Сьогодні, 2 квітня, сорокову річницю священства святкує архімандрит Української Греко-Католицької Церкви, доктор богослов'я і доктор літургіки, біблійний перекладач, ієромонах Студійського уставу, лауреат Шевченківської премії за переклад Острозької Біблії українською мовою (2007), почесний професор і завідувач кафедри богослов’я Національного університету "Острозька академія" отець Рафаїл Турконяк. Напередодні отцем відбулася невелика бесіда про життя без розчарувань.

- Отче, як відбувся Ваш вибір на користь служіння: Вас виховували «на священика» чи просто одного разу відчули поклик..?

Щоб так спеціально бути священиком, то я не хотів. Я хотів бути монахом. Вступив до монастиря, але, оскільки пройшов уже частину студій на богослов’ї, то я їх довершив і мене висвятили, бо в монастирі святять від потреби. Так я став священиком, але щоб спеціально хотів бути ним, то ні. Виховання звичайно впливало. В нас завжди в хаті на столі лежало Святе Письмо. Ми спільно молилися. Малим я приходив до церкви і любив ритися у старих церковних книгах, а мені заборонили, бо казали, що то «замудрі» книги для мене. Однак пообіцяли: «Як станеш священиком, ми тебе до них допустимо». Був такий старенький пан Візанович і як мене висвятили, він дав ключ, запровадив мене до тієї кімнати і каже: «Тепер робіть з тими книжками, що хочете».

- Ви полюбляли вчитися?

Я змалку любив читати. Не дуже любив їздити, хоч мусів багато подорожувати, але, якщо можу кудись не їхати чи не йти, то я то швидше зроблю. Маю кавалок роботи на щодень і мушу зробити, бо ще не знаю, скільки Бог часу дав, а без мене ніхто того не зробить.

- Чи мали сумніви, що не зможете поєднувати життя душпастиря і науковця?

Я душпастирем мало був. Більше року в монастирі в Німеччині, 12 років в Америці. А наука завжди відігравала важливу роль у моєму житті. Я науку любив і нею займався, а Блаженніший Йосиф хотів, щоб всі священики наукою займалися. Як він приїхав на Захід, то насамперед заснував УКУ, бо бачив, що нам потрібно науки. Острозьку Біблію я переклав тільки тому, що покійний Блаженніший того бажав.

- Тридцять років заради однієї праці… Не шкодуєте?

Так, я працював над Острозькою Біблією тридцять років, але треба розуміти, що не лише перекладав. Сам переклад зайняв півтора року. Найбільше часу пішло на пошук оригіналу Острозької Біблії, а потім зрівнювання старослов’янського тексту з грецьким, щоб правильно поділити слова, бо в старослов’янській мові дуже слів не ділили, папір економили, та й не прийнято було. Тоді розділових знаків не знали. Тому стихи поділити правильно можна було тільки, якщо знав оригінальний текст. А часу не шкодую. Я багато довідався, чого доти не знав. Наприклад, що наша наука в XVI столітті набагато вище стояла, ніж на Заході. Там тоді не мали таких видань, як Острозька Біблія. Щось подібне зробить тільки в 1592-94 рр. Римська Церква – то буде наукове видання їхньої латинської Біблії. А ми їх випередили на 11 років! Інша така праця Дмитра Туптала-Ростовського - його Чети і Мінеї – надзвичайна річ! Це повна збірка «Життя святих», яку він закінчив у 1705 році, а в Латинській Церкві щойно почали її збирати у 1702 році. Так що ми знову випередили світ на кілька років. Того ніхто раніше не досліджував.

- Отче Рафаїле, скільки мов Ви знаєте?

... більше, як маю пальців на руках.

- Що потрібно робити, щоб стільки мов вивчити?

Німці мають таке гарне слово «зічфляйш». То значить на задній частині треба мати багато м’яса, щоб добре сидіти, бо то бере дуже багато часу (усміхається). Я все кажу своїм студентам: «То нічого не поможе, якщо всі слова напам’ять завчати. Мозок є дуже хитра річ: якщо ви не вживаєте мови, ви її забудете. Він бачить, що вам то не стає в пригоді і стирає з пам’яті. Кажу: якщо хочете знати грецьку, мусите щодня читати, а інакше мозок викине то все з голови.

- Окрім «Острозької Біблії» Ви двадцять років перекладали Святе Письмо з грецької мови. Отже, вивчили цю Книгу досконало?

Ні, досконало не можна її знати. В Старому Завіті пише, що то є скарбниця, з якої кожного разу виносимо щось нове і щось старе.

- То Ви і зараз перечитуєте?

О так, то є основа нашого християнського життя – не тільки знати, але й за тим жити.

- Часто знаходите там відповіді на свої запитання?

В Святому Письмі є відповіді на всі запитання, але я навмисно не шукаю. Є прихильником того, щоби ми читали Біблію так, щоб вона до нас промовляла, а не ми її запитували. Бо, якщо будемо дошукуватися, то знайдемо, те, що хочемо, але то не обов’язково буде те, що Бог хоче нам сказати. Не треба навмисно шукати. Хай Слово говорить те, що має сказати, бо ним Бог провадить. Чим більше ми дошукуємося і кажемо, що таке чи сяке там є, то більше ставимо свою правду на місце Божої правди.

- Отче, Ви задоволені станом речей у нашому сьогоденні?

Він є, який є, бо кожен робить свій вибір. Кожне покоління говорить про молодих як про гірших, ніж воно було. Я не скажу, що молоде покоління є гірше, воно є інакше. І це нормально, ми також були інакші і всі казали: «Ой, що то буде з тими молодими, то світ завалиться!» А ми тепер те саме кажемо, бо звикли до певної системи життя, до певного порядку, а то все змінюється, нічого нема вічного.

- Ви коли-небудь розчаровуєтеся?

- Щоб я був розчарований, то ні, бо я сприймаю речі як вони є. Я реаліст. Не всі речі є такими, як ми хочемо, і нема на то ради. Нема чого перейматися. Ви іншої людини не зміните, хіба себе і то з великим трудом. В кожному поколінні є добрі і погані люди, бо це особистий вибір кожної людини.

- Отче, Ви викладаєте в Острозькій Академії. Подобається працювати зі студентами?

Вони того потребують. Я викладаю шість предметів - таких, що не знаю, чи хто інший міг би викладати, бо мало хто має такі знання. Вступ до біблістики, грецьку мову, літургіку, екзегезу…

- Молодь Вас надихає?

Я від них вчуся - як їх правильно навчити. Не просто відчитати предмет. Мене цікавить, що їм знадобиться і що вони бажають знати. Я також ніколи не зобов’язую на своїх лекція сидіти, бо вважаю, що кожен професор повинен так викладати, щоб студент мав бажання сидіти на лекції, а якщо він так викладає, що всі студенти втікають, значить він своєї роботи не виконує. Натомість змушувати студента сидіти на парі і тратити свій час, то не по-людськи і не по-християнськи. Ми колись також мали таких професорів, до яких хотілося приходити, але й таких, від яких хотілося втікати.

- Пригадуєте відчуття, які переймали під час першої Літургії сорок літ тому, в Римі?

Блаженніший Йосип (Сліпий – авт.) рукоположив мене на священика у Велику П’ятницю, але того року вона співпала з Благовіщенням, таке нечасто буває. У Велику П’ятницю не служать Літургії, а тоді служили, так що я мав таку можливість в перший же день свячень. Особливих відчуттів зараз вже не пригадую.

- Що означає бути священиком?

То значить служити іншим у всьому, в чому вони потребують.

- Як знати, що саме їм потрібно?

Священик мусить бути чуттєвим і прислухатися, люди кажуть, що їм потрібно. Священство - то не панування, ані не старшування над кимось, а це є служіння тій громаді, над якою він поставлений.

- Чому, отче, Ви приїхали з Італії в Україну?

Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський – авт.) попросив їхати з ним, то я й приїхав. Мені легко було згодитися, бо я веду таке, як я кажу, «циганське життя». Мене завжди посилали або сюди, або туди, я ніколи не засиджувався довго на одному місці.

- Шкодуєте, що не маєте часу душпастирювати?

Ні, я приймаю те, що Бог дає. Не перебираю. Маю свою працю. Церква просила, щоб я її далі провадив, то я науково працюю. Все залежить від того, що Церква потребує. То так, як у війську: як вам генерал каже, що треба туди йти - ану, не послухайся! Так само і в Церкві повинно бути: якщо вона просить певні речі робити, вони мають бути зроблені.

- Чи важко навчитися такого послуху?

Того не вчать. То є питання вибору. Якщо ти вибрав бути священиком, вибираєш і послух, маєш зобов’язання в Церкві. Ми зараз багато говоримо про свої права. Маємо право на те, на се, а забуваємо, що з кожним правом приходять і обов’язки. І є важливо їх виконувати, а не тільки захищати свої права.

- Думали коли-небудь, як би склалося Ваше життя, якби ви не стали ієромонахом?

Ні, я не трачу на таке час. Живу своїм життям і нічого не збираюся змінювати. І не сумніваюся, що ніколи вже не випробую іншу лінію долі.

Розмовляла Юлія Роїк
Джерело: dyvensvit.org / www.ugcc.lviv.ua
Фото: rr.lviv.ua