26-28 липня 2011 року відбувся візит Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україну. Протягом поїздки він зустрівся з Патріархом-Католикосом Грузинської православної церкви Ілією II, взяв участь в урочистих богослужіннях УПЦ (МП) у зв'язку зі святкуванням Дня Хрещення Київської Русі, провів у Києво-Печерській Лаврі засідання Священного Синоду Російської православної церкви (РПЦ), відвідав відкриття Міжнародного форуму православних жінок, зустрівся з ректорами вищих навчальних закладів України, поклав квіти до могили Невідомого солдата та до Пам'ятника жертвам Голодомору. Крім цього відбулися неофіційні зустрічі Патріарха Кирила з керівництвом країни: у Криму – з Президентом України, в Києві – з Прем'єр-міністром України.

    
Варто зазначити, що з року в рік спостерігається тенденція зменшення суспільної уваги до приїздів глави РПЦ в Україну. До певної міри це пов'язано з тим, що часті візити Патріарха Кирила втрачають свою винятковість, набувають буденний характер, несуть в собі ідеологічне підґрунтя, неприйнятне для абсолютної більшості українців. При цьому такі візити не містять поштовху до налагодження міжправославного діалогу з метою подолання розділень в українському православ'ї, а також часто асоціюються в українському суспільстві з негативними моментами в політиці РФ по відношенню до України.

Разом з тим, для УПЦ (МП) приїзд Патріарха Кирила носив пастирсько-релігійний характер – тисячі віруючих цієї церкви мали можливість відвідати богослужіння з його участю. До того ж, цього разу візит пройшов на тлі минувшого напередодні Собору Української православної церкви (Московський патріархат), на якому відбулася дискусія з приводу статусу УПЦ (МП) та її взаємин з РПЦ.

В ході наступної поїздки до Україну, яка запланована на вересень цього року, Патріарх Кирил має намір відвідати Чернівці.

Собор УПЦ (МП) і Священний Синод РПЦ

Говорячи докладніше, то найрезонанснішою подією напередодні приїзду Патріарха Кирила в Україну став згаданий Собор УПЦ (МП), що пройшов 8 липня 2011 року в Києво-Печерській Лаврі. Рішення про скликання Собору прийняв Митрополит Володимир, яке 28 червня 2011 року підтримав Священний Синод УПЦ (МП).

На розгляд Собором УПЦ (МП) було винесено наступні питання: 1) доповідь Предстоятеля Церкви стосовно розвитку церковного життя протягом останніх 19 років, 2) затвердження раніше прийнятих постанов Священного Синоду та Собору єпископів УПЦ (МП), 3) внесення змін та доповнень до Статуту про управління Церквою, а також 4) визначення планів на майбутнє. Забігаючи наперед, слід зазначити, що дві останні цілі, що були поставлені Священним Синодом УПЦ (МП), фактично не були досягнуті.

Метою внесення змін та доповнень до Статуту про управління УПЦ (МП), що був затверджений Собором єпископів УПЦ (МП) в грудні 2007 року, була необхідність зафіксувати зміни в системі управління Церквою, що сталися у зв'язку з червневими рішеннями Священного Синоду УПЦ (МП). До них відносяться: 1) створення Вищої Церковної Ради УПЦ (МП) та 2) розширення складу Священного Синоду, що вийшов за встановлені Статутом кількісні рамки.

У Московському патріархаті і частині УПЦ (МП) вирішили, що на Соборі в Статут про управління Церкви могли бути внесені зміни, які посилили б автономний статус УПЦ (МП) всередині РПЦ, а також зміцнили б позиції однієї з внутрішньоцерковних груп на майбутніх виборах Предстоятеля УПЦ (МП).

У зв'язку із зазначеним, заплановані поправки до Статуту про управління Церкви не отримали підтримки на Соборі єпископів УПЦ (МП) і в наслідок цього не були винесені на затвердження Собору УПЦ (МП). Водночас Собор єпископів прийняв рішення створити постійно діючу Міжсоборну комісію на чолі з Митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном для розгляду всіх пропозицій, що надійшли з цього приводу і були висловлені під час Собору єпископів. Також архієреї Церкви прийняли рішення змінити назву Вищої Церковної Ради УПЦ (МП) та перейменували її в Координаційну Раду, яка за статусом має діяти як дорадчий орган при Предстоятелі УПЦ (МП) і координувати діяльність Синодальних установ.

У підсумку, постановами Собору УПЦ (МП) були затверджені всі дії та рішення Священного Синоду та Собору єпископів УПЦ (МП) в період з 1992 по 2011 роки, але Статут про управління Церкви було затверджено у редакції грудня 2007 року.

Після цього, 27 липня 2011 року, під керівництвом Патріарха Кирила в Києво-Печерській Лаврі відбулося засідання Священного Синоду РПЦ. Одним з ключових питань порядку денного стала доповідь Митрополита Київського і всієї України Володимира про проведений 8 липня цього року Собор єпископів та Собор УПЦ (МП). Синод РПЦ (журнал № 65) прийняв до відома доповідь Предстоятеля УПЦ (МП), висловив йому подяку за діяльність і зміцнення церковної єдності, а також взяв до відома "рішення Собору єпископів Української Православної Церкви про створення Міжсоборної комісії, якій, зокрема, доручено доопрацювання окремих положень статуту Української Православної Церкви, та висловив сподівання, що комісія врахує побажання, висловлені в ході Собору єпископів Української Православної Церкви, а також пропозиції, що надійшли на адресу Собору".

Аналіз подій, пов'язаних з проведенням і результатами Собору УПЦ (МП), вказує на те, що в Московському патріархаті очевидна занепокоєність з приводу наміру керівництва УПЦ (МП) скористатися правами і статусом, наданими їй відповідно до Томосу Патріарха РПЦ Алексія II (1990 г .) та затвердженого рішенням Помісного Собору РПЦ (2009 р.).

Патріарх Кирил і Патріарх-Католикос Ілія II

У 2011 році Київ став місцем зустрічі Патріарха РПЦ Кирила і Патріарха-Католикоса Грузинської православної церкви Ілії II. Причиною зустрічі на "нейтральній території" стали відносини між РФ і Грузією у зв'язку з військовим конфліктом 2008 року.

Під час зустрічі сторони відзначили досить інтенсивний рівень контактів між своїми Церквами в контексті складних російсько-грузинських відносин, обговорили церковну ситуацію в Абхазії і Південній Осетії та питання подальшого співробітництва. Після закінчення зустрічі Патріарх Кирил зазначив, що "абсолютно очевидно, що існує канонічна юрисдикція Грузинського патріархату на території Абхазії, Південної Осетії". Разом з тим, глава РПЦ заявив про те, що сторони домовилися про продовження діалогу з метою "вийти в майбутньому на якісь рішення, які допомогли б двом Церквам у тісній взаємодії сприяти заспокоєнню життя православних людей в цих місцях [Абхазія і Південна Осетія – прим. автора], запровадженню канонічного порядку і, що найголовніше, запобігання будь-яких розкольницьких дій...".

У свою чергу Патріарх-Католикос Ілія II висловив подяку Патріарху Кирилу, що "він ще раз підтвердив юрисдикцію Грузинської Православної Церкви над Абхазією і Цхінвалі". Він висловив упевненість, що жителі Абхазії і Південної Осетії повернуться в лоно Грузинської церкви, і називав сепаратизм "небезпечною хворобою". Крім цього, Патріарх-Католикос Ілія II висловив думку, що українське православ'я може бути об'єднано навколо Ісуса Христа. "Сподіваюся, що Господь об'єднає Україну і тут буде єдина паства", – сказав він.

Водночас, предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет за дорученням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату звернувся з листом до Патріарха-Католикосу Ілії II, в якому, разом зі словами дружби і вдячності Грузинській православній церкві, застеріг його в тому, що "нинішнє керівництво Московського патріархату в міжцерковних відносинах діє нещиро, прикриваючи канонами свої політичні інтереси і порушуючи канони там, де це, на його погляд, вигідно".

Патріарх Кирил і представники української влади

Перед прибуттям до Києва Патріарх Кирил неофіційно зустрівся в Криму з Президентом України Віктором Януковичем. Про що сторони говорили – невідомо, про це можна лише здогадуватися. Вже в Києві відбулася неофіційна зустріч Патріарха Кирила та Прем'єр-міністра України Миколи Азарова, про яку також майже нічого невідомо.

У київському аеропорту главу РПЦ зустрічали Віце-прем'єр-міністр України Сергій Тігіпко, Перший заступник Міністра культури України Юрій Богуцький і декілька народних депутатів. Пізніше, під час богослужіння на Володимирській гірці, з представників влади були присутні Радник Президента України Ганна Герман, а також низка депутатів і чиновників. На зустрічі Патріарха з групою ректорів вищих навчальних закладів України був присутній Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник. Як повідомив офіційний сайт Московського патріархату, проводжали Патріарха Кирила в аеропорту «Бориспіль» лише церковні діячі.

Аналізуючи характер зустрічей, офіційних заходів і рівень представництва урядовців під час перебування Патріарха Кирила в Україні, простежується тенденція до зниження рівня уваги представників української влади до подібних подій. Більше того, складається враження, що керівництво Української держави в більшій мірі реагує на позицію й звернення предстоятеля УПЦ (МП), ніж глави РПЦ. Однак не варто забувати, що Патріарх Кирил під час своїх виступів перед православними віруючими України продовжує висловлювати ідеологічно-політичні тези, які експерти все частіше пов'язують з геополітичними інтересами РФ. Подібні дії не можуть залишитися непоміченими в Україні, виходячи з національних інтересів країни.

УПЦ КП та УПЦ (МП)

Під час святкування Дня Хрещення Київської Русі 27 липня 2011 року в Києві під головуванням Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулося засідання Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату, на якому було прийнято звернення УПЦ КП до Митрополита Володимира, єпископату, духовенства та парафіян УПЦ (МП ). У зверненні наголошувалося на готовності до встановлення діалогу і очікування від УПЦ (МП) конструктивних дій у цьому напрямку. Такий діалог, на думку УПЦ КП, є єдиним вірним шляхом до відновлення церковної єдності, що має кінцевою метою створення єдиної Помісної Православної Української Церкви, об'єднаної навколо Київського престолу.

Київський Патріархат у рамках святкування Хрещення Київської Русі провів у Києві щорічний Хресний хід від Володимирського собору до Володимирської гірки з зупинкою на молебень біля Софії Київської. Як повідомляє сайт УПЦ КП, в святковій ході взяло участь до 20 тисяч віруючих (за іншими даними – близько 10 тис.), з них – 1,5 тисячі священиків.

Варто зазначити, що з року в рік зростає кількість учасників даного заходу і рівень його організації. Хресний хід у черговий раз продемонстрував, що Київський Патріархат має широку підтримку в українському суспільстві.

Підсумки

    Часті візити Патріарха Кирила до України з одного боку спрямовані на збільшення його і Московської патріархії впливу на УПЦ (МП), з іншого боку – така позиція РПЦ викликає відповідні альтернативні реакції в УПЦ (МП). Якщо говорити про суспільний інтерес до даних візитів в Україну, то з кожним роком увагу громадян та влади до них помітно зменшується.

    Проведення липневого Собору УПЦ (МП) показало, що в Московській патріархії болісно реагують на намагання УПЦ (МП) наповнювати реальним змістом свій статус, який наданий їй всередині РПЦ.

    3. Московський патріархат, всіляко блокуючи контакти і діалог УПЦ (МП) з іншими православними Церквами в Україні (зокрема, з УПЦ КП і УАПЦ), фактично показує, що РПЦ втрачає можливості для позитивного впливу на подолання розділення в українському православ'ї.

    У контексті вищевказаного українська влада в свою чергу може висловити зацікавленість і підтримку встановлення міжправославного діалогу в Україні. Передумовою до цього може стати одне із зобов'язань України перед Радою Європи, яке передбачає, що Україна буде "сприяти мирному вирішенню існуючих конфліктів між православними церквами при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою", що неможливо без конструктивного міжправославного і державно-церковного діалогу.

    Предстоятель РПЦ, неодноразово буваючи в Україні, жодного разу не виявляв ініціативи зустрітися з представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), у діяльності якої бере участь УПЦ (МП). З одного боку, це може бути обумовлено тим, що у ВРЦіРО також представлені УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, з якими він не бажає зустрічатися. З іншого боку – така позиція суперечить його іміджу релігійного діяча, відкритого до міжконфесійному діалогу, і може розцінюватися як нешанобливе ставлення до представників інших конфесій, представлених в Україні.

    На закінчення варто зазначити, що питання, які РПЦ порушує на міжнародному рівні з приводу утвердження та захисту моральних цінностей у суспільстві могли б стати хорошою основою для майбутніх міжцерковних і міжконфесійних зустрічей Патріарха Кирила в Україні.

Олександр ЗАЄЦЬ – голова правління Інституту релігійної свободи, Київ

Джерело: Інститут релігійної свободи, м.Київ
www.irs.in.ua