Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
у п’ятницю 5-го тижня Великого посту

Бут 22,1-19.

Кожного року читаємо у п’ятницю п’ятого тижня Великого посту про дійсну біблійну історію, в якій описується відношення Авраама з Господом Богом та його ставлення, за повелінням Божим, до свого сина Ісаака. Авраам мав велике випробовування у своєму житті, до якого його спонукав Господь, щоб утвердити його у беззастережному виконанні волі Божої. Цей праведник слухався Господа Бога, вірив йому без жодних застережень, коли, наприклад, почув слова Бога, щоб залишити землю свого батька та своєї рідні й прямувати у незнаний край (пор. Бут 12,1-4). Вірив Господу, коли той вказав йому на землю й обіцяв дати її йому та потомству його навіки, обіцяючи розмножити його потомство, хоч цей не мав ще довго потомства свого (пор. Бут 13,14-16). Прийняв з вірою слова Господні, коли Бог благословив його столітнього народити сина (пор. Бут 17,16-17). Довіряв Богові, коли Господь сказав до нього, щоб праведник приніс у жертву йому єдиного сина, від якого повинно було розмножуватися це потомство, а був уже досить похилого віку. Усе його життя було спрямоване на те, щоб прислухатися до Божого натхнення й виконувати не свою, а волю Бога. Таке життя завжди було благословенне й різні труднощі патріарх переносив з любові до Господа, покладаючись виключно на його провидіння. Авраам розумів, що Господь із самих трудних ситуацій зуміє вивести усе на добро. Ніколи не вагався, а дуже радів, припавши лицем до землі, коли почув, що у нього, столітнього чоловіка, народиться син. Ось, яким життям повинна відзначатися кожна людина, якій необхідно годитися з волею Бога, а не пропонувати свою волю й вимагати на це згоди Бога. В «Отче наш…» вимовляємо: «Хай буде воля твоя…», але, чомусь бажаємо свою волю ставити понад Господню, вважаємо, що наша воля мудріша й правильніша від тієї, яку нам пропонує Бог. Ми, часто не хочемо пізнати волі Божої, бо задивлені у себе та бачимо себе непомильними. Хто волю Бога виконує, така особа одягається у праведність, а святий пророк підкреслює: «… бо сильний той, хто виконує його волю, бо великий день Господній…» (Йоіл 2,11)

.

Здогадуюся, що багато із вас мало знають про святого Олексія, якого Церква святкує 30-го березня, тобто, сьогодні. Він народився у Римі в багатій сім’ї. Мав велике бажання посвятити себе службі Богові, тому носив на собі сорочку з волосся, що докучала його тілу. Оженився, за бажанням батьків, з чесною та багатою дівчиною. Відразу по вінчанню він тайкома відійшов у Месопотамію в місто Едесса, де поклонився нерукотворній іконі Спасителя і як жебрак стояв у притворі церкви Пресвятої Богородиці. Батьки і дружина у Римі плакали за ним, бо не знали, куди він подівся. Сімнадцять років блаженний Олексій провів у молитві та пості й люди пізнали його святість, об’явлену Богом, але він втікав від людської похвали. Корабель, на якому він знайшовся, причалив недалеко від Риму. Прийшов біля свого дому та просив батька, який його не пізнав, щоб стояти біля брами й кормитися залишками зі столу. Батько розпорядився, щоб для цього жебрака спорудили при брамі кімнатку й доносили йому їсти. Олексій прожив так знову 17 років. Молився вдень та вночі і кормився одним лише хлібом, а інші страви роздавав бідним. Слуги насміхалися з нього, били його часто штовхали, обливали водою, а той усе терпеливо зносив. У неділю ходив у церкву, щоб причащатися. Часто чув плач матері та дружини, які пам’ятали про нього й обливалися сльозами. Коли Господь об’явив йому час смерті, він усе своє життя описав на папері. Під час Служби Божої, Господь об’явив папі Інокентію I-ому, щоби в домі Євтимія, батька Олексія, шукали святого чоловіка. Слуги звернули увагу на жебрака Олексія і рідний батько подався до його келії. Знайшов його неживого з сіяючим обличчям. У руці Олексій тримав папір, якого не можливо бути забрати з руки. Його тіло зложили на ліжку, а папа просив пізнати його ім’я і вийняв папір з-поміж пальців. Прочитавши записане на папері, що це був син Євтимія, Олексій, Божий чоловік. Заплакали батько з матір’ю та дружина Олексія, обнімаючи й цілуючи його мощі ,та проливаючи рясні сльози. Сім днів лежало тіло у церкві святого Боніфатія, в котрій він вінчався й там його похоронили в дорогоцінному гробі.  Господь прославив його багатьма чудесами та оздоровленнями хворих. Помер 14 (30) березня 411 році.

Навчімося від святого Олексія помірковано користати із матеріальних благ та провадити моральне й бездоганне життя. Він був багатим й міг проживати розкішно, але ради вічної нагороди у небі та щасливого життя, покинув усе, щоб здобути вічне щастя й незмінну винагороду. Мав велику спокусу, коли жив поряд батьківського дому, але не признавався до своїх рідних та дружини, тому що волів бути в руках Господніх, як залишити себе на власну волю. Не довіряв собі, лише Господу і в такий спосіб осягнув вічне щастя у небі. Втікаймо від духовних небезпек, бо це може послужити людині до втрати вічного щасливого життя в другому світі. Хай ласкавий Господь за молитвами Пресвятої Богородиці  й преподобного Олексія, чоловіка Божого, благословить наше життя, щоб здобути вічну нагороду в небі.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

30 березня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерело: www.ugcc.lviv.ua