П В С Ч П С Н
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
15
 
16
 
17
 
18
 
19
 
20
 
21
 
22
 
23
 
24
 
25
 
26
 
27
 
28
 
29
 
30
 
 
 
 

Послання Папи Бенедикта XVI на ХХІ Всесвітній День Хворого 11 лютого 2013 року

 

Послання Святішого Отця Бенедикта XVI на ХХІ Всесвітній День Хворого

(11 лютого 2013 року)


«Іди і ти роби так само» (Лк.10, 37)

 

Дорогі брати і сестри!

 

1. 11 лютого 2013 року у день літургічного спогаду Пресвятої Діви Марії з Люрду в марійському санктуарії в Альтеттінгу відбудеться урочисте відзначення ХХІ Всесвітнього Дня Хворого. Цей день для хворих і працівників служби здоров’я, для вірних християн і для всіх людей доброї волі є «плід-ним часом молитви, співучасті і жертви терпіння для добра Церкви і закликом, скерованим до всіх, розпізнати в хворому браті святе обличчя Христа, який через терпіння, смерть і воскресіння сповнив діло спасіння людства» (Іван Павло ІІ, Лист, що встановлює Всесвітній День Хворого, 13 травня 1992 р., 3). У цих обставинах моєму серцю особливо близькі  кожен і кожна з вас, дорогі хворі, які в місцях опіки і лікування чи теж вдома досвідчуєте важкі хвилини з приводу хвороби і терпіння. Всім прагну переказати повні підтримки слова Отців ІІ Ватиканського Собору: «Ви не є покинуті чи непотрібні: ви покликані Христом, ви є його живим і чітким образом» (Звернення до вбогих, хворих і терплячих).


2. Для того, щоб супроводжувати вас в духовному паломництві, яке з Люрду – місця і символу  надії і ласки – провадить нас до санктуарію в  Альтеттінгу, я хотів би запропонувати роздуми над зразковою постаттю Милосердного Самарянина (пор. Лк.10, 25-37). Описана святим Лукою євангельська притча вписується в ряд образів та історій, почерпнутих із щоденного життя, за допомогою яких Ісус прагне повчити про глибоку любов Бога до кожної людської істоти, особливо коли вона хвора і терпить. Водночас, за допомогою слів «Іди і ти роби так само», якими завершується притча (Лк.10, 37), Господь вказує, якою повинна бути постава кожного Його учня у відношенні до інших, особливо до тих, хто потребує опіки. Йдеться, властиво, про те, щоб черпати із нескінченної Божої любові – підтримуючи з ним інтенсивні відносини в молитві – сили для того, щоб щоденно конкретно турбуватися, на зразок Милосердного Самарянина, про осіб, зранених тілом і духом, які просять про допомогу, також і тоді, коли це невідомі особи і позбавлені засобів. Це відноситься не тільки до працівників душпастирства і служби охорони здоров’я, але до всіх, також і до самого хворого, який може переживати свій стан в перспективі віри: «Не уникання терпіння, ані втеча від болю не оздоровлює людину, але здатність до його прийняття, дозрівання в ньому провадить до віднаходження сенсу через з’єднання з Христом, який терпів з нескінченною любов’ю» (енц. Spe salvi, 37).


3. Різні Отці Церкви в постаті Милосердного Самарянина вбачали самого Ісуса, а в людині, яка потрапила до рук розбійників – Адама, людство, загублене і зранене своїм гріхом (пор. Оріген, Проповідь про Євангеліє св.Луки XXXIV, 1-9; Амброзій, Коментар до Євангелія св.Луки, 71-84; Августин, Проповідь 171). Ісус є Сином Божим, Тим, хто уприсутнює любов Отця – любов вірну, вічну, яка не знає ні бар’єрів, ні кордонів. Але Ісус також є тим, хто «оголює» себе зі своєї божественної природи, який понижується зі свого божественного «стану» для того, щоб прийняти людську подобу (пор. Флп.2, 6-8) і наблизитись до терплячої людини, аж до вступу до пекла, як визнаємо у Вірую, і щоб принести надію і світло. Свою рівність з Богом він не трактує як заздрісно бережений скарб (пор.Флп.2,6), але схиляється, повний милосердя, над прірвою людського терпіння для того, щоб вилити на неї оливу потіхи і вино надії.


4.  Рік віри, який переживаємо, є сприятливою нагодою для того, щоб посилити дияконію любові у наших церковних спільнотах, так, щоб кожен став милосердним самарянином для іншого, для людини, яка є поруч нас. У зв’язку з цим я хотів би згадати кілька постатей серед незліченних в історії Церкви, які допомагали хворим оцінювати вартість терпіння на людській і духовній площині, щоб вони були прикладом і надихали інших. Свята Тереза від Дитятка Ісус і Святого Обличчя «завдяки глибокій знайомості зі scientia amoris» (Іван Павло ІІ, Апостольський лист Novo millennio ineunte, 42), могла переживати «в глибокому поєднанні з мукою Ісуса (...) хворобу, яка після великих терпінь привела її до смерті» (Загальна аудієнція 6 квітня 2011 року). Слуга Божий Луїджі Новаресе, пам’ять про якого ще жива для багатьох, у своєму служінні у конкретний спосіб бачив велике значення молитви за хворих і терплячих – а також з ними – з якими часто відвідував марійні санктуарії, зокрема грот у Люрді. Рауль Фоллеро, пройнятий любов’ю до ближнього, присвятив своє життя опіці над враженими хворобою Гансена у найвіддаленіших закутках земної кулі, ініціюючи Всесвітній День Боротьби з Проказою. Блаженна Тереза з Калькутти завжди розпочинала свій день зустріччю з Ісусом в Євхаристії, а пізніше виходила з вервицею в руці на вулиці, щоб зустріти Господа, присутнього в терплячих – особливо в тих «небажаних, нелюблених, нелікованих» - і Йому служити. Також і свята Анна Шаффер з Міндельштеттена змогла практичним чином поєднати своє терпіння з терпіннями Христа: «Ложе хвороби стало для неї монастирською келією, а терпіння – місіонерським служінням(...) Зміцнювана  щоденним Святим Причастям, вона стала неустанною заступницею в молитві і відблиском любові Бога для багатьох осіб, які в неї шукали поради» (Проповідь під час канонізаційної Літургії 21 листопада 2012 року). У Євангелії вирізняється постать Пресвятої Діви Марії, яка йде за терплячим Сином аж до найвищої жертви на Голготі. Вона ніколи не втрачає надії на перемогу Бога над злом, над терпінням, над смертю, і здатна прийняти у тих самих обіймах віри і любові Божого Сина, народженого у вифлеємській печері і померлого на хресті. Її непорушна довіра до Божої сили стає опромінена воскресінням Христа, яке дає терплячим надію і нову впевненість у близькості і потісі Господа.


5. На завершення прагну скерувати вирази щирої вдячності і слова заохочення до католицьких осередків охорони здоров’я і до самого суспільства, до єпархій, християнських спільнот, до монаших родин, які заангажовані у душпастирство служби здоров’я, до товариств працівників служби здоров’я і волонтаріату. Щоб у всіх зростала свідомість того, що, «приймаючи з любов’ю і великодушністю кожне людське життя, особливо тоді, коли воно кволе або хворе, Церква реалізує основний вимір свого послання» (Іван Павло ІІ, Постсинодальна апостольська адготрація Christifideles laici, 38).

 


Поручаю цей  ХХІ Всесвітній День Хворого заступництву Пресвятої Діви Марії Ласкавої, яку почитають в Альтеттінгу, просячи про те, щоб вона завжди супроводжувала терпляче людство у пошуках полегшення і незломної надії, щоб допомагала всім зайнятим в апостоляті милосердя ставати милосердними самарянинами для своїх братів і сестер, які досвідчують хвороби і терпіння, і від щирого серця уділяю Апостольське Благословення.


Ватикан, 2 січня 2013 року


BENEDICTUS PP XVI   

 

Переклад "Католицького Оглядача"