У перший день січня за новим календарним стилем Церкви візантійського обряду, крім події обрізання Ісуса Христа і надання йому імені Ісус, вшановують пам’ять святого Василія Великого (329-379), архиєпископа Кесарії Кападокійської. Це свято є особливим для ченців Василіянського Чину, яких засновником, вчителем, духовним батьком і покровителем є святий Василій.

Цьогорічне святкування празника св. Василія Великого у римському монастирі Христа Царя на Авентині, який є осідком Головної Управи Василіянського Чину святого Йосафата, розпочалося о 9 год. утренею, яку відслужив Протоархимандрит о. Василій Ковбич, ЧСВВ.

О 10 год. розпочалася архиєрейська Літургія св. Василія Великого, яку очолив Преосвященний владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. З ним співслужили ієромонахи Василіянського Чину: Протоархимандрит о. Василій Ковбич, Намісник монастиря Головної Управи о. Карло Мельніцький, директор Української секції «Радіо Ватикан» о. Тимотей Коцур, духовник Папського Українського Інституту Покрови Пресв. Богородиці о. Діонисій Заведюк, о. Прокопій Лотоцький, о. Пантелеймон Трофімов та о. Валмір Угрен. Ще п’ять священиків служили вірним, які як і кожної неділі, численно зібралися на свято, слуханням святої сповіді.

У своїй проповіді владика Діонісій передусім звернув увагу на подію найменування Ісуса Христа і на зміст його імені. В людському імені Ісуса Бог об’являє своє ім’я: «Бог спасає». В обличчі немовляти Ісуса Бог об’являє своє обличчя, яке так прагнули побачити праведники Старого Завіту.

Представивши коротко життя і особу святого Василія, владика звернув увагу на його духовних синів, отців і братів василіян. Митрополит Йосиф Рутський, який разом із святим Йосафатом на початку XVII ст. здійснив реформу чернецтва в нашій Церкві, був переконаний, що відновлені монастирі принесуть Церкві багато добра розвитком навчання і шкіл, святістю життя, а також дадуть достойних осіб для церковного проводу. Ця програма Митрополита Рутського до нашого часу приносить свої плоди, бо не бракує у наш час ні добрих сповідників, ні проповідників, а нові покликання до Василіянського Чину дають надію на подальший його розвиток на добро Церкви.

Також владика Діонісій звернув увагу на те, що початок нового року відкриває нам нові горизонти і надії, але, якщо не жити у перспективі вічності, усе закінчується смертю. Тим часом, хто живе вірою, у присутності Бога, – бере участь у його житті, в якому немає минулого і майбутнього, є тепер. Сьогодні потрібно любити ближнього, милосердитися, чинити добро. Кожне «тепер» нашого життя потрібно приймати як дар від Бога і вміти за нього дякувати, щоб життя ставало «євхаристією», подякою за все Богові.

Наприкінці Святої Літургії владиці Діонісію, о. Протоархимандриту Василію та о. Порфирію Підручному, відповідальному за душпастирство у монастирському храмі, а через них – усім ченцям Василіянського Чину та, зокрема, римської обителі, вітання склали представниці організації «Матері в молитві». Вони нагадали, що саме владика Діонісій, ще 12 років тому, коли був Протоархимандритом Василіянського Чину, дав дозвіл на використання монастирського храму для душпастирства вірних. Ось деякі слова подяки владиці й отцям: «Церква так щиро нас пригорнула, з’єднавши в велику Христову родину: тут наша маленька Україна, тут ніби наша рідна домівка! Ви дали притулок «Матерям в молитві». Власне тут ви нас так щиро зустріли ласкою і любов’ю, створивши всі умови, щоб ми відчували себе дійсно як на рідній Україні. Саме тут Ви ділите з нами наші болі, смутки і радості, тут ми укріпляємось у вірі, зростаємо духовно, пізнаємо ще більше безмежну, безмірну Божу любов. Єднаєте нас з Ісусом у Пресвятій Євхаристії. Власне тут знаходимо спокій душам нашим, слухаючи слово Боже, розуміючи істину життя, «бо не самим хлібом житиме людина», а словом Божим, яке так гарно ллється з Ваших уст, проникаючи в наші душі»... Представниці «Матерів у молитві» вручили владиці Діонісію та о. Василію квіти, а церкві подарували звукові підсилювачі, щоб слово Боже, слово молитви і проповіді, ще краще було чути у храмі.

Літургія закінчилася багатоголосним «Многая літа» церковній владі, іменинникам – Протоархимандритові о. Василію та всьому Василіянському Чинові, монашеству і всім вірним.

Після відправи був святковий обід, на який були запрошені представники різних монаших спільнот УГКЦ в Римі: сестри василіянки, сестри служебниці Непорочної Діви Марії, сестри катехитки св. Анни. Серед гостей були також ректор, віце-ректор і духовник колегії св. Йосафата та о. Ґенесій Віомар, вислужений ректор цієї колегії.

Подав о. Діонісій Заведюк, ЧСВВ

Проповідь Владики Діонісія (Ляховича) на Новий Рік

Монастир ОО. Василіян, Рим, 1.1.2012

Кол. 2,8-12

Лк 2,20-21;40-52

Дорогі в Христі Брати і Сестри,

сьогодні в нас потрійний Празник: Обрізання ГНІХ, або найменування Ісуса, Святого отця нашого Василія Великого та Новий рік. Нам цим будемо роздумувати.

Ісус Христос своїм входженням у цей світ сприймає все те, що людське. Сприймає він на тілі також познаку приналежності до ізраїльського народу, через якого мало прийти спасіння світу. І на восьмий день теж дають йому ім’я Ісус, що дослівно означає «Бог спасає (пор. Лк 2,21). Людина дає ім´я Богові. Але це можливо, адже коли патріарх Яків питався Бога: «Скажи, будь ласка, своє ім´я!», то Бог йому відповів: «Чого питаєш про моє ім’я» (Бут 32,30) Мойсей просить, щоб Господь показав свою славу (Вих 33,18), а Бог відповідає, і «лиця ж мого не можна тобі бачити , бо людина не може бачити мене і жити» (Вих 33,20) і Псалми благають: «Покажи своє обличчя!» (Пс 27,8), але Господь своє обличчя ховає (Пс 27,9; 44,25; 88,15). Ніхто в Старому Завіті може дати ім’я Богові. Ніхто не може побачити Його слави, Його лице. А коли Бог через воплочення і народження став людиною, бачимо Його обличчя у виді небеззахисної дитини, можемо його називати по імені. Його ім’я Ісус – Це Бог, що спасає. І Його по правді кличуть по імені. Кличуть Його ті, хто потребує спасіння; ті, хто почуває себе грішним і слабким; ті, хто переживає відчай. В Євангелії хто кличе Ісуса по імені? Це прокажені: «Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!» (Лк 17,13); Це сліпий чоловік: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною» (Лк 18,38); Це розбійник на хресті:«Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк 23,42). Бог дозволяє себе кликати по імені. Він показує нам своє обличчя. Він – З нами Бог! А що то означає кликати по імені? Це, напевно, може сказати матір, коли дитина вперше кличе її словом «мама!».

Сьогодні також святкуємо пам’ять святого Отця нашого Василія Великого (329 – 379), Архієпископа Кесарії Кападокійської. Це Отець Церкви, який жив у ІV столітті. І прожив заледве 49 років, але написав багато догматичних творів, проповідей, листів на різні теми, між ними славнозвісний трактат про молодь, як вона повинна користуватися навчанням філософів. А найбільші відомі є його «Аскетичні Твори», що визначають вирішальний етап в історії монашества і християнської духовності, настільна книга кожного монаха василіянина.

Тому Празник Святого отця Василія Великого в особливий спосіб дорогий для наших монахів василіян, які на зразок свого Отця змагаються до євангельської досконалості, яка так потрібна для Церкви всіх часів: Не завжди легко втримати цю досконалість, тому Василіянський Чин переходив через реформи. Найбільш відома є реформа Митрополита Рутського і Св. Свящ. Йосафата, а при кінці 19-го століття Добромильська Реформа, а першим вихованцем цієї останньої реформи є Митролит Андрей Шиптицький.

Митрополит Йосиф Рутський коли проводив реформу василіанського монашества на Руських землях, у своєму програмному письмі з січня 1605 року, він пише, що для того, щоб знайти лік, треба передусім знати причину недуги. Наше нещастя походить з двох причин: перша це брак науки у наших провідників, а друга ― брак досконалості і святості життя. І Завершує його програмна доповідь таким висновком: Відновлені наші монастирі принесуть нам плоди. коли:

1. Монахи будуть присвічувати наукою і досконалим життям.

2. Будемо мати сповідників і добрих проповідників, яких дотепер не мали.

3. Відкриються добре організовані школи, з яких будуть виходити добрі священики й гідні державні мужі.

4. Обсадимо єпископські й архиєпископські престоли такими мужами, які будуть свідомі того, який уряд вони прийняли і будуть знати як на ньому уряді поводитися…

5. Відкрився б шлях для допомоги іншим нашим братам, які мають той самий обряд.

Всіма тими способами ми заслуговували б на похвалу від Бога і Його святої Церкви, про що повинен усіма силами старатися кожний християнин.

Отож, молимося сьогодні, щоб цей василіанський ідеал процвітав у нашій Церкві, яка відчуває брак монахів на нових місійних просторах. Дякувати Богові Василіанський Чин має багато молодих монахів, а навіть 13 з них, що вчаться тут у Римі. Отже, програма Митрополита Рутського продовжує своє здійснення по сьогодні в напрямку мудрих і святих василіан на добро нашої Церкви.

3. І сьогодні Новий Рік. Залишаємо Старий Рік з його споминами і починаємо Новий з його надіями і сподіваннями. Минуле нам відоме і не можемо більше його змінити. Воно вже належить до історії, особистої чи народної. А майбутнє повністю відкрите. Що буде завтра нічого з певністю не можемо сказати. А до того понад усіма нашими планами завжди стоїть неминуча смерть. Бо той, хто народився, не може втекти від закону смерті. Людське життя позначене зіркою – коли народився і хрестиком – коли помер. В нашому житті і в наших дієсловах користуємося трьома часами: минулим, теперішнім і майбутнім. Так воно є в людській життєвій історії. Проте не так воно є у світлі нашої християнської віри, яке ми переживаємо під час Божественної Літургії. Тут час є тепер, - вічне тепер. Минуле ми переживаємо тепер у спомині, і за все, що сталось в людській історії і в нашому життєвому досвіді, складаємо подяку Господу Богу. Майбутнє вже переживаємо тепер, бо на Божественній Літургії вже є учасниками майбутніх благ. З нами молиться ціле небо, у присутності Пресвятої Тройці, Богородиці, Ангелів, пророків, усіх святих, і тих усіх, що випередили нас у житті; ті які «у вірі спочили». Тому літургійні молитви завершуються виголосом: «Нині, і повсякчас, і на віки віків». На літургійній молитві переживаємо «вічний тепер», цей «тепер», який єднає нерозривним вузлом минуле і майбутнє.

Відколи у нашому земному житті, все пливе, міняється, і ми рахуємо літа та старіємося, і вже очікуємо відхід з цього світу, то в духовному вимірі, у світлі віри, ми зближаємося до остаточного посідання цього «тепер», до остаточної зустрічі з Господом, якого ми за життя шукали вірою, а не видінням (пор 2Кор 5,7).

Отже, у глибокому значенні має вартість тільки «тепер», тож «тепер» треба переживати, «тепер» треба робити добро, «тепер» спомагати нашого ближнього, «тепер» молитися. Цей «тепер» стане вічністю. Тому по суті речі минулість і майбутність – це омана. Насправді є тільки «тепер».

Ото ж у цьому «тепер» маємо Ісуса Христа, який іде разом з нами, якого можемо кликати по імені в наших потребах, мов той розбійник на хресті, або той сліпий чи прокажений: «Ісусе, змилуйся наді мною!».

Маємо перед нами море свідків віри, між ними великих Учителів і Отців Церкви, як Святий Василій Великий, який ставить перед нами ідеал досконалого християнина, для якого найвище правило життя є Слово Боже, Святе Євангеліє, яке треба слухати, засвоювати і ним жити.

Дорогі в Христі брати і сестри! Вступаймо у цей Новий 2012 рік з вірою, крокуймо разом шляхом надії та любові. Залежати від нас, як будемо переживати кожне «тепер» нашого життя. Кожне «тепер» нашого життя: чи воно гірке чи солодке, сумне чи веселе, терпке чи торжествуюче. Приймаймо його як дар Бога для нас!

За ці дари теперішньої хвилі і теперішньому спомині минулого, дякуймо Господу Богу за все, творімо Євхаристію, що дослівно значить «Подяка». Такого щасливого 2012 року бажаю собі і всім нам! Амінь!

Джерело: chiesaucraina.it