Слово Високопреосвященного Митрополита Львівського

на Неділю по Різдві. Собор Пресвятої Богородиці.

Євр 2,11-18; Мт 2,13-23.

Високопреподобні та преподобні сестри,

Преподобні отці,

Милі, любі та дорогі моєму серцю парафіяни церкви св. Йосифа,

Найперше, вітаю вас усіх з глибоко духовними святами Різдва Христового та бажаю вам, достойним християнам, гідно переживати кожне свято, яке нам пропонує наша Церква протягом року! Сьогодні для вас ще й свято вашої церкви: св. Обручника Йосифа, яке святкуєте кожного року у першу неділю по Різдві ГНІХ. Хто добросовісно заглядає у свою душу, готуючись до свят і бачить у ній багато помилок, промахів, духовних ран чи простіше - гріхів, така особа надзвичайно щаслива! А більше щасливі такі вірні, коли вони спішать до святої Тайни Сповіді та щиро вихлюпують увесь духовний бруд та гріховне гнилля зі свого серця. Можливо, комусь прикро слухати такі слова, що різко б’ються у барабанні перетинки наших вух, а потім сягають нашого серця та розуму, але для щирих християн назва гріха та грішника ніколи не є чужа. Чому? Бо Христос прийшов кликати не праведних, а грішників. Виходить, що, коли б хтось уважав себе за праведника, такі особи могли б пролетіти мимо і їх не торкнувся б поклик Божого Сина та його спасенна місія. Переважна більшість наших людей, що приходять частіше у церкву, не говорю про тих, хто кожної неділі та свята старається брати участь у Службі Божій, -  сумлінно готуються до великих свят, щоб їх глибоко й духовно пережити. Шостого січня цього року по радіо Ера провадився діалог ведучого Миколи Сулими із депутатом Верховної ради України Лілією Григорович, яка багато позитивного та розважно говорила про Різдво Христове, святий Вечір й духовність людей в Україні. Ведучий стверджував те, що духовність у наших людей в Україні падає, бо опирався на певні висновки журналістів, зокрема із Закарпаття, - вони твердили про меншу цікавість дітей ходити із колядами. Ця мудра жінка не спішилася приставати до його та подібних висновків й різних провокативних тверджень, лише розважно доводила, що у нас є потужні духовні особи, що опираються на Бога, як блаженніший Святослав, Глава УГКЦ та патріарх Філарет УПЦ КП, що допомагають людям разом із єпископами та священиками у духовному ставленні. І це - мабуть велика правда, що мимо байдужності багатьох людей, відносно свого спасіння й освячення душі, багато є інших, що серйозно ставляться до цього питання й щиро стають на шлях духовного життя, щоб прямувати дорогою спасіння. Коли поглянемо у наші церкви в неділі та свята, або навіть, у будні дні, думаю про собор св. Юра у Львові та інші відчинені церкви протягом тижня, бачимо багато відвідувачів наших людей, які приходять не тільки засвітити свічку, але падають на коліна, моляться, приступають до святої Тайни Покаяння й причащаються. Це – дуже похвально. Один наш священик, що служить у Німеччині для вірних католиків латинської Церкви, приїхавши на Різдвяні свята у Львів, поділився зі мною певним переживанням та спостереженням. Він повідомив, що у Німеччині за час його служіння, а він служить там у же кілька років, ніхто не приступає до святої Сповіді. Сказав, що це – жах. Духовенство у Німеччині старається направити це опущення, але воно проходить дуже тяжко.  Він подовжив, що вірні нашої Церкви – надзвичайно щасливі, бо не втратили цього великого дару, який нам залишив Ісус Христос про відпущення та затримання гріхів (пор. Ів 20,23). Ми щасливі від цього, що розуміємо потребу покаяння за гріхи та необхідність отримати прощення, що  в нашій Церкві гідно практикується. Щасливі ці особи, що розуміють свою неміч, коряться перед Богом, перепрошують його, не дивуються собі, пам’ятаючи на те, що ми – порох та попіл (пор. Сир 10,9), у який Господь вдихнув свого духа. І, нажаль, цей порох, наше тіло, здібне порушуватися в негативний бік, обурюватися, протиставити себе Богові, не коритися йому та порушувати його святі Заповіді.

Дякувати Господу, що у цій церкві після багаторічного безбожного режиму, вже двадцять років відбуваються моління, прославляється Боже ім’я, гідно вшановується ім’я Пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих. Двадцять років, ніби мало, але це вже одне покоління, яке виховується у цій святині та користає із дарів святої Церкви, які їй залишив Ісус Христос. Вона, ця церква, носить назву святого Йосифа, обручника Пречистої Діви Марії, який був праведним у своєму житті (пор. Мт 1,19). А «Господь праведників любить» (Пс 146,8), радо вислуховує їхніх прохань та благословляє своєю  силою їхні дороги (пор. Прип 10,29). Пригадаймо, що праведний Авраам заступався перед Господом за мешканців двох міст, Содому та Гомори, щоб Бог не знищив їх. Господь прислухався до моління патріарха, але показалося, що у двох містах не було навіть десяти праведників і Бог дозволив падати сірчаному дощеві на ті міста, щоб їх спалити (пор. Бут 19,24-25). Мало описано про святого Йосифа у Святому Писанні, але ця коротка згадка про його праведність дуже багато говорить про цю особу, що жила під покровом Бога та виконувала його волю. Господь через ангела у сні спілкувався із святим Йосифом (пор. Мт 1,20; 2,13), вистарчав такий спосіб порозуміння, і той без жодних зволікань слухав Божого веління. Праведник не домагався у Господа жодних знаків, як це було, наприклад, з Гедеоном (пор. Суд 6,37), а слухав голосу Бога й бездоганно виконував його.

Уже 20 років стереже вас усіх своїм спеціальним заступництвом святий Йосиф, тому разом із ним та ангелами поклонімося народженому Ісусу і, радіючи закличмо: «Слава в вишніх Христу Богу» (Утреня св. Прав. Йосифа Об., Давида та Якова, ірмос п.4). Вітаю вас усіх, молільників цієї невеликої церкви, із 20-тиліттям її відчинення після довгих років мовчання у ній молінь та проголошення Божої слави! Хай проголошення слави Божої у наших серцях, практичному житті та у цій церкві не вмовкає! Святий Йосифе, Обручнику Божої Матері, заступайся перед Господом за нами своїми благаннями!

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

8 січня 2012 р. Б. Храм Святого Йосифа

Джерело: ugcc.lviv.ua