Преосвященний Владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської архиєпархії ділиться враженнями про Всесвітній День Молоді. 

- Преосвященний Владико, Ви неодноразово брали участь у Всесвітніх Днях Молоді. Як можете окреслити мету та динаміку ВДМ?

Я думаю, що динаміка Всесвітніх Днів Молоді зростає. І йдеться не тільки про кількість молоді, але і єпископів. Цього року є надзвичайно велика чисельність єпископів – понад 800. Я вже не говорю про священиків. І, очевидно, якщо перші Всесвітні Дні Молоді збирали кількасот тисяч молодих людей, то ВДМ у 2000 році в Римі зібрав півтора мільйона, і спостерігається тенденція до зростання.

Очевидно, є багато речей, які можна було б оминути чи уникнути, але я переконаний, що ВДМ – це нагода для молодих людей утвердитися у вірі через віру своїх ровесників, співвітчизників, віру тих, які живуть на інших континентах, в інших культурах. Після ВДМ у Кельні громадяни цієї країни були приємно здивовані, що їхня молодь вражена вірою молодих людей, учасників свята. Європа черствіє до Бога. Старій добрій Європі комфортно, і виглядає - всього достатньо (навіть світова економічна криза не завада доброму і вигідному життю), нічого не потрібно, навіть Бога... Але ми всі досвідчили, як тільки починається виверження невеликого вулкану в Ірландії – Європа в паніці. Тобто навіть добро, якась стабільність все ж минущі. І хто не будує свого єства на фундаменті Бога – тоді, коли приходять якісь неприємні речі, які болять, які некомфортні, людина у відчаї, не знає, що робити. Інша ситуація, якщо будівництво власного щастя базується на Бозі…

У Львові, в онкологічній лікарні, працює відомий професор Білинський. Він казав, що дивиться на смерть щодня і бачить, як вмирають люди, які не мають віри. Вони в розпачі. На це жахливо дивитися. А є люди, які мають віру. Вони ніби сидять на залізничному вокзалі, чекаючи свою електричку і знають, куди вони їдуть. Це інший спосіб переходу з одного життя в інше. Ілюструю це як приклад, що з Богом людина може подолати і труднощі, і негаразди, і вибратися з ями, яка тебе, здається, поглинула…

ВДМ – це справді хвиля молодих емоцій, але в цей же час і хвиля віри. Молодь кричить, молодь скандує, навіть свистить, але починається слово Папи, приходить молитва – всі затихають. Щоразу глибше переконуюся – це вражає тих, які мало утверджені у вірі, які приїхали сюди перший раз. Вони повернуться у свої країни іншими людьми. Добре зробив наш великий Папа Блаженний Іван Павло II, що започаткував ці великі зустрічі молодих людей в ім’я Боже.

Може ми, українці, не завжди їдемо на Всесвітній День Молоді тільки в ім’я Боже. Ми хочемо ще подивитися Європу – нема ради, таку маємо долю. Але разом з тим в кінцевому результаті це проходить в ім’я Боже і це фантастично.

- Ми бачимо, що учасники Всесвітнього Дня Молоді радіють, вітають один одного, вони піднесені. Але як зберегти дух цього свята після повернення в Україну?

Матері годують дітей груддю, перетирають зупки, м’яско до якогось певного віку, а потім дитина їсть тверду їжу. Не можна робити тепличних (штучних) умов для молоді тому, що вона приїхала, була піднесена пережитим досвідом молитви і зустрічі з Папою, іншими ровесникам з цілого світу. Не можна її тримати за ручку. Життя не є забавкою, воно трудне, і потрібно давати собі раду, бути відповідальним. Парохи, які благословили свою молодь на участь в ВДМ, а також інші душпастирі повинні провадити молодіжні групи життєвими дорогами до Бога. Важливо не тільки мати, здобути, але й зберегти. Життя як суцільна проща – народжуєшся і йдеш дні, роки, десятиліття до Бога, аж до останнього віддиху.

В часі візиту Папи Івана Павла ІІ ми організували величезну групу волонтерів. В Комісії у справах молоді Української Греко-Католицької Церкви маємо цілу базу даних. Але нам не вдалося урухомити до відповідності цей волонтерський рух, аби збудити українське християнство, допомагати собі. Очікуємо на Карітас, на Мальтійські служби, що вони привезуть нам гуманітарну допомогу і т.п… Дякувати Богу, це закінчилося, але є ще дешеві секонд-хенди... Все в світі коштує, за все треба платити. Я не кажу, про гроші, очевидно. Тому багато і сьогодні скажуть, що Церква недостатньо докладає зусиль аби провадити молодь до Церкви та Бога. Але перепрошую, ми маємо трошки скривлені поняття про Церкву. Бо Церква – це ми, я, ви, ваші сусіди, ваші друзі, мої друзі, світські люди. Ми всі є Церквою. Церква – це об’єднаний Божий народ, об’єднаний вірою в Єдиного Бога. Ми всі становимо Церкву, і тому відповідальність несуть всі: священики, монахи, єпископи, світські люди - миряни… Тобто ми всі мусимо боротися за Бога у власному серці, душі народу та у всіх прошарках нашого суспільного та релігійного життя.

- Церква, мабуть, вже зробила певні висновки із проведення ВДМ. Яким повинен бути її шлях до молоді?

В 1933 році Митрополит Андрей Шептицький бачив, що українська ідея розвивається всупереч Божим заповідям. Націоналістично чи патріотично налаштовані політики хотіли будувати без Бога українське майбутнє – «рідну хату». Було це, на жаль, в нашій історії. І тоді, в 1933 році на Сході України був страшний голод. В тому ж році молодь вперше була зібрана під гаслом «Українська молодь - Христові», щоб стати в обороні правд і свобод українських братів на сході, обрати головним критерієм нашого розвитку Бога та Його заповіді. І властиво ці молоді люди, які в 1933 році були на з’їзді, витримали совєцьку окупацію. Вони застелили білими кістками Сибір, священики витримали гоніння і переслідування. Внаслідок цих витривалих, сформованих на Господньому декалозі та в Церкві молодих людей, воскресла наша Церква, воскрес сам дух України. Тобто наша Церква не вперше бере участь у таких масових молодечих з’їздах.

Ми тільки почали відроджуватися. В 1991 році відбувся перший з’їзд «Українська молодь - Христові», який зібрав понад 50 тисяч людей. Це було грандіозне свято. Зустрічі повторювались знову і знову.

Виглядає, що ми на Україні до масових молодіжних акцій трохи охололи. Є різні погляди. Кажуть, що такі з’їзди – як солом’яний вогонь. Він підноситься високо, горить гарно, стихає і не має наслідків. Інші вважають, що це значні матеріальні затрати і їх краще спрямувати на довготривалі проекти, як, наприклад, будувати церкви на Сході України. Були в нас насправді велелюдні масові події для молоді, яких тепер не так багато. 12-ти тисячний з’їзд молоді у 2007 році показав, що це потрібно робити, особливо в столиці, особливо на східних теренах нашої держави. Там наша Церква починає проростати з доброго насіння духовності наших мучеників, із зволоженої землі мученичої крови, стає на ноги, розбудовує свої структури. Церква завжди була свідома того, що потрібно працювати для молоді, жертвувати себе для молоді та бути з молоддю. Цей факт, що до Мадрида приїхали понад 800 єпископів – це заява Церкви, що вона хоче і готова бути з молоддю.

- Поділіться, будь ласка, своїми найбільш яскравими враженнями зі Всесвітнього Дня Молоді.

Я був на різних ВДМ: від Польщі (1991 р.) до сьогоднішнього дня: Денвер, Париж, Рим, Торонто, Кельн. Вважаю, що День Молоді повинен передбачати час не тільки на радощі і жарти, соціальні і культурні програми, але насамперед на час дуже серйозних стосунків з Богом через застанову, Боже Слово, молитву і Святі Тайни. Завершилася Хресна дорога молоді з Папою. Дуже добре організована місцевим Оргкомітетом з притаманним культурним надбанням Церкви в Іспанії – це вражає. Як рівно ж мене вразила добра організація загалом. Гарний прийом Папи в часі його приїзду. Це був цікавий прийом, неподібний на організацію в інших країнах. Полагодження харчування: молодь вибирає собі, в якому ресторані вони обідають та вечеряють. Це привілей. Тобі не дають торбинки в парку, а приходиш в ресторан та вибираєш. Це велике досягнення іспанського комітету і дуже позитивне явище в оцінці учасників ВДМ.

Оцінюючи ситуацію в Іспанії, багато речей в організації, мені здається, вдосконалилися, і це тішить.

- Преосвященний Владико, порівняйте, будь ласка, першу участь українців у Всесвітньому Дні Молоді 1991 року та сьогоднішню.

Часто чуємо, що наша українська молодь закомплексована, ми соромимося, губимося. Але мені виглядає, що це не зовсім так. Українці активні, як спільнота «у народів вольних колі», чуємося своїми, європейцями. Діти розмовляють чужими мовами. Знаємо англійську, іспанську, німецьку, італійську – і ми є на рівні. Ми здатні презентувати свою культуру, ділитися багатством душі – вірою. Молоді українці відкриті до спілкування та викликають до себе довіру… Але дуже часто нам бракує організації, може самоорганізації. Бо зі сторони організаторів – Патріаршої Комісії чи єпархіальних Молодіжних комісій це все ніби є. Але в глобальному контексті нашої Церкви ми ще ніби хочемо багато – одним пострілом трьох чи чотирьох зайців вбити. Тобто ми не працюємо на головну мету, яка ставиться на Всесвітньому Дні Молоді. Хочемо і те, і те, а так не буває. Позитивна динаміка, все ж таки, присутня. Молодь дозріліша, праця на місцях дає свої маленькі наслідки через створення молодіжних організацій, рухів та спільнот, євангелізацію, катехизацію, прощі… Здобуваємо Європу… наші батьки, наші матері живуть у європейських країнах, вони приїжджають в Україну, молодь їде до них у місця їх трудової еміграції. І це дається в знаки. На вулицях Львова вже появилося багато німецькомовних груп – німці їдуть до України, цього року це вперше, і це тішить. У львівських кав’ярнях серед різних світових мов губиться українська. Виходимо на світовий та європейський рівень як рівні.

Тому моїм бажанням є, щоб українська молодь ставила собі високу життєву мету, як і високу мету участі у Всесвітніх Днях Молоді та їх досягала. Не можна осягнути все і одразу, хіба що випити кока-колу чи з’їсти снікерс… Вибирати пріоритети це великий Божий дар. Бути відповідальним і рухатися у духовній формації та інтелектуальному розвитку – це свідоцтво такої відповідальності і послідовності. В такий спосіб, черпаючи мудрості у Всевишнього, будемо народом добрим і Божим, шукаючи у повсякденному житті доріг Його заповідей до власного і суспільного щастя. І тоді кожний день для нас може стати особливим і благодатним днем.

Дякуємо за розмову.

Джерело: ДивенСвіт