Відкриття Південної Америки, яке офіційно приписують Христофору Колумбу, припадає на кінець 15-го століття. Хоча і до нього вже були подорожі на другий берег Атлантичного океану, однак відкриття нових земель і нових народів викликало неабияке зацікавлення у європейців, а саме – іспанців і португальців. Особливо тоді, коли стало відомо, що нові землі – джерело неабиякого багатства. Для Католицької Церкви, на яку сам Ісус Христос поклав місію проголошувати Радісну Звістку всім народам аж до краю землі, з’явилися нові виклики і нові завдання.
До нових викликів найбільше готовий на той час був щойно заснований Чин Єзуїтів. І хоча місійну діяльність в Південній Америці вели і члени інших згромаджень, та саме єзуїти відіграли надзвичайно важливу роль в християнізації Латинської Америки. Плоди їхніх місій здивували чи не ввесь світ. Щоправда, здивування це викликало різні емоції: у тих людей, які прагнуть вершити Божу волю – радість, а в інших, на жаль, – бажання зробити все, щоби ці плоди місій висвітлити з власного погляду.

Єзуїти прибули до теперішньої Бразилії ще за життя засновника Чину – св. Ігнатія Лойоли. Однак вже на той час місійні території були поділені поміж францисканцями, домініканцями і августинцями. Перші зосередилися на народах, рівень цивілізації яких був дуже високим, таких як ацтеки, майя, інки. А племена, які жили в глибоких джунглях на дуже низькому рівні розвитку, не підозрюючи, що існує така побутова розкіш як керамічні вироби, і серед яких не гребували навіть людожерством, були залишені дещо поза увагою. Єзуїти, щоби не влазити до виноградників своїх братів з інших чинів, йдуть саме до цих племен.

Варто зазначити, що нововідкриті землі між собою розділили два королівства: Іспанія і Португалія, які створювали там свої провінції і по-різному поводились з місцевим народом. Саме тому єзуїти приходили до окремих племен і євангелізуючи намагались максимально вберігати цих людей від нелюб’язності європейців. Найбільшу місійну діяльність вони провадили на перетині кордонів сучасної Бразилії, Аргентини та Парагваю. Це місця надзвичайно гарних водоспадів, і племена, для яких ця місцина була рідною територією, жили в основному завдяки полюванню і риболовлі, землеробство в них практично не було розвинуте.

Члени товариства Ісуса зустріли там кілька десятків різних племен, кожне з яких говорило на своєму діалекті. Та найбільшим плем’ям, серед якого служили єзуїти – було плем’я гуарані. Саме серед гуарані була найбільша кількість збудованих славнозвісних редукцій – окремих, незалежних християнських поселень.

Перші спроби євангелізації цих племен закінчувались мученицькою смертю членів чину. Та переповнених любов’ю і бажанням нести радісну звістку цим народам монахів-єзуїтів це не зупинило, а навпаки – мученицька смерть їхніх братів заклала добрий фундамент для проповідування Божого слова. І за дуже короткий час єзуїти здобули велику прихильність місцевого народу. Бо індіанці вбачали в них не тільки тих, які хочуть привести їх до життя вічного, а й захисників від поневолювачів, що намагалися перетворити їх в робочу силу, а часто просто рабів.

                
Єзуїти ставали великою перепоною для ловців рабів. Хоча Церква і забороняла перетворювати місцевих індіанців на рабів, та ця заборона не зупиняла аморальних ловців, які брутально нападали на цілі поселення. Та й те, що відбувалося за океаном, було вкрай важко контролювати в Європі. Тож саме такі напади з одного боку були великою перешкодою для Євангелізації (індіанці почали боятися європейців), а з другого – єзуїти були ще й їхніми захисниками. Хоча єзуїти і самі дуже часто ставали жертвами нападів, але про ситуацію вони повідомляли короля і єпископів. І в скорому часі на Іспанській території  практично припинились масштабні захоплення індіанців. Проте на португальській території і далі продовжувалась торгівля рабами, дуже часто самі португальці продавали рабів іспанцям, іспанці ж під загрозою виключення з Церкви боялись відкрито перетворювати індіанців на рабів.
Та спроби переконати європейське суспільство в тому, що індіанців потрібно з користю використовувати, ніколи не зникали. У цьому особливо були зацікавлені власники плантацій, копалень, які переважно були масонами. Їхніми аргументами було те, що індіанців взагалі потрібно знищити, що вони повні прокляття і не є людьми. Остаточним доказом проти індіанців були їхні поганські ритуали: до них не можна ставитись по-людськи, бо вони вбивають своїх дітей. Єдиною користю, яку в них вбачали, – перетворення їх на рабів. Дивно, як можна твердити такі речі й одночасно вважати себе католиком. Адже представники масонерії вважали себе віруючими.   

     
У 1609 Філіп ІІІ Іспанський звернувся до Чину Єзуїтів з проханням вислати священиків на землі індіанців гуарані для їхньої християнізації, а також захисту від нападів португальців із Сан-Паоло. Єзуїти організували для індіанців так звані редукції на південному сході країни, щоб так захистити їх. Ці християнські поселення досягли значного розвитку. Редукції були окремими поселеннями племен гуарані, віддаленими від колонізаторів, які провадили оо. єзуїти. Завданням отців було якнайшвидше і якнайкраще приводити індіанців до Христа та в подальшому, зростаючи в християнській любові одні до одних, зробити такі поселення автономними і самодостатніми.
Єзуїти, свідомі відповідальності за душі індіанців, робили все для того, щоби індіанці стали справжніми християнами, побачили свою цінність в очах Бога і не поверталися до поганства. На прикладі діяльності єзуїтів ми можемо бачити, як потрібно діяти, щоби мати успіх у служінні євангелізації. Таких масштабних результатів євангелізації не мав ніхто від початку перших християн і до сьогодні. Їхніми зусиллями засновано Парагвайські редукції – першу і єдину християнську республіку, де конституцією було Євангеліє, цю систему увіковічнив мученик за Христа та Його Церкву св. Томас Мор у своєму творі «Утопія».

Від самого початку місії єзуїти стали в оборону мови, якою говорили індіанці. І вони домоглись того, що король Іспанії заборонив насильно змушувати говорити іспанською, а для тих, які хотіли вчити її добровільно, призначались вчителі. І на сьогодні, на відміну від Північної Америки, де практично і немає корінного населення, у Південній Америці 80% говорять на корінній мові. Члени чину, які йшли на місії, вивчали мову індіанців, і самі ж розробили писемний варіант цієї мови. Дуже скоро вони навчили місцеві племена писати і читати.
Єзуїти вчили індіанців не тільки писемності, а й музики, друкарства, сільському господарству, будівництву, металургії. За п’ять років існування Парагвайських редукцій, завдяки навикам,які «привезли» з Європи єзуїти, продуктивність сільського господарства індіанців збільшилась у 10 разів. Свіжий хліб і м'ясо тоді в редукціях їли частіше, аніж сьогодні їдять у Парагваї. Соціальна організація цих поселень дивує сучасну людину. За прикладом перших християн в них все було спільне і ділилось порівно між усіма, хто скільки потребував, хоча також існувала і невелика приватна власність. Індіанці вели також зовнішню торгівлю, між народами Латинської Америки, а також з Європою. Здійснювався постійний обмін товарами. Одним зі скромних подарунків за жертовну роботу на ниві євангелізації, який отримали єзуїти, був чудовий чай Мате, відомий як «єзуїтський чай», що його тепер п’ють у всьому світі. Також не варто забувати, що і картопля, і кукурудза у Європу потрапили якраз із Латинської Америки, і відтоді в Європі практично не було голоду, хіба що штучний голод, як наприклад 1933 року за сталінського режиму в Україні.

Такі успіхи не могли залишатися непомітними, і вже 1645р. єзуїти дістають від Іспанського короля Филипа ІІІ привілей: право вести місійну діяльність без втручання світської влади. І невдовзі завдяки єзуїтам у редукційних поселеннях розвинулись ювелірна промисловість, годинникова, почали виготовляти музичні інструменти, шити одяг, ткати, займатися різьбою по дереву і каменю, гончарством, кораблебудуванням. До речі, кораблі будували більші, аніж у Лондоні.

Також народ гуарані виявився надзвичайно здібним до музики, велика кількість відомих композиторів і співаків походять з Латинської Америки, що є цього доказом і сьогодні.

У кожному поселенні будували церкви, катехитичні будинки, школи. Тамтешні церкви зводили переважно в стилі бароко, сьогодні чимало з них, яких не встигли повністю зруйнувати, занесені до спадщини ЮНЕСКО.

Приблизно 1630 р. поселення індіанців, які вже були охрещені, нараховувало 70000 осіб. До початку португальських переслідувань у Бразилії налічували 445 членів Чину Єзуїтів і ще 146 членів у віце-провінції Мараньао. А в Парагваї перед військовим нападом португальців налічували 57 поселень, де 114 тисячами місцевих мешканців опікувались 385 священників. 

Розквіт єзуїтських редукцій почав викликати неабияке занепокоєння близького оточення королів Іспанії і Португалії, а також і представників масонських лож Франції, яким аж ніяк не підходила можливість існування окремих і так добре розвинутих та й ще християнських поселень. Це зовсім не вписувалось в їхні плани будівництва і єдності всіх народів. Їм зовсім не подобалось й те, що індіанці зберегли і розвинули свою рідну мову, що стало б перешкодою для всесвітнього управління. У скорому часі майже всі представники нових республік Південної Америки були масонами. І в християнських поселеннях вони вбачали велику конкуренцію для своїх новостворених колоній, в яких індіанців вони використовували як просту робочу силу, перетворюючи їх на рабів. Та й їхні аргументи, що індіанці це нижча раса, зазнали краху. Існування редукцій руйнувало всі їхні плани, водночас, це був постійний крик до їхньої совісті. 

Тому завданням масонерії було якомога швидше дискредитувати єзуїтів, а загалом і Церкву, і повністю позбутися їх і знищити редукції. Вони були цілком свідомі, що в першу чергу потрібно знищити Товариство Ісуса, щонайменше ліквідувати його на території Португалії і Іспанії. Саме тому почали з очорнення членів Чину, єзуїтам закидали, що вони створюють окремі держави на території Південної Америки, які мають на меті повністю вийти з-під влади короля. Про незбагненні багатства єзуїтів, які вони знайшли на місіях, ходили міфи, а на їх підтвердження португальський король наказав підпільно виготовити монети зі зображенням індіанських вождів та показати їх Папі як доказ того, що в редукціях вже є своя окрема валюта.

Такі дії невдовзі дали «плоди». Спочатку єзуїтів випровадили з Португалії (1759 р.) і з португальських колоній в Америці, а скоро і з Іспанії 1767 р. Початком було підписання угоди між Португалією та Іспанією 1750р., згідно з якою практично всі території, на яких були розташовані християнські поселення, переходили у власність Португалії. Всю цю підступну політику, яка мала за мету не тільки знищення єзуїтських редукцій, але й взагалі послаблення авторитету Церкви, провадили в основному премєр-міністри Португалії – Себастян Жузе де Карваліо і Маркіз Помбаль.

Церква намагалась під послух переконати залишити редукції і переміститись у безпечні місця, та індіанці не хотіли залишати свою рідну землю. Вони були готові захищати свої поселення. Тоді членам Чину наказали залишити місії. Це було важким випробуванням для єзуїтів, адже питання стояло між послухом і власним сумлінням. Через потребу духовної підтримки місцевих індіанців більшість єзуїтів залишились в редукціях. Це був надзвичайно важкий час для усіх, час випробовування ще дуже молодої за віком віри індіанців в Христа. 

Так практично всі поселення, які були християнізовані, знищили 1767 р., разом з їхніми мешканцями і священиками-єзуїтами, любов і пастирська опіка яких до народу гуарані тривала аж до смерті. Так єзуїти показали своїми життями, як вчить любити Христос, який лишається завжди з нами до кінця. Хоча редукції були ліквідовані, багато церков зруйновано, та те що посіяли місіонери – живу віру в Христа – дало свої рясні плоди.

Здавалось би, що історичний факт існування католицьких поселень, де формою регулювання відносин був Закон Божий, нікого неповинен лякати, а навпаки – заохочувати впроваджувати це в суспільство. Та, на жаль, як і факт Воскресіння Христа, що багатьом ріже очі, так і факт півторастолітнього існування католицької республіки теж кидає багатьох в жах. Адже руйнує підвалини і комунізму, і лібералізму. Перший – намагався створити своєрідну редукцію, але в ній не було місця для Бога. Та така система впала, а інакше і не могло бути. Другий – продовжує втілювати те, що розпочали ще тоді, коли вистрілювали мешканців редукцій, а саме: будувати поселення, в яких кожна людина є богом. Але ні одні, ні другі не можуть усвідомити одного, фундаментом усього є Ісус Христос. Усі решту будівлі не мають міцних підвали і рано чи пізно від них не залишиться й сліду!

Список використаної літератури.
1. Gać J. Ewangelizacja Indian Guarani, ttp://www.ms.ecclesia.org.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=174&Itemid=68

2. 400 років місії ОО.Єзуїтів серед індіанського населення Бразилії. http://christusimperat.org/uk/node/22136

3. Онова – дія Духа в житті Церкви через віки. http://christusimperat.org/uk/node/153        

          
4. Витторио Мессори «Черные страницы истории Церкви», Глава I.Испания, инквизиция и черная легенда 2. http://christusimperat.org/uk/node/122