Пропонуємо Вашій увазі розшифровку програми Радіо "Воскресіння" у якій Владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ, розповідає, як Церква розпочала творити пам’ять померлим, а також чому саме 1 листопада більшість вірних відвідують могили своїх померлих.

Ведучий: – Слава Ісусу Христу! Ви слухаєте радіо «Воскресіння». Шановні слухачі, перше листопада в житті Католицької Церкви має особливе значення, адже пригадується пам'ять усіх святих. В цей день не лише серед римо-католиків є традиція відвідин могил родичів, відправлення там панахид. Вшанування святих у церкві бере свій початок разом із культом перших мучеників християнської ери. На початку християни відзначали день народження до неба, тобто день мучеництва поодиноких християн. Ми попросили Владику Венедикта, єпископа-помічника Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви розповісти як Церква розпочала творити пам'ять померлих.

Владика Венедикт: – Вшанування пам’яті померлих було від самих початків християнства. Ми бачимо, що перші християнські спільноти збиралися на гробах мучеників і це було місцем, де вони утверджувалися у вірі, бо коли найбільшу цінність, яку має людина, – життя, хтось готовий був віддати за Христа, то це було фундаментом для будування їхньої віри. І тому це почитання мучеників було розповсюджено з перших років християнства. Дотепер є так, що коли посвячений престіл, то в престіл завжди вкладаємо мощі. І це винятково мощі мучеників. Це почитання мучеників було фундаментальним в Церкві і воно не було окреслено в якийсь окремий час. Потім крім тих мучеників Церква почала почитати ще інших осіб, коли повстало монашество, це преподобних, які уподобились Христу. І так бачимо в церковному календарі, що часто ті чи інші дні посвячені пам’яті певних святих. Десь приблизно у VIII столітті вже більш-менш окреслюється таке стисле поминання, коли поминали тих, кого ми окреслюємо перед Церквою святими. У Західній Церкві зупинилися на першому листопаді, а в Східній Церкві це було в першу неділю після Зіслання Святого Духа. Це було як оказія для того, щоб казати, що Дух Святий зійшов найперше через створення людини на образ і подобу Божу, через викуплення її Ісусом Христом. І через сходження Святого Духа кожна людина покликана до святості. Це не є виняток, чи привілей, чи особливість певних осіб. Крім того в Церкві ще є поминання померлих, коли ми поминаємо своїх рідних. Це є в перші тижні Великого Посту, в суботи Великого Посту, де поминаємо померлих в другу, третю, четверту суботу. Також поминаємо у суботу перед Зісланням Святого Духа і в м’ясопусну суботу перед Великим Постом. Значить, це коли Церква поминає всіх померлих, які відійшли. Як правило згадуємо своїх рідних, близьких, молимося, щоб Господь простив їм їхні провини вольні і невольні.

Ведучий: – Варто зауважити, що спершу пам'ять усіх святих святкувалася тринадцятого травня. Саме в цей день у 609 році Папа Боніфатій IV освячував Римську Ротонду, яка була збудована в честь Спасителя, Богородиці і усіх святих. Але на початку XI століття це свято було перенесено Папою Григорієм ІІІ на перше листопада. Народження поминального дня на Заході пов’язане з іменем абата Оделона Скліні, який наказав в усіх підлеглих йому монастирях відзначати друге листопада як спомин усіх померлих вірних. У цей час в Західній Церкві першого листопада вже відзначалося свято всіх святих, тому дата абата Оделона, призначена для спомину всіх померлих християн, має глибокий зв'язок зі святом усіх святих. Східна Церква також відзначає свято всіх святих за давньою традицією, що сягає IV-V століть. Проте, давайте від історії повернемося до дійсності. Як нам провести перше листопада? Йти до храму, на кладовище. Але як вберегти свою молитву від перевертнів? Про це далі Владика Венедикт.

Владика Венедикт: – Я б сказав, що з цим першим листопада трохи понаплутувалося, бо я вже згадував, що першого листопада в римо-католицькій традиції поминають всіх святих, але це тих святих, які вже є признані Церквою. Все таки, якщо я не помиляюся, в римо-католицькій церкві на другий день, другого листопада є день пам’яті за померлих і тому в стислому розумінні навіть в римо-католицькій церкві перше листопада не є днем стислого поминання за наших померлих. Навіть якщо брати римо-католицьку традицію, то це пам'ять поминання всіх святих. Але знаємо, що територія Галичини була довший час під окупацією Австрії, потім була під окупацією Польщі і це просто як наклалося. Залишилися певні традиції. Люди часто собі не усвідомлюють цього. Але я думаю, що це також пов’язано з психологією людей. Надходить час осені, люди вже поробили всі роботи, вже мають якийсь час і тому йдуть поминати тих чи інших людей десь на цвинтар. Але це цілковито правда, коли ми йдемо навіть на цвинтар, то ми віддаємо шану тілу, яке є похоронене на томі місці. Але коли ми говоримо про душу, яка створена на образ і подобу Божу, коли ми говоримо про людину, душа якої є безсмертна, то ми маємо молитися за душу, а душа в тому місці не лежить. Тому кориснішою, звичайно, є молитва в храмі, щоб було поминання тієї особи на Божественній Літургії. Коли люди мають певність, коли приходять і просять про молитву чи панахиду до якогось конкретного священика, якого знають, з своєї парафії, або в лице бачили не раз в якійсь церкві, то я думаю, що тут нема проблеми. Коли хтось до них приходить і пропонує цю молитву чи панахиду, то вони мають цілковите право, як будь-де, запитати в цього отця його посвідчення, бо кожна церква, кожна єпархія видає священику посвідчення, де вказується хто він є, до якої єпархії належить. І цього нема чого боятися. Наші люди є скромні, їм незручно питати коли ця особа є знана. А коли незнана особа вам щось пропонує, то мусимо впевнитися чи вона має на це право чи ні. Тому я б казав запитувати, просити пред’явити їхні документи. І тому краще зібратися в храмі разом на спільну молитву, на спільне Богослужіння і тоді ми уникаємо того, що не знаємо хто буде на цвинтарі з священиків, з парафії. А коли вже хочемо провідати могилу, де похоронені наші близькі, чи це буде перше листопада, чи якийсь інший день нашого поминання, чи день, коли та особа народилась чи померла, ми це можемо зробити. Але моє враження – це краще зібратися в храмі, бо це місце, де ми промовляємо до Бога за душу померлого, молимося, щоб Господь простив їй її гріхи.

Ведучий: – Сьогодні свято хелоуін набуло зовсім іншого характеру, перетворившись з страшного у кумедне і веселе. У багатьох країнах світу щороку народи віддають данину традиції і з усім розмахом святкують хелоуін, одягаючись в ніч на перше листопада в самі неординарні та страшні костюми, тим самим наближаючись до примарного світу темряви. Отже, вечірка на хелоуін – це кумедна забава чи щось значно більше? Далі для вас із застереженням про це розповість Владика Венедикт.

Владика Венедикт: – Ніщо не є забавою і тому в такому контексті я це кажу. Знаєте, Бог дав нам наше життя і ми народжуємося і починаємо бавитися з іншими дітьми, а в контексті цієї забави вчимося мови, здобуваємо певну ментальність, вчимося допомагати іншим. В нас твориться певний стереотип. В народі кажуть: «З ким поведешся, від того наберешся». Дуже часто середовище впливає і формує, виховує людину. І ми цього свідомі. Батьки знають, що якщо відпустять десь дитину в недобре середовище, товариство, вона сама набирається звідти певних слів, певних виразів, певної поведінки. І так само ми не можемо це сприйняти як лише забаву, бо вона неминуче впливає на нас. Ми можемо сказати, що ми те чи інше контролюємо. Це правда і не до кінця правда. Тому що ми не контролюємо як за цілий тиждень пилюка падає на стіл. Вона невидимо падає за той тиждень. Так ми несвідомо сприймаємо ті певні стереотипи мислення, які нам пропонуються, ті певні підходи, ті певні способи окреслення чогось. Від дуже багатьох людей, які тепер ходять до церкви, які відвідують якісь святі місця, мають якісь паломницькі зустрічі, дуже часто можна почути такий вислів: «Ну там енергетика». А від кого ця енергетика, що ця енергетика? Це місце енергетика? Ми бачимо на основі цього прикладу, що навіть у віруючих людей тепер склався такий спосіб мислення, що це є певна енергетика. Але від чого вона походить, що дає цю енергетику? Людина не свідома, що це є благодать, таке дармове давання, що це є Божа благодать, Божа сила, Божа присутність, яка переживається. Але з багатьох людей ніхто не скаже, що я пережив Божу присутність, якось відкрив для себе Бога, а скаже, що це сильна, потужна енергетика. І таким чином бачимо наскільки в людей, які живуть в церкві, мислення є викривленим. І тому участь в тих забавах хелоіну на перший погляд здається грою, забавою, але вона творить в нас такий викривлений стереотип дійсності, викривлене розуміння дійсності. Навіть оте просте, що злі сили це щось таке як забава, гра, але це реальність, яка існує в нашому житті. Це є та реальність, яка нас спонукає позлитися. Це злі сили. Реальність, яка нас спонукає нанести комусь образу, навіть не бажаючи цього. Потім ми жаліємо. Чинити той чи інший гріх, за який ми потім каємось, а тут є та присутність. Небезпека тих ігор, які ми завуальовуємо, в тому, що нечисті сили нам вказують, що це є забава, гра, певна традиція, а забувається, що це є реальність.

Ведучий: – Будьмо уважні, щоб часом нам не потрапити у хитрі руки володаря темряви, піти іншим шляхом, адже саме він у наші часи використовує всі середники, щоби людина спотворила своє життя, а її душа втратила блиск Божої слави. 

Джерело: http://www.ugcc.lviv.ua

Розшифровка "Католицького Оглядача"