//

"Ми дуже швидко перебираємо хвороби західного суспільства" - Святослав Шевчук

— Марадона є взірцем для багатьох молодих людей в Аргентині, хоч його особа проектує антицінності. Його спосіб життя канонізувався в аргентинському суспільстві. Бо він вийшов із тих околиць, де футбол для дуже багатьох хлопців є одинокою дорогою в житті. Причому навчився грати в футбол при католицькій церкві. Бо біля храму завжди є футбольне поле, — каже новообраний глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук), 40 років. Минулого тижня він повернувся з Аргентини. Їздив туди з першим архипастирським візитом. До обрання патріархом два роки очолював єпархію в Буенос-Айресі.

 

Ви казали, що лякаєтеся своєї місії, як мурашка перед великою горою. Цей страх минув?

 

— Коли потрапляєте у височенні гори, то відчуваєте їхню велич. Якщо говорити про місію чоловіка на чолі церкви — це щось подібне. Але йдеться про страх Божий. Якщо його не відчувати — то це означає, що людина або невіруюча, або думає винятково про свою приватну удачу.

 

Які завдання ставите перед собою?

 

— Головні — євангелізація, розвиток єдиного центру церкви і розширення її географії. При цьому треба дорожити кожною особою, яка є поруч. Це тут, в Україні, ми маємо багато семінаристів, духовенства. А в Аргентині, у шість разів більшій за Україну територіально, на 160 тисяч українців усього 15 священиків. І коли за два роки я отримав трьох семінаристів — кожен був на вагу золота.

 

Якого ще досвіду набули в Аргентині?

 

— Наша церква там співіснує в латиноамериканській культурі. Ми перекладали релігійні книжки, та проповіді іспанською. Треба було шукати такого засобу передачі Божого слова, який би був найефективніший у певних обставинах. Я вже бачу, що за два  останні роки й українська культура змінилася.

 

Маєте на увазі посилення позицій російської мови?

 

— І не тільки мови. Нам треба мати відчуття до зміни культурних параметрів загалом і адекватно реагувати на це. Ми готуємо катехизм нашої церкви і перший переклад буде саме російською.

 

Проповідуватимете і російською?

 

— А чому ні, якщо цього вимагають обставини життя? Повністю замикатися на україномовному середовищі для церкви, вважаю, зараз неправильно.

 

Це не загрожуватиме ідентичності УГКЦ?

 

— Церква зберігатиме свою національну ідентичність — це незмінне. Але чимало наших вірних, скажімо, у Казахстані чи Росії не розуміють української мови. То чому церква не може звертатися до тих, хто хоче її чути, мовою, яку вони розуміють?

Але Службу Божу ми правили і будемо правити українською.

 

Чим поясните таку посилену увагу церкви до культури?

 

— Українська культура має глибоке християнське коріння. Щоб не стати експонатом у музеї, мусить бути живою. Це також частина народотворчої ідеї, якщо йти за російським богословом Павлом Євдокімовим. Він говорив про три складові творення народу: культивування, культура і культ. Культура — це та сукупність обставин, у яких людська особистість розвивається, тобто культивується. Але вона повинна бути відкритою до культу — божественного елемента, до якого людина прямує за своєю природою. Коли ж суспільство не дає людині такої нагоди, то з'являється антикультура, яка нищить саму особистість. Такий експеримент наш народ пережив минулого століття за радянської влади.

Голос церкви дуже часто є голосом скривджених і вбогих. Священик має бути духовним батьком, докладатися до народотворчої ідеї. Це також завдання нашої праці у стратегічному альянсі з православними, зокрема Київським патріархатом.

 

Як розвивається це партнерство?

 

— Є лише декларації намірів. Для конкретних кроків минуло замало часу. Можливо, перший крок зробимо на зустрічі Всеукраїнської ради церков із президентом 21 квітня.

 

Про що говоритимете з Віктором Януковичем?

 

— Перша тема — богословська освіта. Торік богослов'я отримало окремий рядок у класифікаторі спеціальностей. Треба працювати далі, щоб ця академічна дисципліна не перетворилася на можливість просто отримати диплом.

Ключові проблеми нашого суспільства — це загрози людському життю і традиційній сім'ї. Аборт та евтаназія є вбивством. Але законодавство вважає медичний аборт нормою. Евтаназію закон категорично забороняє, але такі випадки в Україні є. У суспільстві також ширшають погляди на нетрадиційні, гомосексуальні союзи. Хоч фундамент традиційної сім'ї — це єдність у любові аж до смерті між чоловіком і жінкою, які відкриті до народження дитини.

Гармоніюючи своє законодавство з європейським, ми дуже швидко перебираємо хвороби західного суспільства. Зауважу, що згадка про християнське коріння культури з європейського законодавства усунута. Ми помиляємося, коли думаємо, що для бажаного європейського добробуту повинні тими хворобами перехворіти. Зовсім ні. Ми маємо брати від Європи те, що добре, й уникати недоліків.

 

Дмитро ГАМАШ, Олександр КУРИЛЕНКО

Джерело: "Газета по-українськи" №1212