з 15 лютого 2011 09:30 до 19 лютого 2011 16:30. Гість веб-конференції РІСУ — о. Ігор ЯЦІВ, керівник Департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви. Провідна тема: УГКЦ напередодні вибору нового Предстоятеля

 

Запитання від Ігор Самойлик

Отче Ігорю, а чи Ви плануєте залишатися керівником Департаменту інформації при новому проводі УГКЦ? І ще одне запитання. Що найцікавішого саме як прес-секретар Блаженнішого Любомира Ви зараз пригадуєте?

 

Владика Богдан (Дзюрах), керівник Адміністрації Патріаршої курії, (говорячи мовою світською - мій шеф), щодо цього принагідно сказав, що у курії сьогодні зібрані люди, які є добрими професіоналами (з одним "ф") у своїй ділянці (сподіваюся, що він мав на увазі також і мене). Це, за словами владики Богдана, означає, що для будь-якого наступного Глави УГКЦ досвідчені працівники будуть добрими помічниками.

Крім того, звичайно, важливо, чи я справляюся із поставленими завданнями. Адже "підростають" нові фахівці з хорошою європейською освітою. Тому, цілком не заперечую, щоб хтось прийшов на моє місце, а я б робив те, що вмію (як казав мультиплікаційний персонаж Чебурашка: Якщо мене візьмуть).

Щодо другої частини запитання, то цікавого було дуже багато: це і записи аудіокниг, різноманітні інтерв'ю, прес-конференції, різні зустрічі з професійними групами: політиками, журналістами, митцями тощо. Єдине, що можна сказати про цю різноманітну активність Блаженнішого Любомира, ніколи не переживав, що щось піде не так. Завжди знав, що він буде на висоті. Мені, як прес-секретареві Глави УГКЦ було легко сповняти свої завдання.

 

Запитання від Іванна Рижан

Відомо, що Блаженніший Любомир дуже активний у медіапросторі. Натхнення до слова приходить у різний час. Як Вам працювалося у цьому напрямі, що особливого можете пригадати з цієї співпраці? Дякую.

 

Передусім варто зазначити, що Бл. Любомир від початку свого керівництва Церквою приділяв увагу інформаційній складовій у житті УГКЦ. Як приклад, я був призначений прес-секретарем Глави УГКЦ влітку 2002 року. На цій посаді я замінив о. Юрія Саквука, який виїзджав на вищі студії до Канади. Він ще не поїхав, а я уже був призначений. Тобто Блаженніший Любомир дбав про те, щоб у його "команді" був прес-секретар. Це свідоцтво його великої уваги до комунікаційної діяльності Церкви. Сам він, як правильно говорите, любить і цінить нагоду спілкуватися зі суспільством загалом, чи вірними зокрема за посередництвом ЗМІ. Він активно і радо дає інтерв'ю, бере участь у веб-конференціях, прес-конференціях, телевізійних програмах. Переконувати його про важливість того, чи іншого інтерв'ю не доводилося. Важливо було тільки знайти час і можливість для його проведення. Тому я при зустрічі представляв різні прохання, а він вставляв їх у свій календар.

А говорячи про цікаве, можу сказати, що Блаженніший Любомир, попри великий досвід проведення інтерв'ю, чи інших медійних заходів/жанрів, має критичне ставлення до їх якості. Було, наприклад, таке, що ми проводили інтерв'ю повторно, тому що Блаженніший Любомир відчував, що може на те, чи інше запитання відповісти краще.

 

Запитання від Остап Пустоцвіт

Розкажіть будь ласка як відбувається процес голосування під час обрання Глави УГКЦ? Чи є спеціальні бюлетені, чи єпископи пишуть імена своїх обранців самі? Якщо в першому турі голосування ніхто не набирає достатньої для перемоги кількості голосів, то як голосують у другому турі? Які є особливості цих виборів? Чи можлива агітація напередодні голосування?

 

Передусім варто наголосити, що візуально вибори Глави Церкви не відрізняються від будь-яких виборів, але насправді важливим у цьому процесі є старання про те, щоб розпізнати Божу волю. Синод розпочинається з аналізу важливих завдань/викликів, які стоять перед Церквою у цьому історичному періоді. Тоді є день духовної застанови (реколекції) та молитви. А тільки тоді, тобто на третій день, відбувається голосування. Саме тому, декрет про скликання Виборчого Синоду, який видає Адміністратор Церкви іде в парі із закликом до вірних молитися за успішне проведення виборів.

Новим Главою Церкви стає людина, яка отримала 2/3 голосів учасників Синоду. Так триває три дні. Якщо за цей час ніхто не набрав 2/3, то на четвертий день вибори відбуваються за принципом простої більшості. Важливо, що обраний має прийняти, або заперечити вибір. Якщо він приймає, то після благословення цього вибору Святішим Отцем та складенням перед Синодом визнання віри, офіційно проголошується ім'я нового Глави Церкви. Відтак відбувається інтронізація (введення на престол). З того часу новообраний Предстоятель розпочинає своє служіння.

 

Запитання від Михайло Залісний

Всечесний отче, наскільки сама УГКЦ серйозною оцінює загрозу для УГКЦ з боку догналівців? І чому УГКЦ так мляво реагує на їхню присутність у медіапросторі?

 

Говорячи загально, ми не хочемо повторювати історію, яка була навколо фільму та книги Дена Брауна «Код да Вінчі». Тобто не хочемо бути для секти з Підгорець рекламним агентством. Це я говорю про заходи на всеукраїнському рівні. Бо повірте, мало хто із журналістів всеукраїнських ЗМІ взагалі щось знає про цю проблему. Частина щось чула, запитувала про офіційну позицію Церкви і зрозуміла як і що є насправді. А ще маленька частина є переконана у тому, що «догналівці» рятують Церкву (правда, у дивний спосіб – через відривання частини вірних (тому і називаю їх сектою) від церковної спільноти). Цю частину переконати важко, але не є неможливо. Подібна ситуація є і на загал у суспільстві. Тому проводити інформаційні заходи на всеукраїнському рівні є неправильно.

Інша справа – локальний рівень. Тут зроблені певні кроки у інформаційній сфері (правда, не завжди ефективні, чи не доведені до кінця: щось почали, але не закінчили). Але при цій нагоді хочу вам сказати, що не залишаємо цю проблему без належної уваги. Зараз готуємо інформаційні «продукти», які невдовзі побачите, почуєте, прочитаєте.

І ще одне. Те, що ми не реагуємо проти них, не означає, що ми нічого не робимо. Щодо догналівців збоку Католицької Церкви уже все сказано – вони є екскомуніковані. Ми не мляво реагуємо на їхню присутність у медіа просторі, а самі також є присутні у цьому просторі. Розповідаємо і вірним, і усьому суспільству про життя не якоїсь «правовірної», а Української Греко-Католицької Церкви, її історію мучеництва і підпілля, її розвиток сьогодні, її молитву і служіння. Це є наша активність. А активність підгорецьких скерована на обливання брудом ієрархії, виклинання «прибічників Гузара», захоплення храмів. Це не є діяльність правдивих християн і ми не хочемо їм уподібнюватися.

Запитання від Олександр DADDY Попов

Слава Ісусу Христу! Отче Ігорю, чи не вважаєте Ви, як керівник Департаменту інформації та досвідчений журналіст, що на чисельних інформаційних ресурсах нашої Церкви, зокрема на Інтернет-порталах, варто б було подавати матеріали не тільки з релігійної тематики та інформацію про життя Церкви. Можливо матеріали були б корисними і матеріали, які б дали можливість вірянам УГКЦ чіткіше орієнтуватися у бурхливому сьогоденні, зокрема у політичних подіях? Адже не завжди люди мають доступ до якісних, об‘єктивних та незаангажованих аналітичних матеріалів.

 

Тут варто розрізнити медіа офіційні і суспільно-релігійні, чи релігійно-суспільні. Офіційні медіа: єпархіальні газети, веб-сторінки, на мою думку (не кажу, що непомильну) не повинні вміщувати матеріали щодо політичних подій, адже вони за своїм призначенням (концепцією) є офіційними. Виняток, коли Синод чи Глава Церкви від імені усієї спільноти вірних реагує на певну політичну ситуацію. Таке звернення/послання/лист має бути розміщене на офіційному веб-сайті чи газеті.

Щодо суспільно-релігійних чи релігійно-суспільних видань УГКЦ, то вони, здебільшого, вміщують на своїх сторінках матеріали щодо політичних, економічних, суспільних проблем. Їм це робити не тільки бажано, а й необхідно, бо погоджуюсь з вами, що «не завжди люди мають доступ до якісних, об‘єктивних та незаангажованих аналітичних матеріалів».

При цій нагоді хочу повідомити, що на доручення Синоду ми якраз у ці дні працюємо над ідеєю, концепцією друкованого суспільно-релігійного всеукраїнського видання. Що з того вийде ми усі невдовзі побачимо.

 

Запитання від Олександр Комарницький

Отче Ігоре, чи не здається дивним, що більшість єпископів УГКЦ походять з діаспори, а обираються главу Церкви для України? Чи можуть владики закордоном розуміти, якого главу Церкви потребують греко-католики в Україні?

 

Відповім коротко, щоб не входити у дискусію. Відповім, використовуючи ваше формулювання. А чи можуть владики з України розуміти, якого главу Церкви потребують греко-католики закордоном? Від того, що членами Синоду є єпископи УГКЦ з України і світу, наша Церква не терпить, а здобуває, адже дивиться ширше.

А щодо кількості тих, чи інших владик скажу так. У 2001 році це співвідношення було ще більшим на користь тих, хто здійснює своє служіння поза Україною. Але хіба їх вибір не був корисним для усієї нашої Церкви?!! Тому такою важливою у цьому процесі є молитва!

 

Запитання від S.Melnyk

Всечесніший отче Ігоре, чи фіксують в УГКЦ спроби зовнішнього впливу на вибір Синоду? Зокрема, чи були вже візити до єпископів з боку певних служб щодо вияснення симпатій і перспектив? Або чи є якесь яскраво виражене зацікавлення у цій справі від певних політичних сил?

 

Спроб не фіксуємо, бо їх не було (якщо ви маєте на увазі повідомлення РІСУ: Працівники СБУ зацікавилися життям Одесько-Кримського екзархату УГКЦ, то як бачимо не йшлося про «вияснення симпатій і перспектив» і не було спроби «зовнішнього впливу на вибір Синоду»). Сигналів чи знаків про «зацікавлення у цій справі від певних політичних сил» також не спостерігаємо.

 

Запитання від Сергій

Наскільки міцна платформа розвитку УГКЦ у власній, "Східній" традиції? Як міцно даний напрямок підтримується єпископатом УГКЦ?

 

УГКЦ є Церквою східного обряду. Якщо вона відходитиме від цієї засадничої правди, вона переставатиме бути собою, втрачатиме свою ідентичність. Це, якщо розумію я, то тим більше єпископи нашої Церкви. Це також (щодо плекання своєї східної традиції) чітко окреслив ІІ Ватиканський Собор, зокрема у Догматичній конституції «Світло народів». Головною тезою ІІ Ватиканського Собору є правда, що багатство Католицької Церкви є у різноманітності обрядів і традицій.

Говорячи про «міцну платформу», можу стверджувати, що у цьому питанні сьогодні Синод є однозгідним. У цьому, зокрема, можемо переконатися, подивившись на одноголосність членів Синоду у питанні визнання патріаршої гідності УГКЦ. А патріархат, як розумієте, і є одним із ключових елементів життя Церкви східної традиції.

Шановний отче, мені здається, що УГКЦ вже давно потрібно оновити свій головний сайт, щоби він став продуцентом більшої кількості і якісніших матеріалів про УГКЦ. А також був кращим у використанні. Запитання: які основні труднощі виникають у Вашій роботі як керівника департаменту?

 

Сайт УГКЦ був розроблений на новому програмному носієві і запущений у вересні 2008 року. Його ми технічно удосконалюємо постійно, навіть тепер, коли пишу цю відповідь.

Щодо збільшення кількості матеріалів, то їх не мало і зараз (наприклад, коли розпочав виконувати свої обов’язки прес-секретаря у 2002 році сайт обновлювався 2 – 3 рази на тиждень, а сьогодні 5 – 8 разів на день). Тим паче, що кількість залежить від того, як часто, якісно, оперативно повідомляють на місцях про різні події в житті єпархій, монаших чинів і згромаджень, семінарій, мирянських організацій.

Щоб сайт був кращим у використанні потрібні пропозиції тих, хто його використовує, а таких практично не надходить. Те, що бачу за необхідне змінити, удосконалити роблю, а те, що не добачаю – змінити не можу, адже не знаю.

Основну трудність опишу такими словами: доба має замало годин.

 

Запитання від chernomorets

Почну із репліки стосовно Вашої відповіді на питання про догналістів. Багато хто в Європі не хотів аналізувати в 20-30 ті роки фашизму, щоб не робити йому рекламу. І потім отримали Світову Війну. Здається те саме УГКЦ зробила із групою догнала. Якщо ще не пізно, необхідно розповідати правду - і ніякої реклами для них у тому не буде і не може бути. Отже, мої питання: 1) в чому саме може бути реклама групі догнала в матеріалах УГКЦ проти них? 2) Уточнення: якщо, наприклад, чітко розповідати про їх відлучення та їх спосіб дії - то хіба хтось через це до них піде? Ви знаєте такі випадки? 3) Чи не здається Вам, що питання доцільності взагалі не має стояти в цій ситуації, бо а) Церква має обовязок свідчити правду навіть якщо це для неї погано закінчиться і б) люди мають право на повну інформацію, мають право на правду. Вибачте, якщо це не Ваша помилка.

Передусім прошу уважніше прочитати відповідь. Адже я не говорив, що маємо замовчувати правду. Я сказав, що не бачу доцільності робити «заходи на всеукраїнському рівні», бо мало хто знає про цю проблему, «інша справа – локальний рівень». І тут роблять певні кроки і заходи, а ми, у свою чергу, також у ці дні розробляємо певні інформаційні «продукти».

Ваше порівняння з фашистами не доречне, тому що Церква не просто проаналізувала проблему догналівців, а й зробила всі передбачені церковним законодавством кроки, щоб вказати на хибність і гріховність їхніх дій. Вирок Церковного трибуналу був повідомлений усім вірним і суспільству загалом. Тому говорити, що Церква не серйозно ставиться до цієї проблеми помилково.

Щодо переліку ваших запитань, то пригадаю вам історію, яка була навколо фільму та книги Дена Брауна «Код да Вінчі». Церква тоді активно зареагувала і це викликало ще більше зацікавлення, навіть у тих, хто раніше й не планував цей фільм дивитися, чи книгу читати. Тут одразу хочу наголосити, що не йдеться про реагувати, чи не реагувати. Йдеться про те, як реагувати, щоб твоє напімнення не спричинило ще більшої проблеми. Такою, до речі, є засада морального богослов’я: не просто вказувати направо і наліво усім на їхні гріхи, а сказати так, щоб той, кому говоримо нас почув і змінився.

А щодо обов’язку Церкви, то її головним завданням є проповідувати Євангелію, проповідувати Христа, який є дорога, правда і життя. Це наша Церква і робить, і що важливо, дбає, за словами Блаженнішого Любомира, про те, щоб в Україні не було жодної людини, якій би не було представлено Ісуса Христа. Це ї є головне завдання Церкви.

Запитання від Ольга Хворостовська

В оприлюдненій інформації про зустріч Блаженнішого Любомира із студентами Могилянки йшлося, що відповіді Блаженнішого будуть на сайті УГКЦ у розділі запитань до священика. Чи цей розділ будуватиметься тільки на питаннях з Могилянки, чи надалі існуватиме як окремий розділ запитань?

 

У повідомленні йшлося про розміщення відповідей Блаженнішого Любомира на офіційному форумі, хоча краще їх розмістити на офіційному сайті у окремому розділі. Розділ "Запитуємо священика" буде існувати до тих пір, поки будуть запитання вірних і відповіді компетентних священиків на них.

 

Запитання від Анастасія Денис

Ви працюєте прес-секретарем УГКЦ уже при третьому політичному режимі в Україні. Чи впливала зміна політичної влади на ставлення медіа до інформації від греко-католиків? Чи були у зв'язку із цим певні новації у вашій роботі з пресою протягом останнього року?

 

Для себе за цей час помінив дві тенденції: одна суспільна, інша політична. Суспільна характеризується словом секуляризація. Для прикладу, коли у 2002 – 2003 рока ми скликали прес-конференцію, то до нас приходили представники практично усіх львівських ЗМІ і то не залежно від теми заходу. Вже пізніше, більше журналістів приходило на якісь резонансні теми, а такі як підсумки роботи чергової сесії Синоду вже не викликали такого зацікавлення.

У політичній площині своя тенденція. ЗМІ, їхні власники, бачачи як ставиться державна влада до певної конфесії, проектують це на свою діяльність. Так, наприклад, за рік президентства Віктора Януковича і його відвертого фаворизування одній з конфесій, подібно стали поводитись і ЗМІ. У нас рідко почали запитувати коментарі, просити про інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром. Усе, правда, змінилося після 10 лютого 2011 року. Хоча, думаю, не надовго.

Така ситуація спонукає шукати канали для донесення інформації. Тому ми за цей рік випрацювали концепцію використання Церквою web 2.0, є заплановані семінари на базі усіх наших семінарій про блогосферу і соціальні мережі, розпрацьовуємо інтернет-телебачення, проводимо вебінари та активно працюємо над запуском суспільно-релігійного всеукраїнського журналу. Також, на доручення Синоду, розробляємо стратегію інформаційної діяльності УГКЦ. Крім того, постійним стало продукування аудіокниг (17 лютого було записано першу книгу із другої трилогії Блаженнішого Любомира під загальною назвою «Суспільство». Тема книги «Суспільство і влада») та інших інформаційних «продуктів».

 

Запитання від Олег

Чи планується інтернет опитування чи голосування мирян щодо нового глави церкви? Не думаєте що це могло б бути корисною інформацією для владик і для церкви назагал? Сьогодні країни міняють свій уряд прислухаючись до своїх громадян. А як з цим у церкві? Як церква прислухається до своїх вірних? З своєї практики можу сказати, що наші владики пересічно не знають позиції своїх священників і не цікавляться що вони думають про нового Главу Церкви, не те що позиції вірних.

 

Згідно з традицією життя Церкви, її сучасним законодавством Главу Церкви обирає Синод, подібно, як Папу обирають тільки кардинали. А те, що до того процесу було б долучене усе суспільство, ще не гарантує, що вибір був би найкращим. Як доказ, подивімося на вибори до державних органів влади. Скажімо президента, обирає усе суспільство, а не, наприклад, парламент. Чи завжди вибір є найкращим і найбільш корисним для життя і розбудови держави?

Крім того, віруюча людина у процесі виборів бачить не тільки людський чинник, а й Божий. Тому і самі члени Синоду перед виборами будуть мати усильну молитву та духовну застанову, а й усі вірні є запрошені аж до завершення Виборчого Синоду спільно і приватно молитися, «щоб Дух Господній вказав на цю особу, подібно як в давнину – на пророка Давида (пор. 1 Сам. 16, 12), та помазав новообраного Предстоятеля як свого обранця та провідника Божого люду Української Греко-Католицької Церкви». Це цитата із Заклику до молитви за успішне проведення Виборчого Синоду Єпископів УГКЦ, який 18 лютого був опублікований на нашому офіційному сайті.

 

Запитання від Олександр, Київ

А чому аж на 21 березня відклали вибори нового глави УГКЦ? Хіба не варто це було зробити раніше? Бо зараз не такий час, щоби бути "обезголовленим"!

 

Вибачте, що відповім запитанням: А який зараз час? Крім того, ми не "обезголовлені", тому що автоматично, після вакантності престолу, Церкву провадить Адміністратор. А вибори повинні відбутися не пізніше двох місяців з моменту вакантності. 10 лютого було повідомлено про вакантність, а 18 березня владики уже мають прибути на Синод. Швидше це зробити не так вже й просто, адже участь у Виборчому Синоді беруть єпископи УГКЦ з цілого світу. Отже є проблема з квитками, плануванням своїх обов'язків у єпархіях.

Потрібно також пам'ятати, що владики, згідно з церковними приписами, мають "важкий обов'язок взяти участь у Виборчому Синоді". Тому потрібно подбати про те, щоб у них було достатньо часу, щоб могти приїхати і виконати свій обов'язок.

 

Запитання від Kaktus

Зараз у Римі тривають перемовини між Св. Престолом і так званим "Братством св. Пія Х" - тобто лефевристами, про повернення останніх до Католицької Церкви. Чи ведуться аналогічні переговори між УГКЦ і українськими лефевристами чи "ковпаківцями" ? Чому саме ?

 

Такі переговори, на скільки мені відомо, не ведуться. Передусім тому, що у випадку братства св. Пія Х ініціатива є з обох сторін, а не тільки з боку Католицької Церкви. Адже, як пригадуєте, коли проголошувалася екскомуніка, то одразу наголошувалося, що у випадку визнання своїх помилок та маючи бажання повернутися у лоно Католицької Церкви, двері Церкви є відкриті. Але, на жаль, таких кроків у випадку братства св. Йосафата ми не спостерігаємо. Нам залишається і надалі усильно молитися за повернення у лоно Церкви усіх, хто від неї відійшов.

 

Запитання від Олександр DADDY Попов

Слава Ісусу Христу! Отче Ігорю, якщо дозволите ще одне запитання: Яким на Вашу думку має бути новий очільник УГКЦ? Кардиналом - Міссіонером? Кардиналом - Богословом? Кардиналом - Будівельником? Кардиналом - Воїном? Заздалегідь дякую за увагу і відповідь.

 

Не знаю, якою з перелічених якостей, чи радше кажучи напрямків діяльності має володіти новий Глава УГКЦ. Знаю точно, що він має бути Патріархом, тобто Главою і Отцем Української Греко-Католицької Церкви. Він має бути видимим символом і принципом єдності усіх вірних УГКЦ в Україні та на поселеннях.

Запитання від Тарасій

Всечесніший отче Ігоре, останнім часом багато новин про порушення прав віруючих різних конфесій. Чи веде Ваш департамент моніторинг порушення прав віруючих УГКЦ? Чи завжди допомагає висвітлення цих порушень у мас-медіа самим віруючим? Які найефективніші методи протистояння цим порушенням?

 

Департамент інформації здійснює щоденний моніторинг ЗМІ за ключовими словами, які мають відношення до різних напрямків життя Церкви. Завдяки моніторингу ми виявляємо різні випадки порушення конституційних прав вірних нашої Церкви. Про них розповідаємо широкій громадськості. Це у деяких випадках приносить свої позитивні плоди, адже ЗМІ недаремно називають четвертою владою.

Хоча, на моє переконання, самих публікацій є замало. Громадам, чи особам, які зазнають несправедливих дій з боку влади, чи інших конфесій потрібно крім розголосу у ЗМІ дбати також про юридичний захист. А для цього, щоб мати можливість себе юридично захищати, потрібно усе робити згідно із нормами закону.

Для прикладу. Живу у Броварах. Тут у нас діє громада УГКЦ, яка 4 роки тому отримала земельну ділянку для спорудження невеликої церковці. До початку будівництва потрібно було витратити багато часу і зусиль, щоб виконати усі приписи і норми різних інстанцій (а їх повірте дуже багато та ще й ходити потрібно по колу). Але парафіяни усі ці норми виконали. Тепер, коли у листопаді 2010 року, ми розпочали будівництво, почалися різні заходи з боку мешканців, які залучали навіть прокуратуру для того, щоб зупинити будівельні роботи з простої причини «не хочемо з вікон квартир бачити хрести». Після перевірок і виявлення, що усе відбувається законно, тому органи місцевої влади змушені були дозволити продовжувати будівництво. Це такий випадок з життя.

Хоча є й інші приклади. Коли усе законно, але через упередження влади громади УГКЦ зазнають утисків.

Останнім часом появилося кілька молодіжних християнських ресурсів в Інтернеті. Вони доволі швидко стали рейтинговими і цікавими за змістом. В чому Ви бачите успіх таких ресурсів? І які ще напрямки, на Вашу думку, можуть бути перспективними?

 

Передусім дуже радий, що такі ресурси є і що вони рейтингові. Їхній успіх зрозумілий і передбачуваний (звісно, якщо робити усе якісно і розуміючи аудиторію). Я не маю перед собою якоїсь статистики, але переконаний, що більшість тих, хто користується Інтернетом, є люди молодшого віку. Тобто аудиторія користувачів Інтернету молода. Виходячи з цього, якщо якісно робити в Інтернеті те, що цікавить молодь, матимеш успіх.

Приносить радість і вселяє надію той факт, що популярними в Інтернеті є також і релігійні ресурси. Це ознака духовного стану молоді та її зацікавлень. Це знак того, що поступово оздоровлюємося від радянського минулого.

Говорячи про напрямки, то мабуть потрібно християнських ресурсів, які були б віртуальними родинними пораднями. Особливо для молодих сімей, які, за статистикою, якраз у перші роки подружнього життя зазнають найбільше труднощів та випробувань. Доступні, авторитетні, християнські поради тих, хто це уже перейшов і «вийшов переможцем» принесуть багато користі для суспільства.

 

Ви вже багато років працюєте в сфері медіа. Чи за ці роки відбулися якісь зміни в сприйнятті релігійної тематики в світських ЗМІ? Чи часто до Вас звертаються редактори щодо співпраці з певних тем і яких саме? Що в загалом сьогодні найбільше цікавить світських журналістів у релігійній тематиці? Що, на Вашу думку, вони незаслужено пропускають повз увагу?

 

Широке запитання і не знаю, чи повністю на нього відповім. Для відповіді на нього потрібно врахувати дві тенденції: суспільну і особисту. Суспільство сьогодні на загал, у порівнянні з 1991 роком, значно більше знає про Церкву, частіше «зустрічається» з Церквою у своєму щоденному житті. Це дає більше знань і розуміння особливостей життя Церкви, а відповідно і зацікавлення церковною тематикою.

На особистому рівні журналісти також за ці роки більше знають про Церкву. Але це не пропорційне до того, про що вони повідомляють у своїх ЗМІ. Тобто вони більше знають про церковні події, ініціативи, заходи, сама Церква більш активно і професійніше про них розповідає, але не усе потрапляє на сторінки газет, до радіо чи телеефіру, сторінки веб-ресурсів. І питання не в тому, що Церква не якісно формує контент, а питання у погоні за сенсацією і скандалом. Нажаль, такі сьогодні тенденції у суспільстві загалом та ЗМІ зокрема. Тому сьогодні ми бачимо спеціальні випуски добрих новин, чи видання добрих новин. Це ще раз підкреслює правдивість вище сказаного: для повідомлення про позитив вимагається робити аж спеціальні проекти.

Таке зацікавлення приводить до того, що багато добра, яке роблять окремі церковні спільноти чи уся Церква загалом не має місця в ефірі.

Як це змінити? 1. церковні журналісти, прес-служби мають постійно підвищувати свою професійну майстерність; 2. Церква має створювати і підтримувати власні канали комунікації; 3. потрібно адресно працювати з редакторами та журналістами світських ЗМІ, проводити для них прес-тури, прес-сніданки, реколекції, приватні розмови тощо.

А головне, Церкві потрібно бути Церквою, а провідникам Церкви бути Людьми. Це бачимо на прикладі Блаженнішого Любомира, який, будучи Людиною, завжди втішався і втішається зацікавленням ЗМІ.

Джерело: РІСУ