30 грудня 2001 р. у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка відбулася Конференція на тему: «Українська міграція в контексті взаємодії Української Греко-Католицької Церкви та Української Держави». Вперше проблему міграції обговорювали на церковному і державному рівнях. Організатор: Пасторально-місійний відділ УГКЦ та Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Центр українознавства. Конференція проходила у рамках зустрічі родин мігрантів, яка з 30 грудня 2011 по 01 січня 2012 відбувалася у Києві. Серед учасників були представники із Західної України (Львівська, Івано-Франківська область), м. Київ.
Представники УГКЦ, зокрема Пасторально-місійний відділ, та Держава спільно обговорили сучасний міграційний стан, представили напрацювання та випрацювали пропозиції, які будуть внесені в резолюцію і представлені органам влади.

Розпочинаючи зустріч, Володимир Бугров, проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відзначив важливість можливості говорити і запитувати про те, чого сподіваємося. Зокрема, праця в групах, на його думку, створить умови безпосереднього спілкування, де можна буде пережити і переосмислити почуте. Як зауважує п. Володимир, такі зустрічі дадуть можливість звертатись до органів влади в Україні.

Українську Греко-Католицьку Церкву представляв владика Йосиф Мілян, Голова ПМВ УГКЦ, та о. Василь Поточняк, виконавчий секретар ПМВ, координатор зустрічі. 

У своїй доповіді «Досвід УГКЦ у служінні мігрантам»,  владика Йосиф представив міграційний процес, який, на його думку, набрав рис немовби звичайного явища. Зосередив увагу на тому, що Церква вестиме стратегію постійного моніторингу і супроводу емігрантства в різний період. Як зауважує єпископ, за статистичними даними з 2008-2009 р. з України виїхало 5 млн. її громадян, за іншими дослідженнями – 7 млн. Цитуючи блаженнішого Любомира, наголосив, що його твердження «ми – країна емігрантів» – є слушним.

У доповіді вказав на те, що міграція – це не лише негатив, як, зазвичай, вважають науковці та деякі церковні діячі. «У Португалії, наприклад, це явище підсилює економічний ріст країни», – зауважив єпископ, незважаючи на те, що там кожний п’ятий є емігрантом.

За останніми даними державного Інституту статистики упродовж трьох років із Західної України виїхало 1,5 млн. осіб, понад 60% – це вірні з Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей. Загальна кількість закордонного українства сягає близько 20 млн. осіб. «Це і ті, котрі там народилися і ті, хто виїхав», – зауважує владика Йосиф.

Ще одним аргументом є духовно-соціальний фактор. «За цифрами стоять люди, – говорить єпископ. Завдання Церкви – пригадати тим, хто на чужині, Христовий заклик: шукати відповіді, щоб у душах людей не забракло Бога».
Відтак еклезіальний (церковний) аргумент вказує на те, що на практиці душпастирство всеціло зосереджувалося на тих, хто приходив у храм. Отож, «український еміграційний рух дозволяє проявити себе не тільки як Церкву свого права, це дозволяє нам проявити себе як Східну Католицьку Церкву, яка крокує у напрямі патріаршества», – зазначає владика Йосиф.

Зауважив, на прикладі служіння о. Василя Поточняка, колишнього координатора греко-католиків в Італії, котрий створив там понад 100 спільнот, що для того, щоб організувати спільноту за кордоном, потрібно бути креативним, гнучким і чітким у позиції.

Розповів про діяльність Пасторально-місійного відділу УГКЦ, який, серед іншого, займається вірними, котрі потребують духовної опіки. «Ми не тільки хочемо бачити наших вірних у храмі, а пробуємо сприяти тому, щоби створювалися громади при Церкві, працювати з посольствами, представниками державних структур», – зазначає владика. ПМВ займається вірними у 37державах світу: Африки, Японії, Індії, Скандинавських країн, Прибалтики. «Ми пробуємо створити якусь законодавчу базу; консультаційні пункти; пробуємо вишколити семінаристів старших курсів і шукаємо харизматичних кандидатів, котрі мали б бажання їхати; хочемо створити Євангелізаційний місійний інститут, який займався б цією проблематикою і готував людей. Ми почали із семінарів, на які запрошуємо монахів і монахинь, котрі працюють і мають чим поділитися з іншими. На наступний рік запланували курс для дівчат, котрі є потенційними кандидатками на дружин священиків. Створено цілу базу для  біженців; розвиваємо морське капеланство в Одесі. Працюємо з дітьми емігрантів. На цей рік заплановано багато таборів для дітей-мігрантів. Комісія у справах мігрантів створила скайп-спілкування між дітьми і батьками, котрі є за кордоном. Проводимо зустрічі, остання з яких відбулася з представниками єпископських конференцій у  м. Кьольні (Німеччина). Ці зустрічі мають поважний голос в контексті Європи. Ми пробуємо, щоб нас почули і зрозуміли», – підсумовує Голова ПМВ.

У доповіді торкнувся питання одруженого священства, яке у Церкві Східної традиції має місце. Більш ніж 90 відсотків священиків УГКЦ є одруженими і це, на думку владики, створює маленький конфлікт. «Вони бояться, що ми створимо невідповідну ситуацію в єпархії. Для цього треба багато зусиль, щоб переконати, що одружене священство є особливістю Церкви Східного обряду», – зауважує єпископ.

На завершення поділився враженнями від свого нещодавного перебування у Флоренції і зауважив те, наскільки їхній єпископ відкрито прийняв українську делегацію. «Коли українці співали пісню «Два кольори», то спів цього єдиного хору виходив з нутра. Італійці були зачудовані. Ми справді докладаємося своєю культурою як нація. Ми не присутні серед мігрантів, щоб тільки займатися духовною сторінкою людей, але пробуємо підтримувати усі добрі починання людей, котрі за кордоном», – говорить єпископ.

Підсумовуючи, наголосив на важливості таких розмов і зустрічей, зауважуючи, що «через ці розмови колись дійде до того, що Україна матиме своє еміграційне право». Звернув увагу на те, що повернення українців на Батьківщину змінює лице української держави, бо це приїжджають українці європейські.

З доповідями виступили також п. Теофіл Рендюк, заступник директора Департаменту зв’язків із закордонним українством, начальник відділу національних меншин та віросповідань МЗСУ котрий, звертаючись до присутніх, сказав, що вони є тими, хто народжує п’яту хвилю. Додав, що скоро першій дитині, котра народилася на чужині, виповниться 100 років. Відтак навів статистичні дані і сказав про те, що наші українці представлені у 56 країнах світу, у 265 країнах світу є українські корені.  Міграційний потік серед тих, хто виїхав у інші країни, складає: Росія – 10 млн., США – 1млн. 200 тис., Канада – 1млн. 200 тис., Молдова – 645 тис., Аргентина – 250 тис., Бразилія – 500 тис., Узбекистан – 100 тис., Європа від 90  тис і далі. Наголосив, що міграційний процес на сьогодні знаходиться в обіймах Церкви і Держави.

Михайло Довбищенко, науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка розповів про те, що крім позитивних моментів, міграція несе з собою також вплив культур, а також загрози і виклики перед суспільством, які треба мати на увазі. Звернув увагу на те, якими ми маємо побачити себе   у перспективі членства в європейському народі, яке займаємо місце, а також який досвід можемо почерпнути від сусідньої Росії. Вона, на думку п. Михайла, сьогодні стає проблемою міжкультурного та міжнаціонального діалогу. Як зауважує п. Михайло,  вирішувати проблеми треба, беручи до уваги кризову ситуацію і те, чи ця міграція буде керованою.

«В Європі через високий рівень соціальних гарантів, відбулася секуляризація суспільства. Люди, котрі добре заробляють – уже не хочуть мати дітей. Результат – старіння націй. Працездатних людей стає щораз-то менше. У Англії церкви передають під мечеті, переобладнують під магазини», – говорить доповідач. Вирішення цієї проблеми  бачить у поверненні до традиційних цінностей і відтворенні  нації традиційним шляхом.

Світлана Кагамлик, старший науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка запропонувала  відновити практику семінарів з видачею дипломів для українського зарубіжжя та створити на базі КНУ культурно-інформаційний центр усього українства.

Максим Бондаренко, Комісія УГКЦ у справах мігрантів, розповів про  специфіку праці сімейних порадень та звернув увагу на конфлікт пріоритетів у самій особі, яка стоїть на межі виборів. Назвав міграцією проблемою, у якій відстань помножена на час.

п. Наталя Яцик звернула увагу на «жіноче обличчя», яке носить явище міграції. «Міграція жінок, – зауважує п. Наталя, складає 65% від загальної кількості. А це, – як вона стверджує, – створює проблему соціального сирітства». Також розповіла про успішну діяльність, яку веде «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії стосовно праці з дітьми мігрантів, біженцями тощо.

Оксана П’ятковська, науковий співробітник «МІОК» для дітей та родин трудових мігрантів звернула увагу на те, що питання дітей трудових мігрантів висвітлюється у ЗМІ недостатньо. «П’ята хвиля мігрантів – це кваліфікована молодь», – говорить п. Наталя і додає, що якщо почне їхати молодь, то будуть залишені батьки і старші. Відтак повідомила, що навесну запланована Конференція, де обговорюватимуться ці проблеми та  шукатимуться виходи із цієї ситуації.

Підсумки праці в групах відкрили проблеми та потреби, які існують у суспільстві стосовно теми міграції. Зокрема, було наголошено на тому, що саме через Церкву люди на чужині нерідко знаходили Бога і її служіння там, безсумнівно, має значну перевагу.

Акцентувалося на аспекті потрібності людини. «У цьому напрямі більше практичних дій приймає Церква», - зауважують учасники. Рівно ж як і у плані праці з дітьми-сиротами держава поки що виконує декларативну роль. Церква, натомість, - виховну та духовну.

Серед проблем звучало і те, що, незважаючи на організації  і якісь програми, які існують для праці з мігрантами, самі мігранти і родичі цією інформацією не володіють.  Церква у цьому плані є активно працюючою, отож, є потреба налагоджувати співпрацю Держави з Церквою.

Проблемою, яка поки що вирішується лише Церквою, є адаптація тих, хто повернувся і захист прав честі і гідності тих, хто працює за кордоном. З боку Держави у цьому напрямі є недостатня праця.

Несвоєчасно виплачені зарплати за кордоном, брак інформування, прийняття подвійного громадянства – це також труднощі, з якими зустрічаються люди на чужині. 

Пропозицією, яка звучала в бік Держави, було налагодити систему, чи створити організацію, щоб люди знали, куди їм звернутися за юридичною, соціальною допомогою.

Висновки та резолюція зустрічі доопрацьовуються і будуть представлені органам влади.

Іванна Рижан