Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий Вівторок

Ді 2,14-21; Лк 24,12-35.

Для християнина свято Воскресіння ГНІХ – великий дар та велика надія на воскресіння всіх людей, та вічне життя у небесному Царстві. Світ дуже непевний сам у собі, а тільки від Господа маємо запевнення: «… надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд» (Ів 5,28-29). Усі воскреснуть: добрі та погані; світлі й темні. Святий Учитель Церкви пояснює: «Усі будуть брати участь у воскресінні; але у славі не всі, а тільки ті, хто заснули в Христі» (св. Ів. Золот., Бесіда VII на 1Сл п.1). Дуже важливо у нашому житті: правильна та праведна дружба з Христом, нашим Спасителем. Так, він - добрий, люблячий та милосердний, але це не перешкоджає Богу бути справедливим Суддею, щоб праведних нагородити, а грішним віддати по їхній вірі та по способі їхнього життя. Не усі, але багато із людей живуть навмання, кривдять ближніх, наживаються за рахунок незахищених та обездолених осіб всякими обманами, крадіжкою та розбоями,  багатіють у матеріальне добро. Покривджені терплять нестачу, недоїдають, багатьом бракує даху над головою; працівникам виплачують невідповідну платню, використовуючи їхній сумлінний труд та нестабільне положення, в якому знаходяться. Часто чуємо, що люди залишили б працю там, де їх кривдять на зарплатні, але бракує місць роботи, тому погоджуються, щоб що-небудь мізерного заробити й не вмирати з голоду та холоду. Мало є добрих працедавців, щоб дбали за працівників та виплачували відповідну винагороду за виконану роботу. Тому воскресіння та життя поза гробом, у який кладуть мертве діло, дуже потрібні. Необхідна справедливість, якої домагаються та очікують, майже усі мешканці нашої планети. На землі її шукаємо зі свічкою, а от, у другому житті, у дворах Небесного Отця, справедливість – неминуча, торжество правди неминуче настане, усякий обман та брехня не будуть знані у потойбічному світі. Там кожна людина отримає те, за що боролася й так, яким було її життя відносно Бога та ближніх. Хтось може запитати: чому Господь тепер не встановить справедливості й не покарає кривдників? – Бог довірив людям землю та життя на ній; дав Заповіді, щоб їх дотримуватися; наділив людину розумом й свобідною волею, тобто, розраховує, що людина буде жити згідно святих правил. Він теж, очікує на каяття грішної людини, поправу життя, виправлення її помилок й не спішиться з швидким розрахунком, бо має на це цілу вічність. Господь – терпеливий, а за кривду відповідає людина, яка її чинить іншим, а не Бог, який є Любов’ю та великим милосердям!

Два учні Христові, як описує святий апостол Лука у Євангелії, віддалялися у великому розчаруванні та безнадії із Єрусалиму. Вважали, що усе втрачено, хоч їхні цілі не були високими, бо вони сподівалися лише фізичного визволення ізраїльтян. А Христос такого не обіцяв й не проповідував, бо він прийшов спасати людей від гріха і вчинити їх щасливими у вічності. Духовне життя та визволення не стояло у юдеїв на першому плані, це видно із розп’яття та ставлення людей до Господа. Простолюддя надіялося на політичних та релігійних вождів, але ці мали свої меркантильні інтереси. Малодушні провідники ставили на вищий щабель свого служіння авторитет, провід, вплив на людей, а вкінці користь із усього цього. Первосвященики й князі ізраїльські занедбали духовне життя, їм було важливо те, щоб перебувати на керівних посадах та користати матеріально зі своєї політики.  Ці двоє розгублених учнів добре знали й чули про те, що Христа не знайшли у гробі, відали про розповіді жінок, яким ангели сказали про воскресіння Христа, але не могли здолати опору свого розчарування та зневіри. Їхнє віддалення від місця воскресіння Христа, поглиблювало не тільки фізичну віддаль, але учні духовно збільшували свою відстань від Бога. Не маємо докладніших описів про майбутні плани цих двох учнів, але із їхньої розмови виходить, що вони вважали усе втраченим. Христа розіп’яли первосвященики та князі, воскресіння, як такого, вони не сприймали, Син Божий не оправдав їхніх сподівань. Серця цих учнів знаходилися у гробі безнадійності та духовної темряви. Поверталися додому полохливі та ні з чим. Святий Учитель Церкви переконує: «Звичайно, слово про воскресіння може потішити скорботних…» (Ів. Золот., Бесіда VI на 1Сл п.2). Однак, цих двох учнів не потішала вістка про воскресіння, бо вони замкнулися у своєму світі й не сприймали навіть, переконливих аргументів про воскресіння Христа. Подібні своїм невірством до апостола Томи, який бажав торкнутися ран Ісусових, щоб повірити, а це - уже не віра, а досвід.

Святий Іван Золотоустий розповідає, що існує певна категорія людей, які не вірять у воскресіння тіл, бо їм трудно повірити у те, щоб тіло, яке зітліє і розсіється можливо зібрати. Він повчає, що для нас це недосяжне, а для Бога усе ясно. І аргументує, що ми не бачимо окремо того, що змішано, а Бога бачить усе; ми не знаємо того, що діється у серці людини, а для нього не існує нічого закритого. І твердить: «Якщо ти не віруєш у воскресіння тому, що не знаєш, як Бог здійснить воскресіння, це означає, що і не віруєш у те, що він знає думки серця, які невидимі. Суть (речовина) тіла і по руйнуванні залишається видимою, а помисли невидимі. Тому, Господь, який бачить невидиме з усією ясністю, невже не бачить видимого і не може легко встановити складу тілесного?» (св. Ів. Золот., Бесіда XVII на 1Кр п.3). Так, Бог знає помисли усіх людей, а не тільки окремих, тим більше, для нього жодна матерія не зникає і в нього не існує проблеми, щоб створену ним матерію зібрати докупи і вивести з неї тіло людини.

Учні у відчаї поверталися додому і говорили про Христа. Він пристав до їхньої розмови, як подорожній, кого вони не пізнали, а не тільки не вірили жінкам. Не були сліпі, мабуть, від страху та переживань забракло ясності внутрішнього зору. Господь докорив їм за безумність й повільність серця у вірі  до пророцтв. Ось, - велика сліпота! Зачинені у собі не могли прийняти явища іншого світу: Воскресіння Христового. Господь, йдучи з ними,  пояснював пророцтва й поволі розчиняв невіру учнів та їхню туподумність. Вони  твердили про смертний вирок на Христа та його розп’яття, про сподівання на визволення Ізраїлю, але не збагнули справи воскресіння Сина Божого. Учні слухали розповіді Христа, у них вступала духовна переміна, вони полюбили доброго співрозмовника, хоч зовсім не пізнавали його. Ісус намагався простувати далі, вказуючи, що на здобутому не потрібно зупинятися, а примножувати Бога у своєму житті та серці. Жити ним глибше й гідніше, це – більше, як покращання матеріального життя та визволення з тілесного  полону. Учні вказували подорожньому на вечірні стінки та закінчення дня. А Господь бажає звільнити людину від сутінків невіри та самодостатності. Ісус послухався учнів, увійшовши, щоб зостатися. Бог бажає ввійти у життя людини, усунути темряву та сумніви, бо він приносить світло, ясність та воскресіння, тобто, духовну зміну, направлену усунути зло, а осягнути вічне щасливе життя. Він не обмежується повсякденністю, а вказує шлях у безмежну вічність. Господь дає себе пізнати тим, хто до нього прибігає, прислуховується, приймає вказаний шлях, бо він завжди поруч нас на шляху до вічності. Розламав хліб, аж тоді співрозмовники пізнали його, а він зник. Бог не зникає, він присутній з нами у духовному вимірі, бо завжди бажає відчиняти очі людям на духовні речі. Хай наша віра у воскресіння Христове та воскресіння наше зростає. Не зупиняймося ніколи на смерті людини, на покладенні її угріб, але сягаймо вершин нашого призначення: неба. Божа Мати, випроси нам живої віри у вічне щасливе життя!

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський

17 квітня 2012 р.Церква Воскресіння ГНІХ. м. Львів, вул.. Городоцька, 319а.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua