У своєму блозі «Deo Volunte Ex Animo» Апостольський нунцій в Україні, Архиєпископ Томас Е. Ґалліксон, розповів про  дві речі, які йому особливо подобаються у відправі Божественної Літургії Св. Івана Золотоустого.

За період майже чотирьох місяців перебування в Україні Архиєпископу вже не раз довелося брати участь у відправі Літургії у візантійському обряді.  Нунцій зазначає, що в Україні він відчув «новий світ Божественної Літургії».

Перша річ, яка особливо сподобалась нунцію є прохання, яке двічі висловлюється під час відправи, і на яке вірні відповідають «Подай, Господи». Це прохання звучить: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім».

«Для мене ці слова є дуже стислим і католицьким додатком до першого питання старого Балтиморського Катехизму (стандартний текст для католицьких шкіл у США з 1885 по 1960 рр. – пер.): «Для чого Бог мене створив? Бог створив мене для того, щоб я міг його знати, любити і служити Йому в цьому житті, щоб бути щасливим з Ним у майбутньому». А своєю «другою легенею» можемо додати: «А щодо моїх прогріхів, Він дав мені простір і час для покаяння»,– пише Архиєпископ Ґалліксон.

«Це прохання для мене є потужним стимулом для того, щоб зайнятись основним завданням, дорученим мені, як і всім охрещеним, на землі»,– додає він.

Друга річ, яка сподобалась нунцію – приватні молитви після Причастя. Своїми думками щодо цього він поділився із Блаженнішим Святославом під час Різдвяних відвідин. Блаженніший розповів, що цьому навчають ще в дитинстві, а священиків закликають не покидати храм, поки вони не завершать відмовляти необхідні приватні молитви.

«Ці молитви – прекрасні, але ще більш чудовим для мене було те, що одразу після Причастя всі єпископи і священики сідають на свої місця, тримаючи свої книжки, і моляться ці молитви»,– зазначає Архиєпископ Ґалліксон. Він також додає, що був приємно вражений, що не мала кількість вірних після прийняття Причастя витягнули свої книжечки, щоб промовити приватні молитви.

«На мою думку, візантійська Літургія є дещо гарячкова через постійну взаємодію різних ролей, які накладаються і переплітаються: будучи латинником у серці, я б ніколи не зміг відмовитись від поміркованості свого обряду. Однак, вважаю, що у нашій традиції можна було б знайти спосіб, щоб відновити моменти тихої зосередженості після Причастя»,– роздумує у своєму блозі Апостольський нунцій в Україні.

Фото: ugcc.org.ua та deovolenteexanimo