Минулий тиждень відзначився трьома важливими подіями в житті світової Католицької Спільності: відкриття і робота ХІІІ Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, присвячена тематиці «Нова євангелізація для передавання віри», Відкриття Року Віри та 50-річниця ІІ Ватиканського Собору.

Кожна з цих подій є гіперважливою для життя світової Католицької Спільності на усіх континентах, де лише людина є присутньою. Кожна з цих подій накладає глибоку печать на усе, що пов’язане життям та діяльністю цілою повноти світового католицтва.

Перш за все варто наголосити, що ці три події невід’ємно пов’язані між собою як явища, які характеризують і спрямовують життя усіх католиків: абсорбція навчання ІІ Ватиканського собору, ось вже 50 років залишається завданням Церкви на світовому рівні; криза віри у світових масштабах, яка спровокована різноманітними чинниками, потребує свого нагального переосмислення на рівні світової Спільності Католицької Церкви, для відповідного реагування; у свою чергу Рік Віри – ідеальна можливість усій спільності світового католицтва замислитись над власної вірою і у цьому сенсі переосмислити власну роль у світі, який усе більше роздирають різноманітні протиріччя, яких сучасний неолібералізм та релятивізм не в стані вирішити.

ХІІІ Загальна Асамблея Синоду Єпископів – з усього судячи, розпочала свою роботу з розгляду реального, а не прикрашеного стану у світовому католицтві. Щобільше, церковні достойники, як кажеться, без крутійства визнали, що в ослаблені віри винні не лише інші, а й самі католики. Тут варто згадати те, що нас як жителів Старого Континенту найбільше цікавить – стан віри в Європі. А про це – про стан справ на Старому Континенті говорив голова Ради Єпископських Конференцій Європи, Архиєпископ Будапешта кардинал Петер Ердо. Примас Угорщини підкреслив, що зазначений ще Іваном Павлом II в його Апостольському зверненні Ecclesia in Europa процес забуття християнських коренів став ще більш очевидним нині, після 13-ти років. Неуцтво в питаннях віри тільки шириться, а засоби масової інформації часто піддають Церкву нападкам. Уроки релігії в школі замінюють на «курс релігієзнавства», що призводить до синкретизму і релігійного індиферентизму. Присутність Церкви в суспільному житті наштовхується на правові, а деколи і фізичні перешкоди. Найчастіше жертвами насильства і дискримінації стають в Європі саме християни, а перш за все – католики. Концепція «прав людини третього і четвертого покоління» несумісна з основами моралі, а тому не тільки загрожує християнським кореням, але і створює небезпеку для світського суспільства. Разом з тим, у ситуації зниження народжуваності, «старіння» суспільства, економічної кризи і ослаблення релігійної та культурної ідентичності, європейцям властива «духовна спрага і прагнення знайти надію». Знаменнями надії, за словами угорського єрарха, є Всесвітні Дні Молоді в Кельні та Мадриді, після яких спостерігався сплеск покликань до священства та монашества. До цих ознак можна також віднести місії в європейських мегаполісах, активність церковних рухів, збільшення кількості парафіяльних добровольців, перш за все, у сфері благодійності. Торкнувшись проблеми міжнаціональних та міжетнічних конфліктів на Європейському континенті, кардинал Ерде нагадав про миротворчі ініціативах Церкви у цій сфері. Він також зазначив важливість участі «деяких» католицьких рухів в новій євангелізації. Це, на думку угорського єрарха, «благословення для Церкви». Вони, однак, повинні протистояти «постмодерністським спокусам» самовдоволення власними почуттями і уявленнями.

Серед недоліків дотеперішньої євангелізації на світовому рівні отці Синоду звернули увагу на недостатню інкультурацію євангельської Благовісті у культури народів, які здебільшого не є ще християнськими. Також було звернено увагу на потребу нової євангелізації через активізацію душпастирської опіки стосовно прийняття та уділення Святих таїнств. Варто зазначити, що про таку потребу говорили достойники, як Західної Півкулі – кардинал з США Тімоті Долан, так і Східної – Глава УГКЦ Патріярх Святослав Шевчук.

Блаженніший Святослав Шевчук звернув увагу отців Синоду на важливість родини, як основної клітини церковного організму та на потребу відродження домашньої церкви, як основної одиниці, через яку йде воцерковлення людини в парафіяльну спільноту як основну одиницю, в якій Церква утіловлюється в конкретному місці та конкретному просторі.

Також думки отців Синоду було звернено на потребу особливої душпастирської уваги до покоління 70-х – 80-х років, яке фактично і стало провідником кризи віри на світовому рівні.

Цікавим є застереження одного з отців Синоду стосовно ролі ліберального католицизму у формуванні кризових явищ в Церкві. Криза Церкви в сучасному західному світі виникла через недбалість у справі катехизації і католицької освіти. У США так втратили два покоління католиків, – вважає кардинал Дональд Вільям Вюрл, якого Папа призначив відповідальним за Синод з нової євангелізації.

Кардинал Вюрл зазначив, що Синод повинен дати відповідь на проблеми пост-соборової Церкви. Він підкреслив, що сам Собор зберіг повну тяглість з католицькою традицією, але реалізація його положень перебувала під сильним впливом секуляризму, який, як цунамі, вдарив у той час на Заході, особливо в Європі. Це знайшло своє відображення, зокрема, на катехизації, яка була позбавлена суті. Викладали лише деякі загальні ідеї, що Бог любить нас і ми любимо Бога, але без прив'язки до реального Ісуса Христа.

Митрополит Вашингтона зазначив, однак, що Церква 20 років тому відреагувала на кризу, видаючи Катехизм Католицької Церкви. Сполучені Штати вже відновлюють катехизацію. Проблемою залишаються католицькі університети і католицькі богослови, які не дотримуються вчення Церкви або католицької ідентичності своїх установ. У цій ділянці ще багато треба зробити, – вважає кардинал Вюрл. Щодо цього він також нещодавно скерував листа до 74 семінаристів своєї єпархії, застерігаючи їх перед богословами, які хоч вважають себе католицькими, навчають того, що суперечить Учительському Урядові Церкви. «Якщо виникають сумніви, зазирайте до катехизму», – радить своїм семінаристам кардинал Вюрл.

Свого часу, 50 років тому, Церква зреагувала на кризові явища Вселенським Собором – ІІ Ватиканський Собор дав Церкві змогу звертатися до світу, який, як ніколи до цього, потребує ЇЇ звернення та інтервенцій тією мовою, яку цей світ може розуміти. Криза ортодоксії в головах деяких «великих» теологів, які роздробили скарб віри, змоловши його у жорнах своїх  псевдокатолицьких переконань, спровокувала Церкву на проголошення Катехизму, який у стислий спосіб представляє основні постулати ортодоксоного католицтва. Теперішня ж криза отримала відповідь у формі ХІІІ Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, присвячена тематиці «Нова євангелізація для передавання віри» та проголошення Святішим Отцем Бенедиктом ХVІ Року Віри.

«Якщо сьогодні Церква пропонує новий Рік Віри та нову євангелізацію, – вона не робить цього заради вшанування якоїсь річниці, але тому, що це необхідне навіть більше ніж 50 років тому!» – сказав Бенедикт XVI, відкриваючи Рік Віри у 50-ту річницю ІІ Ватиканського Собору.

«Поширилася пустка. Але саме виходячи з досвіду цієї пустелі, від цієї пустки, ми можемо наново відкрити радість віри, її життєве значення для нас, чоловіків та жінок. У пустелі відкривається цінність того, що є необхідним для життя; таким чином у сучасному світі існують незліченні знаки прагнення Бога, остаточного сенсу життя, часто виражені у прихованій або негативній формі», – підкреслив Папа, посилаючись на завдання нової євангелізації, яка є темою Синоду єпископів, що триває цими днями у Ватикані.

«Також і сьогодні ми щасливі, несемо радість у наших серцях, але ця радість, я б сказав, можливо, стриманіша, радість покірна. За цих 50 років ми навчились і переконались, що первородний гріх існує і, завжди наново, проявляється в особистих гріхах, які можуть стати також структурами гріха. Ми побачили, що на Господній ниві завжди є також і кукіль. Побачили, що в Петровій сіті є також і погана риба. Побачили, що людська слабкість присутня теж і в Церкві, що човен Церкви пливе також і з супротивним вітром, серед бур, які загрожують човнові. Іноді думаємо: «Господь спить і про нас забув». Це є частиною досвідів минулих 50-ти років, але маємо також і новий досвід Божої присутності, Його доброти, Його сили. Вогонь Святого Духа, вогонь Христа не є вогнем поглинаючим, руйнівним, але вогнем тихим, маленьким полум’ям доброти, доброти і правди, що перетворює, дає світло й тепло. Ми бачили, що Господь нас не забуває. Навіть сьогодні, у притаманний Йому покірний спосіб, Господь присутній, обдаровує серця теплом, виявляє життя, творить харизми доброти й любові, які освічують світ та є для нас гарантією Божої доброти. Так, Христос живе, і є з нами також сьогодні, і можемо бути щасливими теж і нині, бо Його доброта не гасне і є сильною також і сьогодні», – наголосив Папа проголошуючи відкриття Року Віри.

Рік Віри – чергова ласка для народу Божого, який в пустелі туземного життя перебуває у стані паломництва до Обіцяної Батьківщини на Небесах. Це чергова можливість переоцінки власних цінностей і черговий дар, який закликає нас, католиків, активізувати своє свідчення віри, щоб допомогти іншим відшукати шлях до Дому Предвічного Отця.

І у цьому контексті особливо актуальними для нас є слова Святішого Отця, якими він завершує своє Моту пропріо «Porta Fidei», проголошене на Рік Віри:

«Доживаючи свого земного життя, Святий Павло просить свого учня Тимотея «шукати віри»  (2 Тим. 2, 22) з тією ж постійністю, як і в юнацтві (пор. 2 Тим. 3, 15). Ми чуємо, що цей заклик спрямований до кожного з нас, щоб ніхто не зростав ледачим у вірі. Це супутник усього нашого життя, що дозволяє увесь час заново сприймати чуда, які Бог для нас робить. Віра, намагаючись розпізнавати знаки часу в сучасності, доручає кожному з нас бути живими знаками присутності Воскреслого Господа у світі. Світ нині потребує достовірного свідчення людей з просвітленим Божим словом розумом і серцем, і здатних відкривати серця і розум багатьох на прагнення Бога і правдивого життя, життя вічного.

«Щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося» (2 Сол. 3, 1): нехай цей Рік Віри зробить наші стосунки з Христом Господом щоразу міцнішими, бо лише у Ньому є впевненість у майбутньому і гарантія правдивої та вічної любові. Слова апостола Петра проливають остаточний промінь світла на віру: «Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри – спасіння душ ваших» (1 Петра 1, 6-9). Християни у своєму житті зазнають як радості, так і страждань. Скільки святих жило у самотності! Скільки вірних, навіть сьогодні, зазнають випробування мовчанням Божим, у той час, як вони хотіли б почути Його втішний голос! Життєві випробування, допомагаючи нам зрозуміти таємницю Хреста і брати участь у Христових стражданнях (пор. Кол. 1, 24), є прелюдією радості й надії, до яких провадить віра: «коли я немічний, тоді я міцний» (2 Кор. 12, 10). Ми твердо віримо, що Господь Ісус переміг диявола і смерть. З цією цілковитою впевненістю ми довіряємо себе Йому: Він, присутній серед нас, долає силу диявола (пор. Лк. 11, 20); і Церква – видима спільнота Його милосердя  – перебуває у Ньому, як знак остаточного примирення з Отцем.

Довірмо цей час благодаті Матері Божій, названій «благословенною, бо повірила» (Лк. 1, 45)» (PF15).

о.Орест-Дмитро Вільчинський