Звернення Високопреосвященішого Архієпископа Івана

Митрополита Перемисько-Варшавського

до духовенства Перемисько-Варшавської Архієпархії

на Пилиповий Піст.

Всесвітліші, Всечесніші,

Високопреподобні і Преподобні Отці

Християнська віра це не тільки доктрина, знання, збір моральних принципів, традиція. Християнська віра це реальна зустріч, відносини з Ісусом Христом. Переказувати віру означає творити в кожному місці і часі умовини, які допоможуть здійснити таку зустріч людини з Ісусом Христом.

(Нова Євангелізація для переказу християнської віри.

Інструментум Лаборіс, 18.)

         З початком місяця жовтня 2012 р. Б. Вселенська Церква вступила у Рік Віри проголошений Папою Венедиктом ХVI. Синод Єпископів нашої Української Греко-Католицької Церкви не пройшов мимо біля цього заклику. Глава і Отець УГКЦ Блаженнійший Святослав 14 жовтня 2012 р. Б. під час урочистої Архієрейської Божественної Літургії у відреставрованому соборі Святої Софії в Римі сказав: «Символічним актом благословення цього відновленого собору Святої Софії тут, у Вічному місті Римі, відповідно до постанови Синоду Єпископів нашої Церкви, відгукуючись на заклик Святішого Отця Венедикта XVI, хочу урочисто відкрити і в нашій Церкві Рік віри». Ці події спонукують перш за все нас, духовенство до реальної зустрічі з Ісусом Христом, тим який є джерелом нашої віри.

       I.            Реальна зустріч і відносини з Ісусом Христом.

         У семінарійний період всіх нас вчили, що не можливо передати комусь що-небудь коли сам того не маєш. Народна приказка, яка у своєму переказі простенька, але у змісті дуже глибока, звучить «З пустого і Соломон не наллє!». Ці вислови вказують дуже виразно і змістовно на завдання нас душпастирів супроти своїх вірних. Кожний з нас є включений у священство Христове, вибраний Богом для уприсутнення Його дарів на землі. Це вибрання Боже і наша відповідь, яку ми дали Богові через добровільну згоду на прийняття ієрейських свячень, заставляє нас до реальних і близьких відносин зі Спасителем. І не тому що хтось наказує, але тому що кожний з нас сам відповідав Богові.

         Віра це дар, який носимо«у глиняних посудинах» (2 Кор. 4, 7), дуже делікатних, де через невторопність можемо їх розбити і втратити Божий скарб. Священик є тим, який перший реально зустрічається з Христом, наповняється Його благодаттю і силою до щоденних змагань у боротьбі за святість. Зустрічі, священик - Христос, не можуть бути принагідними, але мають бути постійними, щоденними. Літургійний і особистий вимір має християнська молитва, як написано у Катехизмі УГКЦ «Христос наша Пасха». Ці два виміри в священичому житті взаємно себе доповнюють і то у цих просторах доходить до зустрічі. Також через ці два молитовні простори вірні хочуть дійти до Христа, а наша активність має бути перш за все спрямована на допровадженні їх там, де життя безконечне. Як сказав Папа Венедикт XVI на зустрічі з духовенством в часі візиту до Польщі в 2006 році, що «Вірні очікують від священиків тільки одного, щоб були спеціалістами від зустрічі людини з Богом. Не вимагається від священика, щоб був експертом в справах економії, будівництва чи політики. Очікується від нього, щоб був експертом в ділянці життя духовного». Ніхто інший, тільки ми, Христові Священики, маємо вести і привести інших до Христа, водночас самі будучи з Христом. До тих дій заохочують усіх нас Отці Синоду УГКЦ, який того року проходив в Канаді, і пропонують слідуючі розв’язання «щоб оживити участь вірних у молитовно-літургійному житті Церкви; - потрібно в неділі й свята, окрім Служби Божої, також служити по змозі Вечірні й Утрені і заохотити душпастирів до щоденного служіння Божественної Літургії і молитви Часослова в парафіяльному храмі; - як також заохотити вірних до участі в богослужіннях не тільки в неділі і свята, а й у інші дні тижня.»

    II.            Творити в кожному місці і часі умовини для зустрічі з Христом

         Через щоденне бачення улюбленого Спасителя у літургійні молитві Церкви (Утреня, Божественна Літургія, Часи, Вечірня) наповняємо наші душевні посудини Живою Водою (пор. Ів. 4, 10) і щойно тоді можемо дати напитись тим, яких нам доручив Господь. Якщо віримо, що Бога зустрічаємо у літургійних дійствах Церкви, у Божому Слові, яке записане у Святому Писанні, то зобов’язані ми запланувати наше священиче життя в такий спосіб, щоб доручені нам вірні також могли з Ним зустрічатись. Пастирське послання Папи Венедикта XVIна відкриття Року Віри носить знаменитий заголовок Porta fidei - Двері віри, який мусить нас священнослужителів спонукувати ввійти через ці двері, не тільки духовно роздумуючи це у своєму серці, але реально через двері переходити. Найкращим місцем до зустрічі з Христом є наші храми. Церкви, які таким великим зусиллям ми побудували і надалі будуємо. Більшість з нас пам`ятає часи, коли своїх храмів не було і примушені ми були тинятися по чужих, і не рідко терпіти упокорення з того приводу. Сьогодні ситуація відмінилася і здебільшого маємо свої храми, де можемо молитися. То нам дано ключі до тих храмів і це ми відкриваємо їх двері. Правдиво впускаємо, або не впускаємо вірних на зустріч з Христом. Як актуально і страшно у цьому контексті звучать слова Ісуса Христа: «Горе вам, законовчителям, бо ви взяли ключі знання. Самі ви не ввійшли, і тим, що хотіли ввійти, заборонили.» (Лк. 11, 52). Треба нам усвідомити, що це ми маємо ключі і несемо відповідальність за невідкриті двері храмів для вірних перед Господом!

         Хтось може сказати, що часи є трудні, люди інші. І багато-багато різноманітних оправдань знайти для закритих дверей. Однак треба запитати: коли часи були легші? Чи просто було нашим предкам, під страхом втрати життя або свободи, визнавати віру? Чи після акції Вісла, в чужому місці, було просто будувати свої хати і рідні храми? Чи в підпіллі було просто? Дивлячись в історію, можна оцінити сьогоднішній час, як найкращий для голошення Божого Царства. То є цей добрий час, в якому через відкриті двері наших храмів маємо переводити довірене нам Богом духовне стадо на зустріч з Ісусом Христом.

         Синод єпископів, який проходив у Римі в місяці жовтні вказує шлях і точки зупинки, які ведуть до зустрічі з Христом. «Нова євангелізація, буде подібна до такого нового зрушення, до якого є запрошена уся Церква. Зокрема мова йшла про християнську родину... » - каже Блаженнійший Святослав про праці Синоду. Ніхто інший, тільки ми маємо бути тими, які досвідчивши присутності Бога у нашому священичому житті, розпочинають оце «нове зрушення». Виходячи на зустріч духовим потребам родин. Беручи участь у зустрічах родин своїх парафій, спільно молячись, чи читаючи Боже Слово. Наповнити родини Христом - це пильний і нетерплячий отягання заклик! Не прогайнуймо цього доброго часу!

         Дорогі мої Отці.

         Роздумуючи над останьою нашою зустріччю, яка проходила в Домбровіци біля Любліна і над створеними деканатами душпастирськими планами на Рік Віри, спершу хочу всім Вам подякувати за Ваше зусилля і працю. Бо щоб здійснити ці всі задуми треба буде попрацювати. Однак, проаналізувавши глибше заплановані дії, добачаю одну небезпеку, яку можна назвати «акційність». Полягає вона у тому, що діємо від акції до акції, від прощі до прощі, від празника до празника. А нам сьогодні слід починати дії, які будуть тривало вписані в наше і наших вірних життя. Слуга Божий Патріарх Йосиф Сліпий висказав таку фразу, яка, щоправда, відноситься до книжок, але має дуже широке застосування, а саме: «Буде книжка, то і читач знайдеться». Буде відкритий храм, то і вірні прийдуть, буде служитись Утреня, Вечірня, Молебень чи Акафіст, не принагідно, а кожного дня, то і вірні будуть приходити і навчаться молитися тими службами. Будемо у сповідальниці, хоча б півгодини перед богослужінням, то вірні прийдуть і в це місце зустрічі з Христом! Треба нам також бути свідомими ситуації нашої Церкви в діаспорі. Наші громади нечисленні і не чекаймо на натовпи вірних, а споглядаймо з радістю навіть на одного мирянина, який побачив у нашій молитві Христа і прилучився до неї. Запланованого не кидаймо, бо це добрі ініціативи, але мусимо пересунути наголоси з акції на щоденність!

         Не падаймо духом, Христос закликає нас з Гетсеманського саду «Чувайте й моліться, щоб не увійти у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41). Коли будемо дивитись на нашу службу як наказ, то наше тіло буде завжди немічне. Однак коли перейдемо Porta Fidei і наповнимось Божою присутністю то і наше тіло стане міцним для здійснювання зустрічі людини з Богом.

         Молюся за всіх Вас і за кожного з окрема до нашої Матері, Пресвятої Владичиці, яка має сміливість до свого Сина і нашого Господа Ісуса Христа, щоб випрошувала у Нього витривалості у постанові святого життя. Щоб цей Рік віри був початком нового життя, переображуючи цей світ в Боже Царство. За словами того, «хто сидить на престолі - От нове творю все!» (Одк. 21, 5)

Благословення Господнє на Вас!

Дано в Перемишлі, при соборі Св. Івана Хрестителя,

дня 5 листопада 2012 року Божого.

Джерело: cerkiew.net