Для того, щоб потрапити на семінар для греко-католицьких місіонерів пасторальний координатор з Португалії о. Іван Ґудзь проїхав 4 тисячі кілометрів. Подібний захід відбувається вперше в новітній історії УГКЦ. Крім Португалії на форум приїхали місіонери Греції, Молдови, Казахстану, Австрії України, а також в цей період Україну прибули душпастирі з Ізраїлю та Росії. В останній момент стало відомо, що не приїдуть священики із Італії та Іспанії.

Про те, що таке місія і які терени слід вважати місійними, в УГКЦ ведеться давня дискусія. Разом із тим, Синод Єпископів УГКЦ створив у складі Патріаршої Курії Пасторально-місійний відділ (ПМВ) і доручив цій структурі зайнятися координацією душпастирства у тих країнах, де поки що не має сталих структур УГКЦ. Таким чином, під опіку ПМВ потрапили греко-католики у близько 40 країнах світу.

Семінар для місіонерів став першою спробою Пасторально-місійного відділу зібрати місіонерів, які душпастирюють у різних країнах для знайомства, обміну досвідом та обговорення сучасної греко-католицької місіології та місіонерської практики. Тематика виголошених на семінарі доповідей охопила широкий спектр проблем, від окреслення самого явища міграції до дійсності шлюбів, уділених для мішаних подружжів на місійній території. Крім того, відбувалася праця в групах щодо методів євангелізації та того, якої допомоги від Церкви місіонери потребують.

Семінар розпочався Літургією, яку очолив Блаженніший Святослав, а отже системну працю з місіонерами було розпочато на найвищому рівні. На початку зустрічі Глава Церкви мав коротку розмову з кожним із місіонерів, котрі прибули на семінар. Відтак, вони зустрілися з Головою ПМВ Владикою Йосифом (Міляном) та Блаженнішим Любомиром, емеритованим Верховним Архиєпископом.

У своєму слові до місіонерів Глава УГКЦ запевнив у серйозному намірі створювати структури Церкви в тих країнах, де їх ще немає. Своєю чергою Владика Йосиф представив місійну стратегію Церкви та план діяльності ПМВ. Своїм досвідом місійної праці та думками про те, як вирішити чимало буденних проблем душпастирства серед мігрантів поділився колишній Глава УГКЦ. На думку Блаженнішого Любомира, „УГКЦ має бути готова послужити всім”. Греко-католики сьогодні живуть у різних країнах світу, і до Церкви приходять не лише українці. Священики мають бути відкритими і до вірних іншого етнічного походження.

УГКЦ сьогодні ще бракує значного місіонерського досвіду, оскільки довгий період свого існування вона зазнавала переслідувань, тож її головним завданням було - просто „вижити”. Таким чином, за словами Блаженнішого Любомира, в УГКЦ затратився „місійний дух”, який тепер знову треба розбудити і не лише серед духовенства і монашества, але й серед вірних. Греко-католицьким місіонерам треба багато вчитися і чимало речей розпочинати „майже з нуля”.

Невдовзі світ має побачити перший греко-католицький посібник з місіології, який з викладачами місіології уклав ректор Дрогобицької духовної семінарії о. Мирон Бендик. За словами відомого богослова, греко-католицька місіологія має розвиватися в контексті єдності київського християнства. Щоб відповісти на виклик часу і послужити греко-католикам у всьому світі, Церква має виховати нове покоління священиків, які будуть готові йти всюди, де є потреба Церкви. Отець Мирон радить відмовитися від мислення категоріями не лише Галичини, але й України загалом. По-перше, греко-католики сьогодні присутні на усіх шести континентах, по-друге, УГКЦ не може замикатися лише на греко-католиках чи українцях. „Гарантією” успішної місіонерської праці повинні стати активність, відкритість та інкультурація.

За словами фахівця з релігійної географії та статистики Тараса Гринчишина, розвиток душпастирської опіки мігрантів сучасної міграційної хвилі у країнах Середземномор’я певною мірою повторює шлях, який пройшли душпастирі першої хвилі в Північній та Південній Америках. УГКЦ бажає створити у країнах південної Європи власні церковні структури, однак для заснування принаймні екзархатів, їй доводиться долати нерозуміння і спротив певних місцевих римо-католицьких кіл, які не зацікавлені в утворені паралельних юрисдикцій. Однак як показують історичні приклади, шанс досягти бажано є.

Про явище міграції та «комплекс» мігрантських проблем розповіли голова Комісії у справах мігрантів Григорій Селещук та завідуючий сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН Україні Ігор Марков. Експерти наголошують, що українське мігрантство – складне і неоднорідне. Українці сьогодні мігрують не лише з метою тимчасового заробітку, але тому, що є мобільними і не мають прив’язання до конкретної території. Не лише Україна, але й країни західної Європи не здатні управляти процесами міграції. В цій ситуації Церква мусить аналізувати головні мігрантські тенденції і відповідати на них в дусі Євангелія. Фактично від зародження християнства Церква працює з мігрантами і мігруючи проповідує. Нашим першим мігрантом був сам Ісус Христос.

Виконавчий секретар відділу о. Василь Поточняк з власного досвіду розповів місіонерам як боротися з труднощами місіонерських буднів. Протягом довгого часу о. Василь був координатором душпастирського служіння серед українців Італії. За його словами, вихідним пунктом у місіонерській праці священика, має бути євангелізація. Люди із різних регіонів мають різні потреби, тому не має одного методу праці і єдиного «місіонерського рецепту». Найголовніше щоб священик був духовною людиною.

Добру духовну формацію на перше місце ставить і о. Юстин Бойко, який з мігрантами працює вже дев’ять років. За його словами сучасний греко-католицький душпастир найперше має бути доброю людиною. Крім того, отець мусить бути глибоко духовним, літургійно освіченим і підкутим інтелектуально. Мігрантське душпастирство є ще дуже молодим і часто ускладнюється не знанням і нерозумінням душ пастирями усіх тонкощів канонічного права. За словами о. Романа Іванціва найбільше проблем виникає, коли йдеться про мішані подружжя та уділення святих Тайн приналежним до інших Церков.

Важливим моментом мігрантського душпастирства є стосунки греко-католицьких місіонерів із місцевим римо-католицьким клиром. В різних країнах вони складаються по-різному. На практиці греко-католицькі громади часто збираються у римо-католицьких храмах, а душпастирі УГКЦ допомагають латинському духовенству у їхньому літургійному і парохіяльному житті. Поза Україною відповідальними за греко-католиків є римо-католицькі єпископи. Через брак інформації і розуміння сутності УГКЦ латинське духовенство не завжди може надати греко-католицьким священикам усю необхідну їм допомогу. Для ефективнішої праці на допомогу єпископам призначають греко-католицьких координаторів. В деяких країнах, координатора вибирають з поміж себе самі греко-католицькі священики.

Позитивним прикладом праці з мігрантами є Португалія, де існує Мігрантська служба Португальської Єпископської Конференції. Директор служби, присутній на семінарі о. Францішко Салес, каже, що у новому Катехизмі Католицької Церкви, який вийде у Португалії, окремий розділ буде присвячено УГКЦ. Португальці добре розуміють українських мігрантів, оскільки самі мають довгу мігрантську історію. Сьогодні населення Португалії складає 10 мільйонів чоловік португальців і ще 8 мільйонів португальців живе поза територією країни. о. Францішко тісно співпрацює з греко-католицьким координатором у Португалії о. Іваном Ґудзем і допомагає налагодити в цій країні греко-католицьке церковне життя.

Сьогодні УГКЦ знаходиться лише на початку свого місіонерського шляху. Від душпастирювання окремих священиків Церква переходить до власної місіонерської стратегії і системної підготовки місіонерів. Те чи буде місіонерська праця УГКЦ ефективною, залежить від того чи зможе Церква на усіх рівнях, серед духовенства, монашества і мирян розбудити «місійного духа», профінансувати «місіонерські потреби» і справді стати «Церквою для всіх».

Тетяна Шпайхер для Департаменту інформації УГКЦ

Коментарі учасників:

о. Іван Ґудзь, пасторальний координатор з Португалії:

«Ця ініціатива дуже добра і потрібна для нашої молодої Церкви і для тих українців, які виїхали закордон. Цей семінар не лише збагатив нас корисними знаннями, але й поглибив наше розуміння того, чим насправді є Церква».

с. Анастасія Балінська, їде на служіння в Казахстан:

«Дуже важливо, що цей семінар благословив Блаженніший Святослав, він також мав розмову з кожним з нас. Учасники семінару багато разом молилися, слухали виступи, обмінювалися досвідом і працювали в групах. Незабаром я їду на служіння в Казахстан і цей семінар став для мене чудовою підготовкою».

п. Марія Гапук, в. о. референта у справах мігрантів та іммігрантів Львівська архиєпархія :

«Українська держава не займається мігрантами, тому наша єдина надія на Церкву. Церква з мігрантами працює. Я сподіваюся, що завдяки цьому семінару ця  праця стане ще інтенсивнішою. Протягом багатьох років я працювала в Італії, тому дуже прикро, що на цьому семінарі немає священиків з Італії. А загалом я дуже задоволена».

о. Йоан Лубів, ЧСВВ, Португалія:

«Я дуже тішуся, що я приїхав на цей семінар, бо він дуже важливий для мого душпастирського служіння. Я радий, що прислухався заклику владики Йосифа приїхати цими днями в Україну. Семінар пройшов дуже вдало, допоміг багато переосмислити і дізнатися багато нового».

о. Тарас Куспись, готується на місію до Ізраїлю:

«Я побачив життєрадісних і бадьорих людей, які приїхали з різних кінців Європи і навіть Азії. Це свідчить про здорового духа, про їхню віру і про любов до їхнього народу. Найбільше мене вразили самі учасники, їхня постава і їхня відкритість».

о. Роман, Кишинів (Молдова):

«Перебуваючи на служінні в Молдові я багато років спілкуюся тільки з римо-католицькими священиками. Тут я мав нагоди поспілкуватися з нашими душпастирями. Я збагатився духовно і зараз дуже піднесений. Хочеться, щоб такі семінари відбувалися частіше».

Джерело: www.ugcc.org.ua