//

Проповідь Блаженнішого Святослава під час хіротонії владики Бориса Ґудзяка

«Учителю Благий, що маю робити, що успадкувати життя вічне» (Мт. 19,16)

 

 

В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!
Слава Ісусу Христу!


Найперше дозвольте мені сердечно привітати усіх тих, які прибули на сьогоднішнє торжество з різних куточків України та з цілого світу. Найперше щиро вітаю між нами Його Високопреосвященство Архиєпископа Томаса, Папського Нунція в Україні. Вітаю наших Високопреосвящених Архиєпископів і Митрополитів і всіх владик, які сьогодні є тут з нами: Ігор, Володимир, Василій. Сердечно вітаю всіх владик – членів Синоду нашої Церкви, які сьогодні тут присутні. Особливо вітаю між нами тих, які приїхали з-за кордону: між нами є владика Володимир Ющак з Вроцлава. Але особливо вітаю владику Атанаса, який приїхав до нас із Угорщини. Вітаю наших братів – владик латинського обряду, які сьогодні є разом з нами і розділяють оце торжество. Сердечно вітаю владику Димитрія, Митрополита Української Православної Церкви Київського Патріархату, який сьогодні з нами, а у Вашій особі, владико, є присутня, можливо, уся Православна Церква різних конфесій, як знак нашої любові і прямування дорогою до християнської єдності. Сердечно вітаю численне духовенство, яке тут нині зібралось: Високопреподобних, Всесвітліших, Всечесніших отців з різних країн, які сьогодні тут є разом з нами. Особливо хочу привітати представників дипломатичного корпусу: між нами є посли і консули різних закордонних держав. Ваша присутність сьогодні є знаком великої міжнародної підтримки всієї нашої Церкви, а воднораз Українського Католицького Університету. Дуже вам дякую за те, що ви в цей день так символічно маніфестуєте з нами єдність і вашу солідарність. Сердечно вітаю викладачів, професорів, студентів Львівської Духовної Семінарії Св. Духа, а, очевидно, Українського Католицького Університету, який, мабуть, переживає особливу хвилину його історії. Особливо хочу привітати родину владики Бориса: між нами є присутня його мама, його брат з родиною, всі рідні і близькі, які прибули на цей особливий для вашої родини день. Вітаю усіх вас, дорогі у Христі брати і сестри, які так вщент наповнили цей древній собор Св. Юра і всіх тих, які є поєднані з нами при допомозі сучасних засобів масової комунікації – радіо і телебачення. Усім вам моє сердечне вітання і щиросердечний привіт!


У сьогоднішньому Євангелії євангелист Матей описує нам дуже цікаву подію (Мт. 19,16-26). Кожна молода людина, яка в певний час розуміє, що мусить залишити батьківську домівку, мусить знайти свою дорогу життя, шукає доброго учителя. Сьогодні, мабуть, би молодий юнак чи дівчина шукав доброго університету, який дав би йому добру путівку в життя. Але в часи Ісуса Христа таким «університетом» був добрий вчитель, який сам ішов тою дорогою, якою вів за собою усіх своїх учнів. І саме до такого Доброго Благого Учителя Ісуса Христа приходить молодий багатий юнак і питається: «Що маю робити, щоби унаслідувати, увійти у життя вічне?» Але Матей описує надзвичайно цікаву відповідь оцього Небесного Учителя. Він торкається, можливо, фундаментів духовного життя того юнака, а відтак усієї його певності, якої до того часу назбирав, щоби будувати свою життєву дорогу. Але Матей цікаво показує, що Христос, говорячи про закон, про заповіді закону, який цей юнак навчився з малого, поволі підводить його до того, що перед ним. В особі цього Благого Учителя якраз і є це життя вічне, якого він шукає. Те життя вічне саме прийшло до того, хто стоїть на роздоріжжі і шукає своєї життєвої дороги. Але для того, щоб увійти в те життя вічне, потрібно позбутися своєї людської певності. Бо той юнак, мабуть, розумів, що його життєва позиція, навіть те багатство, яке має, є наслідком його особистої праведності і святості. Він думав, що через те, що він такий добрий, такий розумний, його Господь Бог так щедро благословить і ось в кінець посилає йому Благого Учителя. А це є цілком не так, бо щоби увійти в життя вічне, – каже Христос,– треба віддати це все, треба позбутися всього того, що дає певність у тому житті, бо у життя вічне, наче через вушко голки, можна увійти лише тоді, коли це вічне життя ми приймемо як дар Божий, коли з відкритими порожніми руками ми приймемо Того, Хто є дорогою, істиною і життям, і коли лишимо усе і підемо за тим Учителем у життя вічне. Цей юнак, мабуть, не був готовий до такого кардинального перелому у його житті, не був готовий позбутися людської певності і зануритися з усією довірою до того Учителя, того Благого Учителя, але дивного, який хоче його попровадити поза межі людського, у вічне життя і лише до Бога. 


Так цікаво стається, що сьогоднішня хіротонія дарована нам Богом в цікавий момент, коли ми будемо святкувати 20-ту річницю повернення до цього храму тлінних останків Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого, який промандрував до цього храму своє дуже нелегке і непросте життя, і він для нас сьогодні є взірцем справжнього єпископа, того, який серед свого Божого люду справді об’являє нам єдиного Благого і Доброго Учителя. Він відійшов з цієї Святоюрської гори, залишивши все, і цілу свою земну мандрівку він роздавав усе, що мав, а найбільше він роздавав надію – безнадійним, віру – тим, що не мали чи втратили віру. Він давав можливість отримати життя вічне тим, у кого те життя людське забирали. У своїй особі він показав, що єпископ має бути тим, хто відкриває двері життя вічного і тоді за собою провадить у життя вічне усіх тих, кого Господь Бог їм поручає як його духовних овечок – синів і дочок. Єпископ є тоді добрим і благим учителем, коли знає ту дорогу до вічного життя, і знає її не з книжок, але знає її через те, що сам переступив поріг того життя і за собою провадить своє стадо. Патріярх Йосиф є той, який є для нас усіх знаменом тої прямої дороги до вічного життя, але щоб на неї стати потрібно відректися себе самого, взяти свій хрест і піти за Учителем.


Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що свого часу Патріярх Йосиф міг зворушити серце унікального юнака, який крок за кроком у своєму житті ставав на дорогу Університету Патріярха Йосифа, спочатку його особи, відтак того університету, який він заклав у Римі саме для того, щоби провадити у розсіянні сущих до пізнання істини і вести їх по дорозі життя. І цей юнак, крок за кроком ідучи по тій дорозі, роздавав те, що мав. Пам’ятаю як майже 20 років тому він приїхав до України для того, щоб збирати пам’ять підпільної Церкви, провів години і години інтерв’ю із свідками цієї переслідуваної Церкви для того, щоби зібрати цю пам’ять і передати молодим поколінням. Він самопосвятою і самопожертвою, крок за кроком ішов тою дорогою, яку Патріярх Йосиф йому назнаменував, і крок за кроком сповняв мрії Патріярха Йосифа, творячи Львівську богословську академію, відтак Український Католицький Університет, але вся ця дорога була нічим іншим, як намагання роздати все бідним і йти за тим єдиним Благим Учителем, яким є Ісус Христос.


Сьогодні, можливо, в цій хіротонії, Преосвященний Владико Борисе, Господь Бог підсумовує усе Ваше дотеперішнє життя, але хоче зробити з Вас провідника у життя вічне усіх тих, хто піде за Вами, а їх будуть тисячі і мільйони. Ми сьогодні хочемо найперше подякувати Вам за Вашу невтомну клопітку працю в Україні. Мабуть, Український Католицький Університет назавжди буде пов’язаний із Вашою особою. Говорячи про воплочення Сина Божого, у нашому акафісті до Богородиці ми співаємо такі слова: «Був на землі, але й неба не покинув, бо був незбагненний Бог Слова». Дорогий Владико Борисе, ми сьогодні, відпускаючи Вас до Франції, хочемо співати подібні слова: Ви йдете туди, але й нас не покинете, не покинете Церкви в Україні і нашого Католицького Університету. Ми віримо і знаємо, що Ви завжди будете вказувати дорогу цьому університетові для того, щоби відкрити двері життя вічного для його викладачів і студентів. Ми віримо і знаємо, що Ви станете діяльним, особливим членом Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, нашим великим багатством, яким ми будемо завжди дорожити і прислухатися до всього того доброго, що Господь Бог нам через Вас хоче сказати. Ми знаємо і віримо, що, ідучи дорогою до вічного життя, Ви вкажете, де є його двері для тих наших вірних у Західній Європі, які, чуючи голос доброго пастиря і побачивши у Вас справді благого і доброго учителя, підуть за Вами. Нехай Патріярх Йосиф буде для Вас взірцем Вашого єпископського служіння, як він був завжди для Вас взірцем великого велетня Христової Церкви і велетня християнського духа. І нехай Пречиста Діва Марія за його молитвами зсилає усі благодаті Духа Святого, які Ви потребуватимете на своїй життєвій і душпастирській дорозі. Амінь.


Слава Ісусу Христу!


Розшифрування «Католицького Оглядача»