Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
в день пам’яті Святого Онуфрія Великого
Рм 9,18-33; Мт 11,2-15.

Високопреподобний отче Протоігумене, Пантелеймон
Преподобні отці, сестри та брати,
Достойні богомольці,

свята Церква пропонує нам кожного дня до роздумів про життя святих, осіб, які були подібні до нас. Вони змагалися зі своїми пристрастями, перемагали тілесні спокуси та напади злих сил молитвами й постами, картали своє тіло, щоб кріпити духа. Це – ангели у тілесній подобі. Їм, як слабким людям, траплялося також, чинити певні прогрішення, за які вони тяжко покутували та перепрошували Господа, за поповнені негідні думки або вчинки. Звичайно, що пустинникам зокрема, таке траплялося рідко, бо вони подавалися в печери, щоб провадити жорстоку боротьбу з ненависними ворогами людей, злими духами. Ці злі сили дуже докучали праведним жителям пустині, бо задля молитов й постів скитників, багато користали люди у міста й селах, наверталися до Бога та перепрошували Господа за свої гріхи. Пустинники ставалися твердинями віри, на які нападали нечисті сили, немов морські води піднімаються на непорушні скелі й нічого не можуть їм зробити, а навпаки, скелі стають гладкішими й привабливо виграють на сонці. Побожні душі гартуються в боротьбі зі силами зла. Сам Божий Син виразно навчав: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі» (Мт 7,24). Кожна праведна душа, яка береже святих правд віри, яка глибоко шанує Закони Бога, подібна до твердого адаманту, до брильянту, що зберігає твердість та приваблює своїм блиском. І хоч людське тіло дуже кволе, боїться холоду чи надмірного тепла, залежне від їжі та багатьох інших чинників, однак, дух у ньому повинен бути цілковито відданим Богові й стати непорушним у служінні своєму Творцеві. Такі особи, добрі християни, були колись, таких осіб і не бракує тепер. Не помилюся, що серед тут стоячих, знайдуться ці, хто любить Бога усім серцем, хто поступає в любові до ближніх, боїться вчинити найменшу кривду кому-небудь, пам’ятаючи на слова Спасителя про те, що ми вчинимо найменшому немовляті, ми це чинимо самому Господу Богу (пор. Мт 25,40).

У Святому Писанні ми прочитали про святого Івана Хрестителя, що мешкав на пустині, був виснажений постами й молитвами, вітром, сонцем та холодом, однак сильний духом, як алмаз. Сам Спаситель сказав про нього, що «між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя» (Мт 11,11). Знаємо, що він не брав участі у Службах Божих, не причащався і не сповідався, а був дуже великим в Божих очах. Гартував свого духа молитвами й роздумуваннями про всемогутнього Бога, на нього покладав усю свою надію, зростав у любові до нього, перемагав пристрасті свого тіла, через що досягнув великого ступеня досконалості й похвали від Сина Божого. Часто, християни не можуть похвалитися таким вірним та відданим духом Господові. Кволість тілесна та духовна, самовпевненість та гординя, беруть гору над необхідною вірою й любов’ю до Бога. Ось, які слабкі люди, духовні та миряни, що легко впадають у пастки та петлі нечистих сил, які розтягнули такі сітки по усьому світі.

Іншим духовно був святий Онуфрій, який, за автором його життєпису, маючи десять років уже був у монастирі. Згодом праведник залишив монастир, не тому, щоби повернутися у світ, а для того, щоб податися в пустиню для осамітненого життя, куди його запровадив ангел. Що він мав чинити у пустині та в знайденій печері? Не сіяти і не орати, не старатися про їжу й одежу, не здобувати якісь світові знання. Ні! Він вибрав пустиню за волею Бога, щоб зростати у любові до Господа та ближніх, хоч їх біля нього не було; мав боротися з спокусами й засоромлювати нечистих духів. Ранити нечисту силу своєю відданість Богові та великою прив’язаністю до нього! Пустинник старшого віку навчав Онуфрія правильної боротьби зі злом, а найперше, росту в любові до Бога, вправлявся бути вірним, своїм служінням Небесному Отцеві. У пустині святий не переслідував мети, щоби бути популярним серед народу, збирати похвали та оплески. Не для того він прибув туди. Самітник  забрався у таку глуху віддаль, де не було нічого з їжі, а Господь виростив для нього дерево, з якого він кормився та джерело, з якого пив воду. А кожної суботи і неділі ангел приносив йому святе Причастя, від якого уста були переповнені дивною солодкістю. Святий Пафнутій, який за волею Бога віднайшов праведного Онуфрія, побачив дивного печерника, мужа поважного віку, тіло якого було покрите волоссям, а борода сягала до землі. Святі анахорети при зустрічі довго молилися та розмовляли про духовні речі. Наступного дня Онуфрій помер, а святий Пафнутій похоронив тіло в приготованому гробі біля печери, в якій мешкав великий праведник. Після смерті святого, печера завалилася, джерело води щезло, а дерево, плодами якого кормився пустельник - всохло. Це сталося для того, щоби святий Пафнутій не залишився там перебувати, а повернувся до монастиря й розповів про життя святого Онуфрія, якого він побачив та похоронив. Для нас із вами це життя цінне і святе, бо маємо святого Онуфрія великого заступника перед Богом. Святець бажає нам допомагати і служить потужним прикладом, щоб бути вірними Богові, любити ближніх, зростати у вірі, уникати всякого роду прогрішень. Призиваймо святого Онуфрія на поміч, особливо тоді, коли спокуси нас нападають. Хай життя цього угодника спонукує нас до діл милосердя та милостині, служить уникати обмов, всякого роду підозр та осуджувань наших братів й сестер. Погляньмо щиро на своє життя та учинімо постанову, щоб бути поміркованим у їжі та напитках, в одежі і зовнішності. Не шукаймо вигідного життя, лише покірно приймаймо усе з волі Бога, щоб за молитвами святого Онуфрія спастися душам нашим.  Пресвята Богородице, будь з нами завжди!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

25 червня 2012 р.Б. Храм св. Онуфрія, м. Львів.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua