Минулого тижня світові стала відома інформація, що наслідком демографічної політики комуністичного Китаю є вбивство 37 млн. китайських дівчаток. Шокуюча правда. Цінність людського життя визначається у цьому випадку астрономічними штрафами, конфуціянською культурою та статтю дитини. Піднебесна комуністична імперія, яка вважає себе центром світу, культури і прогресу, віссю світової цивілізації, виявилася людожерським монстром і то не лише у переносному значенні, але і в прямому, адже в китайських ресторанах кожен може замовити страви, зготовані з абортованих дітей. І люди Заходу не мали би цього жахатися. Адже і для них ненароджена дитина –лише біологічний матеріал, з якого відомі західні косметичні фірми роблять витяжки для якісних парфумів, замінюючи дешевими трупами дітей дорогу амбру.

Але Китай хоча б послідовний у своїй ідеології неприйняття вартості людського життя як найвищої. Захід ж, просяклий неоліберальною ідеологією, закріпив своїми законами «право» на вбивство ненароджених дітей, як вияв людських прав і свобод. Що більше, на думку єпископату США, найбільший борець на міжнародній арені за людські права і свободи – уряд США – вдається до простого шахрайства, аби виправдати «право» на вбивство власних громадян, щоправда, лише «всього-на-всього» контрацептивними засобами.

І комуністична ідеологія Китаю, і неоліберальна ідеологія Заходу закривають своїм прихильникам очі на просту, здавалось би, істину про безмежну цінність людського життя. Людина, «визволена» від Бога, в кінцевому результаті скочується до людоїдства і прикривається при цьому гаслами гуманізму.

А там, де це визволення триває уже майже століття, – в Москві – уже не викликає жодного здивування знесення будівлі тих, хто дбає про найубогіших – сестер Матері Терези. Такими є реалі світу, який щораз більше «визволяється» від Бога і Його заповідей. Десь це роблять в ім’я свободи, рівності, братерства, десь в ім’я торжества найдосконалішого суспільства в історії – комунізму, десь в ім’я нації, народу, раси,а навіть і віри.  Адже ідеологія не терпить конкурента – істину. Всяка ідеологія з останніх сил бореться проти істини, щоб виправдати своє існування. Бо жодна ідеологія не може бути вповні істинною. Адже єдиною Істиною в кінцевій інстанції є Бог. Тому ідеологія змушена або створювати карикатуру Бога, або боротися проти Нього. Бо сама претендує на місце істини в кінцевій інстанції.

Отже, не викликає жодного подиву, що ХХ століття, найзаідеологізованіше століття донині, зродило рясним плодом християнських мучеників – якщо за весь час існування Церкви Христової і дотепер є близько 70 млн. мучеників за віру Христову, то з них 45 млн. християн осягнули мученицькі вінці саме у ХХ столітті.

Можна написати цілу грубезну книгу про стосунки між християнською вірою та ідеологіями, але сумніваюся, що це змінить їхнє ставлення між собою. Ці дві пані назавжди залишаться непримиренними ворогами.

о. Орест-Дмитро Вільчинський