Пане Президенте Федеративної Республіки,
Пані та Панове,
Дорогі друзі,

Дякую вам за теплий прийом тут, у Палаці Бельвю. Я особливо вдячний Вам, Пане Президенте, за запрошення здійснити цей офіційний візит, який є моїм третім перебуванням у Федеративній Республіці Німеччини, як Папи. Сердечно дякую Вам за ваші щирі слова привітання. Я також дякую представникам Федеративного Уряду, Бундестагу, Бундесрату та міста Берлін за їх присутність тут, що є знаком їх поваги до Папи, як Наступника Апостола Петра. Я також дякую трьом єпископам, які мене тут приймають: Архиєпископу Вуелькі з Берліну, єпископу Ванке з Ерфурта та Архиєпископу Цолічу з Фрайбургу, а також всім, хто на різноманітних церковних та громадських щаблях допомагав у приготуванні цього візиту до моєї батьківщини і доклався до його успішного перебігу.

Хоча ця подорож і є офіційним візитом, який зміцнить добрі стосунки між Німеччиною та Апостольською Столицею, я прибув сюди, в першу чергу, не для того, щоб осягнути якісь окреслені економічні чи політичні цілі, як це, очевидно, роблять інші державні мужі, але для того, щоб зустрітися з людьми та говорити про Бога.

Ми з вами стаємо свідками зростаючої байдужості до релігій в суспільстві, яке вважає істину чимось на кшталт перепони у прийнятті рішень, і надає перевагу утилітарним міркуванням.

В той же ж час, необхідною є зв’язуюча основа для нашого співіснування; в протилежному випадку люди житимуть у суто індивідуалістичний спосіб. Релігія є однією із цих основ для успішного соціального життя. «так як релігія потребує свободи, так само свобода потребує релігії». Ці слова великого єпископа та соціального реформатора Вільгельма фон Кеттелера, двохсоту річницю від народження котрого відзначатимемо цього року, залишаються поза часом.

Свобода вимагає споконвічного посилання на вищу інстанцію. Той факт, що існують цінності, які не є абсолютно відкритими для маніпуляції, є дійсною запорукою нашої свободи. Той, хто почувається зобов’язаним до істинного та доброго, відразу погодиться з наступним: свобода розвивається лише у відповідальності перед вищим добром. Таке добро існує виключно для всіх, отож, я повинен завжди цікавитися також і своїми ближніми. У відсутності стосунків неможливо жити свободою.

У людському співіснуванні свобода є неможливою без солідарності. Те, що я роблю за рахунок інших не є свободою, а злочинною діяльністю, яка шкодить іншим і мені. Я можу воістину розвиватись як вільна особа лише тоді, коли використовую свою владу для добра інших. Це є істинним не лише у приватних справах, але і у суспільстві загалом. Відповідно до принципу субсидіарності, суспільство повинне надавати достатньо місця для розвитку менших структур і, в той же час, повинне підтримувати їх, щоб одного дня вони могли стати самостійними.

Тут у Палаці Бельвю, з якого відкривається чудовий вид на береги річки Шпреє, та розташованому неподалік  Колони Перемоги, Бундестагу та Бранденбурзьких Воріт, ми знаходимось в самому серці Берліну, столиці Федеративної Республіки Німеччина. Цей Палац, з його драматичною історією – як і багато будинків цього міста – є свідченням історії Німеччини. Чіткий погляд у минуле, навіть на його темні сторінки, дає нам нагоду вчитись на його основі і отримувати поштовх для майбутнього. Німеччина стала тим, чим є сьогодні, завдяки силі свободи, сформованої відповідальністю перед Богом та одні перед одними. Вона потребує динамізму, котрий охоплює кожен людський сектор для того, щоб продовжувати зараз свій розвиток. Вона потребує його у світі, який вимагає глибокої культурної онови і віднайдення фундаментальних цінностей, на яких слід будувати краще майбутнє (Caritas in Veritate, 21).

Я вірю, що мої зустрічі впродовж цього візиту – в Берліні, Ерфурті,  Айхсфельді та Фрайбурзі – зможуть здійснити невеликий внесок до цього. У ці дні нехай Бог уділить всім вам Своє благословення.

Переклад "Католицького Оглядача" за матеріалами Vatican Radio