//

Вибіркова політкоректність

Наведений нижче невеличкий текст,  було опубліковано в щоденнику «Річ Посполита», як коментар до ситуації, що склалася в Польщі навколо першого в історії чорношкірого депутата польського Сейму - Джона Ґодсона. До певного часу цей депутат був улюбленцем ліво-ліберальних ЗМІ, та символом того, що «Польща змінюється» (як і перший депутат(-ка?) транссексуал «Анна Ґродзька»). Але перелам у ставленні ліво-ліберальних кіл до Ґодсона стався після того, як Сейм відхилив спробу впровадити в польське право поняття «партнерських союзів» (фактично, це певна законодавча лазівка, яка дає в деяких країнах можливість юридично фіксувати співжиття одностатевих пар, без формального застосування терміну «шлюб»). Законопроекти про «партнерські стосунки» були відхилені головно через те, що до правої опозиції, у голосуванні проти відповідних законопроектів, ситуативно приєдналося консервативне крило парламентської фракції правлячої партії «Громадянська платформа», яке неформально очолює міністр юстиції Польщі Ярослав Ґовін. Проти цих законопроектів голосував і Джон Ґодсон (що не дивно, оскільки в минулому був пастором неопротестантської спільноти). Результати голосування викликали справжню істерію в ліво-ліберальній пресі та блоґ-сфері. Як польській, так і закордонній. Однією із жертв цієї істеричної кампанії став і депутат Ґодсон. І що цікаво, ліво-ліберали не соромляться застосовувати у цій кампанії навіть найпримітивніші расистські закиди. Цікавий коментар цієї ситуації зробив польський публіцист Філіп Мемхес (я не є любителем текстів цього автора і кола його однодумців, але деякі наведені в даній замітці зауваження та спостереження досить таки влучно характеризують ліво-ліберальну тусовку та її спекуляції навколо теми «політкоректності» та «захисту меншин»).


Освічений расизм


Філіп Мемхес, «Річ Посполита»

Демотивар: "Депутат Джон Годсон проголосував проти закону, що надає привілеї гомосексуалістам. Тоді "толерантні" та "мирні" лівацькі середовищіа обізвали його мавпою та чорномазим".

 

Джон Абрагам Ґодсон виявився черговим розбитим коханням для середовищ, які марять про культурну революцію в Польщі. Депутат Громадянської платформи голосував проти початку розгляду в Сеймі законопроектів про партнерські союзи. Тим самим, замість того, щоб виправдати очікування освіченої Польщі, піддався, як визначили б його критики, своєму давньому обскурантизмові, який має джерело в християнському фундаменталізмі.


Адже перед тим, як Ґодсон заангажувався в політичне життя, він був пастором неопятидестяницької Церкви Божої в Христі.


Загнаний чорномазий


Не минуло й тижня після голосування, як на чорношкірого парламентаря звідусюди посипалися громи. В Інтернеті почав кружляти мем з його фотографією та підписом: «Депутат Ґодсон не голосував за партнерські зв’язки, бо боїться, що вийде ефект лавини ліберальних змін, а це не буде добре. Якби не лавина ліберальних змін, то депутат Ґодсон збирав би бавовну для костюмів інших депутатів».


Черговою справою є е-мейл надісланий до політика ГП юристом Мачєєм Рошаком.  Ґодсон зробив публічним зміст цієї кореспонденції, яку завершували наступні слова: «До Вас, який незважаючи на все є (хіба?) трохи інтелігентійшим від своїх колег, хотів би (…)написати ще одне слово: ЧОРНОМАЗИЙ. Подумайте над тим, пане Депутате».


Намічався скандал. Але, як пояснив заклопотаний відправник е-мейла – в цілій акції йшлося лише…про провокацію, яка мала усвідомити Ґодсона, що не погоджуючись на інституалізацію партнерських союзів, він дискримінує сексуальні меншості, які з цієї причини почуваються так, як би він почувався, якби впав жертвою расизму.


Варто згадати, про ще один згадуваний політиком Платформи інцидент. Високопосадовий комунальний чиновник із Лодзя, відповідальний колись за міжнародну співпрацю і контакт із єврейською спільнотою, написав на своєму профілі у Фейсбуку: «Джон Ґодсон, повертайся до Африки!».


Ґетто для покидьків


Одночасно освічена Польща розмірковує над черговими проявами гомофобії та трансфобії. Звинувачення падають на адреси політиків і публіцистів, які опираються впровадженню до польського права нової, альтернативної шлюбові, інституції. Це набирає щоразу більш курйозного характеру.


На радіо Ток ФМ психолог Міхал Білевіч з Центру досліджень упереджень Варшавскього університету, зазначив: «Слова, які звучать зі сторони противників партнерських союзів, перевершують заявлену позицію». І додав, що маємо тут справу з «мовою ненависті» скерованою проти сексуальних меншостей, хіба що приховану «під виглядом невинних консервативних переконань».


До чого такий напрям мислення призводить, показує голландський приклад. Нещодавно медіа повідомили про ініціативу міської влади Амстердаму, що мала на меті ресоціалізацію осіб, які є обтяжливими для оточення. І тут зовсім не йдеться про орендарів нерухомості, що роблять прикрим життя своїх сусідів пусканням по ночах голосної музики. До контейнерів в промислових районах голландської столиці мають бути виселені люди, яким буде доведено, що вони є особливо агресивними або що переслідують гомосексуалістів.


Боротьба з гомофобією це в Голандії суттєвий елемент оборони лаїцько-ліберальних цінностей. Мером Амстердаму є соціал-демократичний політик Еберхард ван дер Лаан, але підписана ним ініціатива пробуджує асоціації насамперед з ідеями популістського демагога Герта Вілдреса, яким лівиця лякає дітей в цілій Європі. Рік тому Вілдерс виголосив постулат ізолювання рецидивістів у «селищах для покидьків». Цей політик є відомим головно тим, що найсуттєвішу загрозу для Заходу бачить в ісламі (зокрема в контексті імміграції з мусульманських країн) як релігії, моральні засади якої є суперечними з лаїцько-ліберальними цінностями. Йдеться тут одночасно про стигматизацію ісламом гомосексуалізму.


Таким чином, колись західна лівиця голубила етнічні та релігійні меншості, бо розраховувала на те, що підтримуючи їх в емансипаційних процесах, вони стануть її союзником в культурній революції. Однак часто нічого з того не виходило. Не виключено отже, що зараз мусульмани в Голандії мають шанси отримати статус «покидьків».


Гей чи підар


Про те, що є «мовою ненависті» і хто її вживає, мають таким чином вирішувати гвардійці культурної революції. Стосується це так само й статусу «покидьків». Незабаром може виявитися, що освічена Польща чинить розрізнення не лише між чорношкірими та «чорономазими», але й між геями й «підарами».


На початку ХХ століття єврей, який не хотів зістригти собі пейси і перевдягнутися в більшовицький мундир, переставав бути жертво реакційного, чорносотенного антисемітизму і ставав «класовим ворогом». Можна припустити, що і сьогодні гомосексуаліст, який буде боронити своєї приватності і не підтримає культурної революції, перестане бути для освіченої Польщі геєм, а стане швидко просто – «підаром».

 

(оригінал тексту: http://www.rp.pl/artykul/977055.html?p=1)

 

П.С. До речі, приклад з Ґодсоном не перший приклад лицемірства ліво-ліберальних ЗМІ. Більш відомим (але цілком не зрозумілим) для українців був інцидент на польській радіостанції «Еска Рок», коли ведучі Куба Воєвудзкі та Міхал Фіґурскі допустили образливі щодо українок закиди (як багато хто припускав, перебуваючи «під кайфом», як це ніби-то часто траплялося на їхніх ефірах). Сіль ситуації полягала в тому, що Куба Воєвудзкі (такий собі «польський Наґієв», щоправда із зовнішністю сорокарічного хіпстера), був (ну і досі, якоюсь мірою, є) одним із головних кумирів ліво-ліберальної частини населення Польщі. Як писав про нього популярний в наших краях Адам Міхнік, він є символом «Польщі людей яскравих та усміхнених». І став він таким кумиром в тому числі завдяки своїм хамським висловлюванням на адресу традиційних польських цінностей (католицизму, націонал-патріотизму і т.п.). Тож не дивно, що резонанс, який послідував після скандального українофобського радіоефіру деякий час у ліво-ліберальній пресі намагалися якось «зам’яти» (або ж перевести у русло обговорення загальної теми «важкої долі українських заробітчанок»).  Лише після кампанії, яку розгорнули місцеві українці (а якоюсь мірою і консервативно налаштовані поляки – не через ймовірну любов до українців (там її особливо й немає, з історичних причин), а через нелюбов до Воєвудзького), передача Воєвудзького та Фіґурського на «Еска Рок» була закрита. Щоправда постійну колонку Воєвудзького у ліво-ліберальному тижневику «Політика» (певний аналог нашого «Корреспондента») редактор закривати категорично відмовився…

 

Джерело: oles-maslak.livejournal.com