Високопреосвященні і Преосвященні Владики!

Всесвятіші, Високопреподобні, Преподобні Всечесні Отці!

Преподобні монахи і монахині, ченці і черниці, наші богопосвячені миряни!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Найперше з усієї душі з цілого серця хочу всіх вас щиро привітати, всіх вас, мешканців того славного українського міста Прудентополя, і всіх тих, які так численно прибули з різних міст, колоній для того, щоби разом з нами помолитися. Я дуже дякую теж за присутність місцевій владі і всім тим, які сьогодні прибули, щоб тут разом з нами молитися. Сьогодні є без перебільшення урочиста подія, історична подія для нашої Церкви. Зокрема для української Церкви в Бразилії.

З одного боку ми сьогодні хочемо завершити П’яту сесію Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, того Собору, який скликав сюди, до цього місця, багатьох наших єпископів. Ми знаємо, 32 наших владики є присутні, наші два Митрополити, Архиєпископи, священики, монахи, монахині і миряни з цілого світу, з усіх наших єпархій. Водночас цією урочистою Літургією ми, єпископи Української Церкви, розпочинаємо наш Синод, який відбуватиметься в наступному тижні в місті Пуритин.

Також ми хочемо відсвяткувати, радше завершити святкування сторіччя Сестер Служебниць Пречистої Діви Марії, їхньої присутності, їхньої праці тут, на цій землі. А відтак подякувати Богу за 120 років української еміграції в Бразилії. За ті непрості, складні роки нашої праці і присутності, але ті роки, в які направду Господь Бог показав, що Він є вами, Він є з усіма нами.

Ми щойно чули з вами слова Христового Євангелія, в якому до Ісуса Христа приходить молодий юнак і каже Йому: «Вчителю благий, що маю робити, щоб осягнути життя вічного?» Це є дуже глибоке, дуже цікаве питання, яке з одного боку показує, що той юнак шукає досконалості. Його багатство, його правильність не є вистачальними для людини, він шукає чогось більшого, він шукає життя вічного. Але, з іншого боку, коли він дивиться на Ісуса Христа, Він Його бачить, як ще одного з дуже багатьох учителів Ізраїля, які в той час ходили по тій землі. Він думає, що він вже є досконалий. Для того, щоб йому мати життя вічне, бракує дуже мало. Він сподівався, що може Ісус Христос навчить його якоїсь ще одної побожної практики, ще якоїсь одної молитви, або всьому тому, що буцімто дає людині, на його думку, можливість бути досконалим, але Ісус перевершує його уявлення, його очікування і сподівання. Тому що те життя вічне, яке він шукає, є присутнім перед ним. Христос є життям вічним. Йому не треба шукати деінде того, чого йому бракує.

Все те, чого прагне його серце і душа, є ось тут, перед ним в особі воплоченого Бога, в Ісусі Христі, але для того, щоби він міг отримати те, чого шукає, для того, щоб він міг отримати те, що Христос готовий ось тут зараз йому дати, він мусить випорожнити свої руки від усього того, що має. Бо Христос дає йому набагато більше, ніж може взяти. Христос кличе його увійти в радість свого Пана, у радість життя вічного, у ту радість, яка є в повноті лише в Христі Ісусі, але виявляється, що він є неготовий і тому він сумує, він не входить в ту радість, бо боїться щось втратити, а не знає, що дістане, але Христос його кличе: «Іди на мною». То означає – будь християнином, будь досконалим християнином і тоді зможеш знайти в повноті те, для чого я тебе сотворив, чого прагне в своїй глибині людське серце.

Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні, коли ми підсумовуємо наш Собор, ми начебто починаємо глибше розуміти, що ми з вами є покликані усі без винятку бути богопосвяченими особами. Ми всі без винятку покликані бути світлом для світу і сіллю для цієї землі. Але сьогодні світ потребує свідків, які би показали, що те, чого шукає людина, є можливим для досягнення, що так те відчуття вічного щастя і переживання повноти можна знайти у Христі Ісусі.

Сьогодні світ потребує свідків, які б показали, засвідчили, висвітлили своїм світлом, світлом Христовим, який сяє у них, те, у що вони вірують і що вони проповідують. Ми шукаємо прикладів, але я сьогодні вглядаюся в тих перших сім сестер служебниць, які сто років тому вступили на цю землю.

Якою соленою мала бути та сіль, яка зродила за сто років найбільшу у світі провінцію сестер служебниць у нашій Церкві. Яким потужним мало бути те світло, яке просвітило темні ліси і джунглі Бразилії і переобразило їх в присутність Царства Божого між нами.

Подивімся на тих осіб, переймімся ними і тоді в Бразилії не буде тільки сім світичів, але сотні тисяч. Ми сьогодні просимо Господа Бога, щоби поміг нам радісними вийти із цього свята, тому що те саме, що переживав юнак тоді, коли зустрічав Христа, ми можемо пережити зараз, бо Христос той самий вчора, сьогодні і навіки, і Він приходить зараз, у тій Літургії, і каже кожному з вас: «Іди за мною».

Не біймося відповісти на Його поклик в такий спосіб, який Він від нас цього бажає. Ідімо за ним. Чи ми живемо в родині і виховуємо дітей, чи ми живемо в спільнотах богопосвяченого життя, чи виконуємо той чи інший уряд в державі чи в Церкві. Тою дорогою, через яку кличе нас Христос, ідімо за ним, не біймося лишити те, що маємо, бо здобудемо багато більше, здобудемо вічне Царство і життя у Христі. Тому то давній християнський автор каже, що християни є наче душа в тілі у тому світі, їх не видно, але вони урухомлюють той світ, а святий апостол Павло каже про нас християн, що ми нічого не маємо, але посідаємо все.

Просімо, щоби за прикладом тих сімох світичів сестер ми направду зуміли піти за Христом, шукати досконалості у Ньому, а відтак освітити і освятити собою ту землю, до якої Христос нас поведе.

Нехай Пречиста Діва Марія, яка є Матір’ю Церкви, яка є Учителька віри, яка була першої вповні богопосвяченою особою, першою, яка повірила, буде нашою Учителькою, нашою Надією, нашою Силою і Покровителькою. Слава Богу!

Слава Ісусу Христу!

Розшифрування: "Католицький Оглядач"