Понеділок 26 тижня -- Лк. 14, 12–15

«Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати».

Кожен з нас живе в певних обставинах: маємо рідних, наших батьків, братів, сестер, дружин, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують, і людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам.

У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які функціонують між собою і живуть з почуттям приналежності до якоїсь з них.

Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких ми не знаємо, є для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, до яких тримаємо якусь дистанцію. До знаних нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до не знаних – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємось, що і вони нам цим віддадуть. Але Господь очікую від нас, що б ми робили добро кожній людині, яка створена на Його образ.

Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, з кожною людиною: «Що ви зробили одному з ближніх, то ви Мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині – робимо Богові. Бо якщо ми робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми просто по-людськи робимо, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога! 

+Венедикт