Про нації та націоналізм говорив кардинал Йозеф Ратцінґер під час досі маловідомої проповіді 1997 р. у своєму рідному Марктль-на-Інні. У правильному розумінні та "оздоровленні" цих понять чималу роль зіграв зв'язок між Першим і Другим Ватиканським Собором. Кардинал Ратцінґер нагадав, що перший відбувався в епоху повстання національних держав, в той час коли на карті Європи з'явилися Німеччина та Італія і зникла Папська держава.

За його словами, втрата Понтифіком земної влади вплинула на винятково духовний характер Собору, а одним з елементів, який його характеризував, було прагнення до єдності всупереч поширеним в Європі поділам. "Важливо, що в момент, коли принцип нації святкував свій тріумф, коли нації стали поклонятися, Собор протиставив цьому принцип єдності", – зазначав майбутній Папа.

"В історії останніх 145 років ми бачимо скільки крові й сліз було пролито через сп'яніння націоналізмом не тільки в Європі, але в усьому світі, – сказав в Марктль-на-Інні тоді ще префект Конгрегації віровчення. – І це тому, що всі (також і ми, християни, католики) були передусім німцями, французами, італійцями, англійцями і тільки потім християнами і католиками".

За його словами, II Ватиканський Собор продовжив те, що не було вирішено на попередньому: сказав своє остаточне слово про Церкву, яка існує не сама в собі, але є вікном, яке допомагає пролити світло Христа у світ.

За матеріалами: radiovaticana.va