Нам потрібна нова євангелізація і новий стиль мислення – каже єпископ Войцех Полак, новий генеральний секретар Конференції Єпископату Польщі. "Ситуація, яка склалася в Польщі, є закликом до справжнього християнського свідчення. Не йдеться стільки про захист установи чи конфронтації з її опонентами, але серйозні зусилля нової євангелізації", – додає він.

Відповідаючи на запитання про позицію Церкви в суспільній реальності, єпископ Полак пояснює, що "Церква не підтримує жодної політичної партії: ані коаліції, ані опозиції. Нас непокоїть те, що політичні поділи входять до Церкви, намагаючись розділити її зсередини. Це – серйозна небезпека".

У межах Комісії у справах душпастирства Єпископату було створено Раду у справах нової євангелізації. Чому в католицькій Польщі вона буде служити?

- Це насамперед є відповіддю на заклик Папи Бенедикта XVI для нової євангелізації у сучасному світі. У Польщі ми не можемо заспокоювати себе твердженням, що нова євангелізація стосується країн, де Євангеліє має менший резонанс, ніж у нас. Від поверховості – яке не від сьогодні характеризує польський католицизм – ми маємо перейти до формування віри більш глибокої – як говорив Блаженний Іван Павло II – "віри більш особистої, зрілої, освіченої, яка випливає з переконання". Нам потрібна нова євангелізація, новий стиль мислення і нові пастирські методи.

Чи результати виборів не є одним з імпульсів, які мають заохочувати до такого мислення?

- Можливо, вони ще раз відкрили очі на реальність. Показали багато розчарувань і зранень, присутніх у Польщі, які викликають агресію і конфронтаційний стиль відповіді. Коли йдеться про Церкву, причиною багатьох негативних реакцій на неї є відсутність належного зв'язку між духовенством і мирянами. Також наголошування ЗМІ про погляди церкви, які мають мало спільного з реальністю: як безсердечної, жадібної установи, яка не зважає ні на кого. Aнтицерковні обурення іноді для декого є наслідком власної невдачі.

Що Церква може зробити в цій ситуації?

- По-перше, треба заспокоїти ці каламутні води і не піддаватися істерії. Ми не повинні загрузнути в конфронтації, емоційності, не допускаючи обговорення запитань.

Ми, як Церква, маємо показати більш позитивні приклади: людей, які живуть Євангелієм кожного дня і є його свідками. Бенедикт XVI каже, що "не можемо поставити Бога на столі, або доторкнутися до нього, як до інструменту, або взяти його в руки, як і будь-який інший предмет". Бог живе в людях, в яких дотик благодаті є помітним. Тому дуже важливим елементом є свідчення.

Ситуація, яка існувала в Польщі, є закликом до справжнього християнського свідчення. Не йдеться стільки про захист установи чи конфронтації з її опонентами. Настав час свідчення, а не війни.

Тоді як реальність Церкви в Польщі також залишає бажати кращого. У своїй масі ми маємо справу з досить поверховим католицизмом. Існує потреба поглибити та оновити нашу віру – це взаємини з Христом і Його Церквою, яку треба сприймати не як установу, а як спільноту віри. Церкву треба розглядати як будинок і школа спілкування. На мене сильно вплинули слова св. Павла, що ми стали "Божими домами". У просторі Бога ми маємо почуватися як вдома. Потрібною є особлива і послідовна освіта дорослих.

А як Ви сприймаєте аргумент, що Церква забагато втручається в політику, що дбає про щось на стороні?

- Якщо б це мало бути вирішуванням чогось тільки для блага Церкви, було б, звісно, недоречним. Однак, навіть якщо справа розглядається у Спільній Комісії, стосується того, що є важливим для всього суспільства або загального блага. Останніми роками домінуючою темою розмови в цьому форумі була політики для всієї родини. Це не є інтересом Церкви, але ключовим питання для майбутнього. Ми створили робочу групу у складі експертів з обох сторін. Церква у таких питаннях є посередником, оскільки ми не можемо, ані не збираємося нічого нав'язувати уряду. Це не є тільки захистом прав Церкви чи католиків.

Що Ви можете відповісти на звинувачення, що Церква підтримує політичні партії чи опозицію? Це є також одним з стереотипів ЗМІ.

- Церква не підтримує будь-якої політичної партії: ані коаліції, ані опозиції. Нас непокоїть те, що політичні поділи входять до Церкви, намагаючись розділити її зсередини. Це – серйозна небезпека. Незалежно від того, що віруючі симпатизують деяким партіям в питаннях віри, моралі та інших церковних питаннях, їх зобов’язує єдність. Як Церква, ми маємо бути пильними, не піддаватися політичним маніпуляціям.

Символи віри не є і не повинні ставати символами партії. Хрест не є і не може бути "власністю" будь-якої партії, бо це знак смерті Христа і відкупительної любові задля кожної людини. Вже св. Павло сказав, що хрест є безумством для одних, для інших - згіршенням, а для віруючих – силою і мудрістю Божою. Я розумію політику як діяльність для загального блага. Тому одне із завдань Церкви є також етична оцінка конкретних політичних пропозицій. Ця оцінка зроблена у світлі Євангелія, а не того чи іншого політичного вибору.

Як Церква має говорити з сучасним світом? Чи зосередитися на протестах проти антиклерикальних висловлювань чи дій? А, може, є якийсь інший, більш ефективний спосіб церковного чи пастирського бачення?

- Часом є потреба протестувати, особливо проти злих вчинків, які ми бачимо в громадському житті. Насамперед треба представляти свідчення краси християнського життя. Таке свідчення краси християнського життя є альтернативою нігілістичній, депресивній реальності, якої не бракує ані в людині, ані у світі.

Перше речення ІІ Ватиканського Собору конституції "Gaudium et spes" звучить так: "Радість і надія, смуток і страх людей в наш час, особливо бідних і пригноблених, є також радістю і надією, смутком і страхом учнів Христа". Це показує, що завдання Церкви має бути всередині цієї реальності, а не оцінювати театр дій, спостерігаючи за ним. В "Lumen Gentium" йдеться про те, що Церква у Христі, як таїнство побудови єдності з Богом і людей між собою, знаком єдності й інструментом її побудови. Засвідчуючи єдність, прощення і примирення, таким чином, Церква стане інструментом примирення у світі.

За матеріалами: wiara.pl