Ваше Блаженство, у якому, на вашу думку, стані є сьогодні УГКЦ?

За останніх двадцять років наша Церква з Божою допомогою зробила поважні кроки до відродження. Відродження – це не означає повернення до минулого. Говорячи про минуле, маю на увазі першу половину ХХ ст. Минуле мало свої обставини, проблеми і виклики, мало також Митрополита Андрея (Шептицького), мало великих богословів, які провадили церковне життя. Потім настав період переслідування, який мав також свої особливості. Далі був час повернення свободи, і в цьому періоді відбувається процес нового народження і відновлення діяльності в Церкві. Йдеться передусім про становлення двох аспектів цієї діяльності: структурного і духовного.

Структурний аспект включає створення і розвиток необхідних структур. В минулому наші громади на поселеннях у різних країнах світу починали своє існування в зовсім інших обставинах, ніж ми маємо сьогодні; вони тоді не мали прямого зв’язку з матірною землею. Тепер, після певного періоду формування церковних структур на поселеннях, всі ці структури, всі ці елементи збираються докупи. Це відбувається для того, щоб вони справді добре працювали й служили Церкві і в Україні, і за кордоном. Настав такий етап розвитку УГКЦ, який потребує більш стрункої організації, ретельнішої роботи і більш пильної співпраці, щоби всім частинам нашої Церкви забезпечити не лише їхні права, але й належне служіння вірним, яке є основою життя Церкви.

Другий аспект – це духовне служіння. Після періоду переслідування, яке було жахливим, але попри те сповнене Божих ласк, зокрема свідчення мучеників та цілковитої посвяти Богові з боку багатьох членів нашої Церкви, прийшов час відродження. Підпілля було періодом духовного розвитку: отримавши свободу, Церква повинні берегти ці духовні цінності і жити як на основі цих давніх надбань, так і досягнень останніх десяти років.

Що ж тоді спонукало вас у такий важливий для УГКЦ період зректися уряду Верховного Архиєпископа?

Наша Церква дійшла до важливого етапу розвитку, коли ми починаємо думати про наше майбутнє, про життя в наступних десятиліттях. Для просування вперед потрібно дуже багато й наполегливо працювати, тобто потрібні нові сили.

Тобто ваше рішення відійти є свідомим і добровільним?

В житті людини настає час, коли її сили стають обмеженими. А великі завдання вимагають відповідної віддачі. Я вдячний Богові за те, що наша Церква завдяки заслугам моїх попередників, єпископів, священиків та мирян змогла дійти до такого рівня розвитку. На мою думку, було б цілком не правильно в будь-який спосіб пригальмовувати чи зупиняти цей поступ. Сьогодні треба передати провід наступним поколінням. Я відчуваю, що для мене настав час цілком свідомо і спокійно, без будь-якого зовнішнього тиску, відступити і передати кермо Церкви в інші руки, в руки наступних провідників.

А що ви робитимете далі?

Я не буду посідати жодних посад, це точно. Я ж пенсійного віку! Однак, по змозі, чимось займатимуся. Це не буде пов’язано з офіційними завданнями. Робитиму те, що ще можу робити. Буду молитися за Церкву, переосмислювати минуле, стежити за тим, щоб нічого з минулого нашої Церкви не затратилося. Хотів би проводити зустрічі з молоддю, а також з різними професійними групами: журналістами, митцями, політиками тощо Тепер для цього матиму більше часу. Багато пишуть спогади, я поки не маю особливих амбіцій цього робити. Проте братиму участь у житті Церкви і суспільства, так як це роблять люди пенсійного віку, які у свій спосіб продовжують служити іншим.

Ваше Блаженство, з ваших слів випливає, що одним із критеріїв для вибору вашого наступника є його молодший вік. А які ще критерії слід взяти до уваги?

Йдеться не тільки про вік. Мої однолітки – це пенсіонери. Передавати уряд комусь із них було б несерйозно. Наша Церква має синодальну структуру, тому треба ставити собі за мету шукати не якусь особу, обдаровану надзвичайними талантами, а вибрати провідника цієї спільноти. Верховний Архиєпископ, Батько і Глава нашої Церкви – це Глава Синоду.

У нашій традиції, особливо відновленій традиції, Синод є керівним органом, яке задає тон (церковному життю – Ред.). Впевнений, що на виборчому Синоді наші єпископи будуть шукати людину, котра дивитиметься в майбутнє, продовжить розпочату діяльність, яку вже знає, бо через Синод всі ми беремо участь в житті і проводі нашої Церкви.

Треба обрати того, хто найкраще зможе зміцнити, підтримати і розвивати ті надбання, які ми маємо сьогодні. Отже тут йдеться не про одну прикмету, а про бачення особи.

Які завдання, на вашу думку, має здійснювати наступний Глава УГКЦ?

Потрібно відкривати нові можливості перед УГКЦ, - духовні можливості, щоб вона була ще більше собою, щоб служила всім вірним нашої Церкви, хоч би де вони були. Тому, маючи внутрішню єдність нашої Церкви, треба використати цей момент певного дозрівання, щоб відштовхнутися від нього і йти вперед. Треба дивитися не тільки у ближче, а й у дальше в майбутнє. Ми вже маємо певні напрацювання у питанні стратегії нашої Церкви, нашого буття на найближчі десятиліття. Цю стратегії треба реалізувати на практиці, не тільки на словах, не тільки думаючи чи плануючи. І це також вимагає продовження того провадження, яке відбувалося упродовж останніх 20 років, з новими силами.

Розмовляв о. Ігор Яців

Джерело: www.ugcc.org.ua