Коротка історія

Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безконечної любови до нас стає малою Дитиною. На свою Матір Він вибирає Пречисту Діву Марію. Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без неї не було б Христового Різдва, не було б відкуплення. Відомий церковний письменник о. М. Мешлер роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: "О пречудне і взнесле створіння! В її руки і серце зложив Бог наше спасення! Без неї ми не мали б Ісуса, без неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас... Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, Ідо вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що вона є Мати Христова" (Життя ГНІХ у розважаннях. Т. І, с. 72 і 79).

Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, призначила другий день Христового Різдва на окреме звеличання гідности Пресвятої Богородиці.

Східна Церква традиційно після великого празника святкує пам'ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.

Годі означити, у котрому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам'ять святого первомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам'яті святого Степана перенесено на третій день свят.

Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. "Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсіменним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить чести Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать".

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 6: Раніш зірниці від Отця без матері роджений — на землі без отця днесь воплотився з тебе. Тим-то звізда благовістує волхвам, ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво твоє, Благодатная.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 11-18

Браття, Той, хто освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому Він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім'я Твоє братам Моїм, хвалитиму Тебе серед громади. І знову: Буду надіятись на Нього. Та: Ось Я і діти, що їх Бог дав мені. А що діти були учасниками тіла й крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Бо не від ангелів прийняв Він на Себе, а від потомства Авраама. Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що Він страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу.

Євангеліє від Матея 2, 13-23

Коли відійшли мудреці, то ангел Господень у сні явився Йосифові, кажучи: Встань, візьми дитя і матір Його, і втікай в Єгипет, і будь там, поки скажу тобі, бо Ірод хоче шукати дитя, щоб погубити Його. А він, вставши, взяв дитя та матір Його вночі і відійшов у Єгипет. І був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, що говорив: 3 Єгипту визвав Я Сина Мого. Тоді Ірод, побачивши, що був поруганий волхвами, розгнівався дуже і післав повбивати всіх дітей, що були у Вифлеємі і всіх околицях його, від двох років і нижче, згідно з часом, про який докладно розпитав у мудреців. Тоді збулося сказане Єремією пророком, що говорить: Голос в Рамі чути було, плач і ридання і голосіння велике. Рахиль — оплакуюча дітей своїх: і не хотіла утішитися, бо їх немає. І коли помер Ірод, то ангел Господень у сні явився Йосифові в Єгипті, кажучи: Встань, візьми дитя і матір Його і йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, що шукали душі дитяти. А він, вставши, взяв дитя і матір Його і прийшов в землю Ізраїлеву. Та почувши, що Архилай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся туди йти, а прийнявши вість у сні, відійшов в сторони галилейські. І прийшовши, поселився в городі, званім Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.

Проповідь

Дорогі у Христі брати й сестри! Уривок з євангелії розповідає про розвиток долі, що ставалася з народженим дитятком Ісус. Після відвідин пастирів та поклону мудреців, знову прийшов ангел у сні до Йосифа, не до Марії і виразно розпорядився, щоб той втікав у Єгипет. Тепер уже нічого не пояснює про дитя та матір, тому що Йосифові відомо, а просто говорить про царя Ірода, котрий бажає вбити Ісуса. Тут не йшлося про якийсь захист новонародженого у чудесний спосіб, а Марія та Йосиф, як звичайні люди виконували волю Бога – втікали від небезпеки, що грозила. Вдумаймося у поведінку св. Йосифа, котрий не ставить зайвих запитань ангелові: чому має втікати Той, хто спасе свій народ? Видається на сказану попередньо незгідність у словах: мав спасти народ, а його потрібно спасати від якогось Ірода! Не допитується Йосиф ангела про час перебування, йому вистарчало слова, що буде сповіщено про час повернення. Так поводиться людина, що називається –праведник, котрий показує «покору та слухняність». Ще недавно Йосиф сумнівався та підозрівав Марію, що вона зрадила його, але мова ангела віддалила його страх та непевність, а поява дитятка наповнила його серце радістю. І, як буває усім нам у житті, що успіхи переміняються з невдачами, поступ вперед - переплітається падіннями, так було і в житті святої родини: радість перепліталася з різними життєвими клопотами. Мабуть, різниця лише в тому, що тут не чується жодних слів нарікання чи претензій до Господа з боку членів родини. Все приймається спокійно, з відданням себе у руки Небесного Отця. Не йшлося і про творіння чудес, щоб в такий спосіб рятувати себе, тому що не настав такий час. «Коли б Господь з першого свого віку став творити чудеса, то його не прийняли б за людину» (Бесіда 8 на Мт, св. І. Золотоус.,), - люди відкидали б його людську природу. Тому все відбувалося як із кожною звичайною людиною, щоб хтось не смів говорити, що народжений Богочоловік не відчував усього тягарю життя.

Тут Йосиф, подібний до сімдесятип’ятилітнього Авраама, котрий  не допитувався Бога про ніщо, а залишив своїх рідних, свій край та землю і пішов там, де велів йому Господь (пор. Бут 12). Не легке було життя кочівника, але він здався цілковито на волю Творця і не помилився. Тоді Авраам увійшов теж, у Єгипет, а, коли його жінку, Сараї, взято для фараона, вдарив Господь фараона і його дім тяжкими карами. А тут, в Єгипет ввійшов сам Господь, народжений Ісус, де впали божки та служіння їм, порушені дії всяких  чародіїв та ворожбитів… Знаємо, що пізніше у Єгипті процвітало життя посвячених Богові осіб: пустинників й різного роду пісників, самітників та анахоретів.

Зауважмо, як покірно веде себе Марія: не має жодної претензії, що вона матір Сина Божого і що їй належалося б повідомляти про майбутню долю дитяти Ісус. Все приймає із великим смиренням і як нічого не говорила, коли Йосиф бажав її відпустити, не шукала собі оправдання й не пояснювала усіх обставин життя колись, подібно й тепер, цілковито здається на Бога та на тих, кого він кличе служити біля дитятка.  Який це чудовий приклад для нас, що здається покликані виконати волю Небесного Отця і як ми, на жаль, проявляємо в усьому свою волю. Ставимо нашу волю на перше місце і приймаємо Божу тоді, коли нам здається, що вона співпадає з нашими планами. Коли все складається не по-нашому бажанні, тоді усіх звинувачуємо, насамперед, наших настоятелів, тих, хто не підтримує нас і вирішуємо, наприклад, не йти у вказаний нам монастирський дім чи прийняти запропоновану послугу, а повертаємося у дім своїх батьків… Таке нерідко трапляється… Які далекі буваємо ми від правди нашого покликання, коли радо виконуємо та почуваємося щасливими тоді, коли все укладається згідно нашого способу думання та передбачень. А чи це правильно? Чи так поступали наші святі попередники? – Ні! Для них воля Божа приймалася через наставників, Марія не противилася Йосифові, - вона була мати Божого Сина, а він тільки його опікун, але вона слухається його. Богородиця не має претензій, що вона нічого не знає про втікання у Єгипет, а віддається в руки Йосифа, котрий підозрівав її попередньо у перелюбі, бо хотів її відпустити. Подібно у Єгипті, знову у сні прийшов ангел до Йосифа і той повернувся разом з Марією та Ісусом у Назарет. Як глибоко розумілося служіння Богові у старинних часах, теж певними людьми; і як трудно знайти у наш час таких, хто бажав би навіть, у монастирі цілковито віддатися у руки своїх настоятелів, а тим самим у руки Господні.

Хай сьогоднішня участь у нашому святі собору Пресвятої Богородиці та святого обручника Йосифа допоможе нам глибоко застановлятися над нашим покликанням до служіння Богові не тільки у стані спеціального покликання до чернечого життя, але у кожному стані, що його нам дарував Господь.

+ Ігор (Возьняк)

2007 рік

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004.

А також ікону Собору Пресвятої Богородиці.

Джерело: www.ugcc.org.ua