідно з дослідженням у Бельгії близько 23,5% донорів легенів і 2,8% донорів серця померли шляхом евтаназії.

Доктора Петера Саундерса стривожило і те, в якій формі було зроблено це повідомлення. Проте, на його думку, половина випадків евтаназії у Бельгії відбувається всупереч волі пацієнтів.

Кілька позитивних повідомлень надійшло з Англії, де суд відмовив у припиненні життя М, жінки з ушкодженнями мозку, як повідомила «Independent» 29 вересня. Хвора перебувала у частковій свідомості та була здатна відповідати, тому суддя Бейкер прийняв рішення про те, що в її випадку повинен взяти гору закон збереження життя. Проте, вже наступного дня BBC у своєму випуску зауважило, що даний закон не є недоторканним. Суддя також сказав, що якщо «у пацієнта трапиться інфаркт, то в даному випадку повинен превалювати закон «не реанімувати».

Випадки, подібні М, часто використовуються для того, щоб схилити громадську думку на користь евтаназії. Проте, багато людей, що мають серйозні проблеми зі здоров'ям, не бажають передчасно розлучатися з життям.

Дослідження, опубліковане «British Medicаl Journal» кілька місяців тому, показало, що 47 з 65 пацієнтів мають синдром «стопора» (locked-in sindrome), зізналися, що вони щасливі.  Люди, що мають цей синдром, викликаний серйозними ушкодженнями мозку, паралізовані, однак вони можуть спілкуватися за допомогою очей. Дослідження було проведено під керівництвом доктора Стевена Лорейса у клініці Університету Льєжа. Усім співрозмовникам – усі вони члени Французької Асоціації синдрому «locked-in» – були поставлені питання про їх клінічну історію, емоційний стан і їхнє бачення евтаназії.

Пристосування.
Лорейс зазначив, що результати даного дослідження повинні змінити не тільки метод лікування пацієнтів, що мають цей синдром, але і наше ставлення до евтаназії. Прохання про евтаназію повинно прийматися з симпатією, але не виконуватися доти, поки стан пацієнта не стабілізується. Окрім того, чим більше проходить часу, тим більше людей, що мають синдром «стопора», говорять про те, що вони задоволені. Це свідчить про те, що багатьом із них вдається пристосуватися до свого стану.

12 квітня «Irish Times» опублікувала зворушливе свідчення на підтримку цієї позиції. Саймон Фітцморіс, що страждає хворобою монейронів, був доставлений до лікарні після появи серйозних проблем із диханням. Лікарі повідомили йому, що шпиталь не може оплачувати забезпечення його штучним диханням в домашніх умовах і тому йому було запропоновано зробити «важкий вибір». Один із лікарів, невропатолог Ронан Уолш, запитав його, чому він хоче жити в умовах, які будуть тільки погіршуватися з поширенням паралічу всього тіла.   «Для них незбагненно, чому я хочу продовжити жити. Але не для мене», – написав Фітцморіс. Його любов до життя була непідкупною і яскравою, зізнався він сам. Коли він написав ці фрази, перебуваючи в госпіталі, його близькі дізналися, що штучне дихання в домашніх умовах було оплачено їх медичною страховкою. Через кілька днів він зміг повернутися додому. Завдяки Богові його життя було врятоване. Однак, якщо прихильники евтаназії зуміють домогтися її, то багато подібні йому не матимуть можливості жити.

За матеріалами catholic.uz