//

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук про папу Івана Павла ІІ (текст, відео)

Блаженніший, поділіться, будь ласка, своїми враженнями від постаті Івана Павла ІІ. На Вашу думку, який внесок цієї особи в історію людства?


На мою думку, Святіший Отець Іван Павло ІІ був настільки багатогранною особою і очолював Церкву доволі довгий проміжок часу, що, мабуть, лише згодом, з висоти наступних десятиліть можна буде до кінця побачити велич цієї особи. Я би хотів згадати такі три моменти, які, зокрема,  мають відношення до України і до Української Греко-Католицької Церкви. Найперше, безперечно, він ввійшов в історію, як особа, яка знищила тоталітарні комуністичні режими у Східній Європі. Для нікого не є секретом, що своєю постаттю Святійший Отець спричинився до повалення Берлінського муру, а відтак до падіння комунізму в державах-сателітах колишнього Радянського Союзу, а потім і безпосередньо вже і у цій «тюрмі народів».


Друга дуже важлива роль Святішого Отця, зокрема, коли ми говоримо про Українську Греко-Католицьку Церкву, це є те, що завдяки його безпосередній підтримці, його втручанню наша Церква на теренах колишнього Радянського Союзу вийшла з підпілля. Цей пам’ятний листопад 1989 року, коли Папа Іван Павло ІІ зустрівся з Михайлом Горбачовим,  він фактично заклав юридичні основи для легалізації наших громад в Україні, коли нарешті радянська влада дозволила реєструвати греко-католицькі громади. Це, фактично, було таким моментом визволення нашої Церкви, її  виходу з підпілля.


А третій момент, теж дуже важливий для України, для нашої Церкви – це його пропам’ятний візит до України у 2001 році. Якраз цього року ми святкуватимемо 10 років цього візиту, коли Святіший Отець проголосив новомучеників комунізму. Я думаю, що цим актом він назавжди поставив крапку над цією ідеологією, яка ще очікує свого Нюрнбергзького процесу, але сам момент прославлення жертв цього тоталітарного режиму, а відтак свідчення їх, як мучеників за єдність Христової Церкви, цей акт є дуже важливий, і теж визнання ролі, яку зіграла наша Церква в історії Церкви, зокрема, у ХХ столітті.


Отож, я думаю, що ці три факти  є дуже красномовними. Я пригадую собі, що під час його візиту до України одна бабуся, яка, мабуть, в своєму житті пережила багато з того, про що потім йшлося в проповідях папи щодо новомучеників, говорила: «Коли нога Святішого Отця ступить на українську землю, комунізм більше не повернеться.»


Чи Ви пригадуєте ім’я цієї жінки?


На жаль не пригадую, бо це був такий, я б сказав, всенародний сплеск довіри і пошани до Святішого Отця, але ті слова звучать в моїх вухах, особливо в тих днях, коли, наприклад, сьогодні наше майбутнє  в Україні і взагалі в пост-радянському просторі не до кінця є зрозумілим.


На завершення своїх студій у Римі Ви мали особисту зустріч з Іваном Павлом ІІ. Що він Вам тоді сказав?


Я захистив свій докторат у червні 1999 року і відчув, що хочу вернутись до України, отримавши благословення Святішого Отця і мені вдалось потрапити до нього на аудієнцію. І коли я до нього підійшов він дуже пильно вдивлявся в моє обличчя. А коли почув з моїх уст, що я закінчив той самий університет у Римі, що і він закінчував, почув, що я теж є мораліст, подібно, як і він, він взяв мене за руку і сказав мені: «Вертайся до України, там будеш мати багато праці». Я думаю, що в той момент ні він, ні я до кінця собі не уявляли наскільки багато праці в Україні на мене чекає.