Beatitudini, Eccellenze, Високопреосвященні, Преосвященні владики, Преподобні сестри і брати, Всечесні, Всесвітліші отці, дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Найперше дозвольте мені від імені всієї нашої Української Греко-Католицької Церкви щиро привітати всіх тих достойних гостей, які прибули на наше сьогоднішнє торжество. Найперше хочу привітати Патріарха Григорія: «Beatitudine, grazie per la presenza. Ma anche nell nome dell'a nostra Chiesa qui in questa santa citta vorremo mostrare la nostra solidarietà con i cristiani di Siria e di Medio Oriente» («Ваше Блаженство, дякую за Вашу присутність. І також від імені нашої Церкви тут, у цьому святому місці, хочемо засвідчити нашу солідарність з християнами Сирії та Близького Сходу»). Коли ми їхали сюди з Ватикану, Патріарх Григорій розмовляв зі своїм священиком із Сирії, з маленького містечка на кордоні між Сирією і Ліваном, і той священик казав, що в тій хвилині, коли ми молимося, це місто, яке має 13 тис. християн, оточене військами, і там падають бомби. Тому я хочу особливо засвідчити нашу солідарність з християнами Сирії та всього Близького Сходу. «In questa peregrinazione offriamo la nostra solidarietà nel modo particolare per la Sua Chiesa, Beatitudine» («У цьому паломництві засвідчуємо нашу солідарність в особливі ший спосіб для Вашої Церкви, Ваше Блаженство»)

«Цей собор залишаю вам як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків – соборів, свідків нашого прадідівського християнства, Святої Софії в Києві, Святого Юра у Львові! Нехай же цей собор Святої Софії буде для вас знаком відродження й побудови нових храмів на Рідній Землі й заохотою до зведення храмів Божих в місцях вашого перебування! А над усе нехай собор Святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком Собору Живих Українських Душ, святим місцем молитви й літургійної Жертви за померлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охороняв Собор Душ Прийдешніх Українських Поколінь!»

Цими словами із Заповіту мого великого попередника Слуги Божого Патріарха Йосифа Ісповідника, а також цим символічним актом благословення цього відновленого собору Святої Софії і тут, у вічному місті Римі, відповідно до постанови Синоду єпископів нашої Церкви, а відтак відкликаючись на заклик Святішого Отця Венедикта XVI я хочу урочисто проголосити, відкрити теж і в нашій Церкві Рік Віри. Ми сьогодні з вами святкуємо свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ми добре знаємо з історії і з нашого особистого досвіду, що Покров Пречистої Діви Марії для нас, українців, завжди був цією всесильною материнською рукою, яка провадила і провадить нас у нашій земній мандрівці. Але коли ми говоримо про Покров Богородиці над нашим українським народом, часом важко збагнути, в чому він полягає. І сьогодні я би хотів з вами разом приглянутися до Покрову Пречистої Діви Марії над одною конкретною особою, особою, яка для нас з вами є певним знаком, свідком і пророчим голосом. Цією особою є Слуга Божий Патріарх Йосиф, рік якого ми урочисто відзначаємо, святкуючи 120-ту річницю з Дня його народження.

П’ятдесят років тому, 11 жовтня 1962 року, тут, у місті Римі, розпочав свої діяння ІІ Ватиканський Вселенський Собор. На нього з’їхалися єпископи Католицької Церкви з цілого світу, і вперше в історії Вселенської Церкви були запрошені спостерігачі з інших християнських Церков і віровизнань. Уперше після знищення нашої Церкви, тут, у Римі, в такий урочистий спосіб зібралися українські католицькі єпископи з наших країн. Але, зібравшись на цьому Соборі, вони засвідчили цілому світові, що з ними немає їхнього глави. Вони були свідками тут, у вільному світі, Мовчазної Церкви. Заявили, можливо, вперше в такий спосіб про ту Церкву-Мученицю на землях України і того страждальника, ісповідника, главу цієї Церкви, який ось уже вісімнадцять років карався у сталінських концентраційних таборах. І так, 50 років тому в дивний спосіб почалося визволення нашої Церкви і народу з сучасної «єгипетської» комуністичної неволі. Через старання нашого єпископату на поселеннях, за особистим старанням блаженного Папи Івана ХХІІІ, який відкрив цей Собор, менше ніж за рік цей, чудом збережений при житті ісповідник віри, прибув до цього Вічного Міста – Риму. Очевидці розказують, що коли він прибув до Риму, не мав де мешкати. І завітав до чи не одинокого місця, яке колись мала Українська Церква тут у Римі, до нашого дому при храмі, а на той час храм був порожній, запущений. Патріарх переступив поріг того храму і побачив у стіні чудотворну ікону Жировицької Богородиці, яка була написана у XVIIст., коли Україна переживала вогонь війни. Він глянув в очі Божої Матері й зрозумів, що це Вона, Її Покров провадив його в усі ті роки знищення і розрухи. Вона привела його до цього місця, до того Вічного Міста для того, щоб він розпочав вихід нашої Церкви із дому неволі.

Можливо, та історія однієї особи, батька нашої Церкви того часу, показує нам, як у найтяжчих часах історії українства Божа Мати є Та, що веде кожного з нас своєю рукою дорогами християнської віри і покриває увесь наш народ в Україні й на поселеннях Своїм Святим Покровом.

Відкриваючи Рік Віри кілька днів тому, в той день, коли 50 років тому розпочав діяння ІІ Ватиканський Собор, Святіший Отець Венедикт XVI сказав такі слова: «Метою святкування цього Року Віри в Католицькій Церкві є показати сучасній людині істину і красу християнської віри». Єпископи знову ж таки з цілого світу, з різних єпископських конференцій на заклик наслідника Апостола Петра приїхали до Риму для того, щоб відбути черговий Папський Синод. Якраз ікону того Папського Синоду ми бачимо тут – є владики між нами з Індії, з Сирії, зі Сполучених Штатів, з Словаччини, Румунії , України і з багатьох інших країн. Ми на Синоді намагаємося зрозуміти, як сьогодні навчати про християнську віру сучасну людину, але, думаю, немає сильнішого слова про правдивість християнської віри, як Божа Краса. І тому особливим знаком для нас, на початок проголошення Року Віри в нашій Церкві, є оновлення собору Святої Софії, який, засяявши у своїй первозданній красі, промовляє до серця кожної людини, яка переступає цей поріг. Краса Божої Премудрості, яка сяє через красу цього собору, говорить нам про правдивість, істинність і красу християнської віри.

Свого часу Слуга Божий Папа Павло VI, який 43 роки тому прибув до цього храму, щоби в його престолі вкласти мощі святого священномученика Папи Климента Римського, звернувся до цього ісповідника, підкреслюючи дві складових його особи і його місії. Про них ми вже згадували вчора під час нашого всенічного чування. Тоді Папа сказав, що у своїй особі Патріарх Йосиф віддзеркалює найперше духовну велич і невмирущість українського духу і його народу, а Патріарх Йосиф, пояснюючи цей символ і знак, сказав, що з посвяченням собору Святої Софії в Римі наша Церква безповоротно стала на шлях Патріаршої гідності.

Ми сьогодні, освячуючи і благословляючи цей відновлений собор, проголошуючи Рік Віри, хочемо відновити голос Патріарха Йосифа, який на весь світ тут, у центрі християнства, заявляє про гідність і помісність Української Греко-Католицької Церкви на ввесь світ. А друга складова, про яку згадував Слуга Божий Папа Павло VI – це є особлива культурна місія в будівництві українського світу, яку виконує наша Церква в Україні та на поселеннях. Будуючи тут Український Католицький Університет і здвигаючи собор Святої Софії, наш Патріарх Йосиф ще і ще раз відкрив нам можливість саме в Божій Премудрості пізнати задум Божий про Україну, український народ, нашу культуру, історію і нашу з вами Церкву. Тому сьогодні ще раз хочемо відновити і передати українському народові цей задум Божої Премудрості, який відкрив у своїх діяннях Патріарх Йосиф.

Якщо ви переступите поріг цієї Святої Софії, побачите чудові мозаїки. Вони викладені з мільйонів різнокольорових камінців. Я би сказав, що це ікона Божої Премудрості, а тими камінцями в тій Премудрості є кожен з нас. Кожен з нас є у центрі Божого задуму, але теж кожен з нас має віднайти своє місце. Бо без віри в Бога ми будемо лише нагромадженням, купою невиразного безликого каміння, але відповідаючи чи входячи в цей Божий план Божої Мудрості, ми станемо цією красивою небесною мозаїкою, де кожен має свій колір, свою місію, своє завдання, але тільки об’єднані всі разом ми зможемо бути іконою того Божества – Отця і Сина, і Святого Духа, Який через нас, через нашу Церкву-Мученицю хоче сьогодні промовити до серця сучасної людини. Усі разом ми складаємо оцю Божу мозаїку і лише разом, віднаходячи своє місце, зможемо зрозуміти, яким є Божий задум про український народ на прийдешній день.

Нехай Пречиста Діва Марія, Яка є Учителькою віри, Яка є перша Та, що повірила, буде покровом для нашого народу в новому часі. Нехай постать Патріарха Йосифа, яка промовляє до нас на початок цього Року Віри, поможе нам ту віру пізнати, зберегти, в ній будувати наше майбутнє.

Нехай Пречиста Діва Марія кожного з нас веде дорогою Божої Премудрості від дочасності до вічності. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Розшифровано за матеріалами Радіо Ватикан