Мовчазне свідчення не на словах, а ділами: це доля трьох сестер-монахинь, які отримали дозвіл проживати на півночі Лаосу. Вони працюють в державній організації «Луанг Прабанг», яка стала домом для багатьох молодих людей з обмеженими можливостями і представників етнічних меншин. Тут місцева молодь може отримати такі професії, як кухар або пекар.
Незважаючи на те, що конституція країни гарантує свободу релігії, після приходу до влади комуністів у 1975 році в північній частині Лаосу заборонена будь-яка форма «прозелітизму». Це стосується і апостольського вікарія «Луанг Прабанга» о. Тіто Банчонга Топанхонга – єдиного священика, якому дозволено жити на цій території, який в минулому зазнав жорстокого поводження і тортур, – як і сестер-монахинь, які повинні суворо дотримуватися місцевих правил.
За даними католицького інформаційного агентства «AsiaNews», після жорстокого придушення повстання груп з етнічної меншини народності хмонг у 2011 році релігійна ситуація в Лаосі погіршилася.«Дуже складно жити по-християнськи, тому що ми не можемо відкрито говорити про нашу віру, –сказала сестра-монахиня Марія-Бруно, яка нещодавно брала участь у конференції «Ніч свідків», організованої в Парижі благодійним фондом «Допомога Церкві в потребі». У Північному Лаосі заборонені всі зовнішні прояви віросповідання: храми, хрести, ікони, священні книги. Але також наші слова і жести можуть бути сприйняті як прояви прозелітизму».
Монахиня з Конгрегації Сестер Божественного Милосердя святої Іоанни Антіди Турі народилася в лаоській сім'ї, котра сповідує буддизм і анімізм, але навернулася в католицтво в молодому віці. Сестра Марія-Бруно – одна з «мовчазних» монахинь на півночі Лаосу, яким заборонено навчати дітей та молодь основам віри, хоча їхній освітній центр є результатом співпраці місцевої влади та апостольського делегата в Лаосі о. Сальваторе Пеннаккіо.
За матеріалами http://ru.radiovaticana.va