П В С Ч П С Н
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
15
 
16
 
17
 
18
 
19
 
20
 
21
 
22
 
23
 
24
 
25
 
26
 
27
 
28
 
29
 
30
 
31
 
 
 
 

Креатори хорватської консервативної революції

Останнім часом у демократичному світі можна зауважити тенденції, які загрожують цивілізації, що, ушляхетнена християнством, виросла на греко-римському корені. З одного боку, можемо спостерігати спроби провести культурне перепрограмування суспільства, вчинивши ненормальну сексуальну поведінку прийнятною у суспільстві, попередньо деконструювавши сім’ю і саму людину. З іншого – зростання тоталітарного ліберального тиску на християн у суспільствах, які виникли на християнських фундаментах.

 

В Україні ми задоволено потираємо руки: 95% українських громадян проти гомо-«шлюбів». Але стараємося не помічати, що в Україні уже існують підручники з сексуального виховання, які дітям чітко і недвозначно пояснюють, що мастурбація – це добре, а гомосексуальна поведінка  –  тільки один з типів людської поведінки. Прикладом цього може слугувати книжка «Відверта розмова про «це». Перший підручник із сексуального виховання вашої дитини», видана 2009 року. А школярі в предметі «Людина і світ» отримують відповідну дозу гендерної ідеології. А далі – наші вузи широко пропагують гендерну ідеологію, а тим самим і нормальність гомосексуальної поведінки. Потирати руки в такій ситуації і тішитися 95% процентами сьогодні, нічого не роблячи для боротьби проти гендерної культурної революції, яка уже на широкі двері, але поки що тихцем, впроваджується в наше суспільство – це рівнозначно тому, що сидячи на бочці пороху, ми радіємо, що запалений шнур іще метрів так за п’ять від нашої бочки.

 

За років п’ять-десять, якщо нічого не зміниться у політиці активного просування гендерної ідеології, в Україні цілком можливо 95% будуть за гомо-«шлюби».

 

Подібна позиція, яку зараз займають християни України, була і в французів, і в британців, і в іспанців, і в аргентинців, які тепер пожинають плоди своєї пасивності й безпечності і не можуть зупинити гомосексуалізацію своїх суспільств, розвалювання традиційного поняття сім’ї, руйнування підвалин власної цивілізації.

 

У ситуації, що склалася, варто зазначити, що одному з європейських народів вдалося зупинити насадження гендерної ідеології у власному суспільстві. І цей досвід є для нас, українських християн, корисний для вивчення. Чому у Хорватії вдалося протиставитися гендеристам, а у Франції та Іспанії цього не сталося? Як мало чисельним хорватам вдалося відкинути ідеологію, яку фінансують фінансові магнати і підтримують впливові міжнародні організації?

 

Хорватське суспільство багато в чому схоже на українське. Це суспільство, яке вийшло з комуністичної диктатури, у якій верховодили сербські шовіністи. Більшість людей традиційно себе декларують християнами, але коли йдеться про оборону власних прав і свобод, дуже часто, подібно до українців, виявляють пасивний спротив, глухо бурмочучи собі під ніс. Традиційне українське «де два українці там три партії», добре відоме хорватам, тільки замість українці варта підставити хорватів у це речення. Так само, як і в українців, у хорватів порівняно низькою є здатність до самоорганізації і політичного активізму. Паралелей дуже багато.

 

Але, як це не дивно, саме хорватське суспільство спромоглося дати відсіч агресивному гендеризму. А  досвід їхньої боротьби може бути цікавий і корисний для нас.

 

Спротив хорватів впровадженню гендерної ідеології у хорватське суспільство хорватські ЗМІ уже охрестили консервативною революцією. Серед провідників «консервативної революції» хорватські ЗМІ виділяють п’ятеро активних мирян-католиків: доктор соціології, що повенувся з хорватської діаспори, Вінцент Батарело, доктор філософії з хорватської діаспори в США Стєпан Бартуліца, лікар Желька Маркіч, академічний музикант і професор скрипки Крешемір Мілетіч і соціальний працівник і спеціаліст з функціонування неприбуткових організацій Ладіслав Іліч.

 

Власне на цих людях лежить «вина» за організацію візиту Джудіт Рісмен і медійного супроводу цього візиту, який став однією з головних суспільних подій в Хорватії. Їхніми стараннями відбувся також візит Ґабріеле Кубі до Хорватії, що так само став центральною подією хорватського суспільного життя, а також і 710 тис. підписів на захист гетеросексуальної сім’ї. І найбільшою їхньою «виною» є те, що Конституційний суд Республіки Хорватія укинув гіперліберальне сексуальне виховання в хорватських школах.

 

Пропонуємо до уваги наших читачів розповідь про провідників хорватської оборони проти гендеризму. Висновки, ми певні, ви зробіте самі.

 

Ладіслав Іліч

 

Ліберальні ЗМІ уже роками описують Ладіслава Іліча, президента Товариства Grozd, що бореться за дотримання прав батьків на виховання дітей згідно з власним світоглядом, і президента політичної партії Hrast, що позиціонує себе, як християнсько-демократична, консервативна і традиціоналістична партія і є частиною Європейського християнського політичного руху, як затурканого, ретроградного, відсталого консерватора, який виступає за введення «талібанських» католицьких законів. Насправді ж, як повідомляє журналіст хорватського друкованого щоденного видання «Večernjilist», Ладіслав Іліч – надзвичайно толерантний джентльмен-інтелектуал, з яким можна провадити цікаві бесіди на багато тем, не зважаючи на те, чи приймаєте його переконання, чи ні. Пан Іліч походить з шляхетської родини, виріс в сім’ї, де було п’ятеро дітей, усі його брати і сестри осягнули високі академічні титули. Про своє шляхетне походження пан Іліч не любить говорити, і лише журналістські «розкопки» вивели його шляхетський титул на денне світло. Ладіслав Іліч одружений, батько п’яти дітей, грає на скрипці у Симфонічному оркестрі Хорватського Телебачення.

 

Пан Іліч радо погодився дати коротке інтерв’ю журналісту видання «Večernjilist».

 

Звідки стільки упереджень до вашої особи у ЗМІ?

 

– Всі, хто мене знає особисто, дивуються тій картині, яку про мене малюють ЗМІ, адже мій образ у ЗМІ не відповідає їхньому знанню. Здається, що наші ЗМІ ніяк не можуть зрозуміти, що інтелектуал-громадянин може мати католицькі переконання і боротися за католицькі цінності. І хоча моїм життєвим покликанням є музика, бачачи ситуацію, яка складається в Хорватії, я вирішив спробувати допомогти тим, хто бореться за збереження традиційних цінностей нашого народу і суспільства. А це в першу чергу – шлюб, сім’я, порядність і працьовитість. Адже без цих цінностей ми втратимо себе. Мені особисто не подобається, коли мене ЗМІ називають консервативним активістом, вмисне створюючи образ чогось відсталого, затурканого, нерозумного.

 

Чому ж Ви як інтелектуал-католик ніколи не критикуєте Церкву, яка не завжди робить те, що потрібно для поширення цінностей за які Ви боретеся. Хіба це не підтверджує твердження деяких ЗМІ, що Ви – «продовжена рука єпископату»?

 

–  Ці звинувачення про нашу залежність у наших політичних діях від хорватського єпископату є чистої води вигадкою, тих, хто, як я вже це казав, не може зрозуміти, що можна бути інтелектуалом-католиком. Так, це правда, я ніколи не дозволяю собі критиканства щодо Церкви. Коли я маю якісь зауваження до церковних структур, я звертаюсь до цих структур із відповідною критикою, але роблю це у конструктивний спосіб – контактуючи з священиками і єпископами. Критикувати Церкву – це є не розумне заняття, адже саме ми, католики, і є та Церква. І ми, миряни, разом з клиром ділимо ту ж саму відповідальність за Її нормальне функціонування.

 

Ви могли боротися за цінності, які сприймаєте, у різний спосіб, для чого було засновувати ще одну політичну партію, яка на виборах усе ще не потрапляє до парламенту?

 

–  Свого часу виникла парадоксальна ситуація: Хорватський демократичний союз (HDZ), який декларує себе як партія християнсько-демократичного спрямування, пропихав закон про одностатеві партнерства, а також закон про штучне запліднення, окрім того HDZ практично нічого не зробив для, принаймні, законодавчого обмеження абортів. Тому виникла потреба у створені партії, яка б дійсно не лише декларативно, але й реально проводила християнську політику. Окрім цього, сподіваюся, останні події довкола спроб запровадити у нас гендерну ідеологію показали хорватському суспільству, що політики-християни, як і християнство в цілому, дійсно цінуєють гідність і свободу кожної окремої людини, на відміну від так званих лібералів, які фактично пропагують і за можливості насаджують ліберальний тоталітаризм. Адже саме ліберали усюди довели свою нездатність приймати людей з іншим способом думання та з іншим світоглядом, як їхній. На від міну від них, ми маємо свою думку про те, що є зло, а що – добро, але ми не прагнемо змушувати інших поводитись згідно з нашими переконаннями.

 

Стєпан Бартуліца

 

Доктор Стєпан Братуліца має правдиву американську біографію. Пан Братуліца виріс в типово американській родині, приналежній до середнього класу. Його батьки – емігранти з хорватських просторів. Його батько – відомий психіатр у Сент-Джозефі (штат Міссурі). І всі його друзі з дитинства – американці, оскільки хорватів не було в тому районі, у якому мешкала його сім’я. Вихований в католицькому дусі, а його батьки завжди голосували за Республіканську партію, оскільки за своїми переконаннями вони є антикомуністами. У Хорватію пан Братуліца репатріювався у 1992 році, в часі хорватської війни за Незалежність (1991—1995 рр.) [1].

 

Як і Ладіслав Іліч, Стєпан Братуліца погодився дати короткий інтерв’ю хорватському виданню «Večernjilist».

 

Що Вас спонукало залишити впорядковане життя в Америці й приїхати в країну, існування якої в цей момент було під великим питанням?

 

– Я повернувся на свою історичну Батьківщину, оскільки хотів чимось допомогти у боротьбі за її свободу. В той момент я собі навіть не уявляв, чим я можу допомогти. Пригадую, яким великим було моє хвилювання, коли я отримав посвідчення про прийняття в хорватське громадянство. Виявилось, що в Хорватії тоді відчувався брак людей, які би добре знали англійську і розуміли хорватську. Як народжений в Америці, я добре говорю англійською, добре знаю німецьку, італійську, на жаль, до сьогодні моя хорватська усе ще має американський акцент. Тому у тому ж 1992 році мені прийняли на роботу в Міністерство зовнішніх справ, де я пропрацював 13 років. Після 13 років праці у Міністерстві, я певний час перебував у Римі, де у Папському Грегоріянському Університеті докторував з політичної філософії. Після отримання докторату, я повернувся в Хорватію, де заснував Центр онови культури, а зараз викладаю політичну філософію у Хорватському Католицькому Університеті в Загребі. Наш Центр онови культури прагне допомогти сформувати правдиво демократичне суспільство в Хорватії, і то насамперед через онову культури. Тут культуру розуміємо, як те, що формує головні життєві принципи щоденного життя людей, а це включає і систему цінностей, якими керується суспільство. На мою особисту думку, Хорватії усе ще потрібне очищення історичної пам’яті й очищення від залишків комуністичної системи.

 

А який зв’язок між Вами чи Центром, яким ви керуєт, і Католицькою Церквою?

 

– Це питання дуже цікавить людей. Хочу відразу наголосити: я не є продовженою рукою католицької єрархії у тому розумінні, в якому це описують наші ЗМІ. Наш Центр працює на розвиток громадянського суспільства, а одним з драматичних прикладів порушення прав і свобод громадян було тиранічне накидання нашим школам сексуального виховання, програму якого складали ЛГБТ-товариства. Саме тому наш Центр взяв участь у боротьбі хорватських громадян за свої елементарні права. Я особисто, як батько трьох дітей, відчув, що накидання власне такого сексуального виховання, як обов’язкового предмету в усіх школах, ущемлює мої права і права моїх дітей. Адже накинуте сексуальне виховання – це гендерна ідеологія, а не наука.

 

Як Ви, як католик і консерватор одночасно, є також і радником президента Іве Йосіповіча з релігійних питань, який є декларованим агностиком і політично лівоорієнтованим? Хіба можлива співпраця між таким людьми?

 

– Моя співпраця з діючим президентом країни є толерантною, відкритою до діалогу і дуже конструктивною. Свою роль я бачу, по-найперше, в тому, щоб дати можливість президенту зрозуміти життя релігійних людей і, звісно, найперше католиків, яких в наші країні є переважаюча більшість, ввести його в розуміння потреб віруючих людей.

 

Вінцент Батарело

 

Вінцент Батарело – один з найголовніших протагоністів «консервативної революції», не любить привертати до себе увагу, а радше скромно працює. Як твердять хорватські ЗМІ, за елегантною перемогою над гендеристами в Хорватії стоїть фігура одного з найактивніших мирян Католицької Церкви в Хорватії Вінцента Батарело, хорвата-поверненнця з Австралії. Саме його вважають креатором успішних акцій хорватських католиків. Слід зазначити, що перемога стала можлива не через пряму конфронтацію Церкви і ліберальної влади, а через діяльність чисельних Ініціатив, товариств та організацій, жодна з яких не виступала як церковна, але як громадська.

 

ЗМІ, прихильні та не прихильні до Церкви, одного голосно називають Вінцента Батарело «провідником руху громадського опору гендерній ідеології». Якщо ж прихильні ЗМІ співають оди пану Батарело, то ліберальна преса щедро наділяє його епітетами на кшталт «клиро-фашист», «гомофоб», «мракобіс», «ретроград», «реакціонер».

 

Ким ж є на справді пан Вінцент Батарело?

 

Вінцент Батарело народився 1969 року в австралійському Сіднеї, в родині хорватів, утікачів перед комуністичним терором у Югославії. У Сіднеї він закінчив католицьку гімназію та дипломував і захистив ліценціят в Університеті Меквір, в Сіднеї. В Австралії Батарело зарекомендував себе активним католиком-мирянином, а перед самим розпадом Югославії, коли комуністичний режим практично перестав існувати, очолив рух за повернення хорватів на історичну Батьківщину. Сам Батарело репатріювався у Хорватію 1990 року, у 21 рік.

 

Від 1992 року працює у Інституті соціальних наук «Ivo Pilar». У часі хорватської війни за Незалежність (1991—1995 рр.) Вінцент Батарело працює волонтером у  Foreign Pressa Office, організації,я ка допомагала іноземним журналістам висвітлювати події у колишній Югославії в період великосербської агресії. Протягом 90-х років Вінцент Батарело як професор-гість викладає предмет «Соціальна справедливість з погляду науки Церкви» на Філософському факультеті Філософсько-теологічного Інституту Товариства Ісуса у Загребі. Від середини 1998 року до 2010 працює в хорватському Карітасі заступником директора. В часі візиту Папи Бенедикта XVI до Хорватії пан Батарело є головним організатором церковної частини цього візиту. Від 2010 року Вінцент Батарело очолює Офіс Загребської Архиєпархії з питань душпастирства сім’ї. Вінцент Батарело одружений, батько трьох дітей.

 

До сфери його наукового інтересу входять питання хорватської діаспори, проблеми відносин між релігією і державними структурами та боротьба християн за їхнє право жити автентичним активним християнським життям.

 

З приходом до влади в Хорватії екстемно налаштованих  лібералів пан Батарело очолив Товариство «Vigilare». Як повідомляє сайт цього товариства, «Vigilare на латинській мові означає бути чуйним (чувати), тобто, уважно слідкувати за подіями. Через інформацію, акції та ініціативи, які «Vigilare» започатковує, або підтримує, громадяни, які поділяють ті ж погляди, можуть конкретно реагувати, як е-громадяни [2], а не тільки спостерігати, як реальні публічні особи чи інституції загрожують, висміюють і принижують їхні цінності. «Vigilare» – це міст, за допомогою якого люди можуть виразити свою думку про тих, ким є сповнений публічний простір». Цінності, в обороні яких позиціонує себе Товаристо «Vigilare»: традиційна сім’я (життєвий союз чоловіка і жінки), право на життя від зачаття до природної смерті, традиційна хорватська культура життя.

 

Першу громадянську акцію пан Батарело розпочав 2008 року, коли Хорватське національне телебачення розпочало демонстрацію порно-фільмів. Та ще й у білий день! Пан Батарело просив своїх знайомих і друзів за допомогою і-мейл листів протестувати проти показу порнографії на громадському телебаченні. Акція набула широкого поширення – редакційна скринька телебачення була переповнена протестними листами. Телебачення вимушене було вибачитися перед хорватськими громадянами і припинити показ порнографічних матеріалів взагалі. Наступною акцією були протести проти реклами напою Ред Булл, яка висміювала основні істини християнської віри. Акція також отримала величезний успіх. Виробник Ред Буллу офіційно вибачився перед хорватськими громадянами, з того часу Хорватське телебачення дуже обережно ставиться до розміщення реклами.

 

Він також люб’язно погодився на розмову з журналістом видання «Večernjilist».

 

Для Хорватії політичний активізм є порівняно новим явищем, а консервативно орієнтований активізм взагалі чимось незвичайним.

 

– Лівоорієнтовані недержавні товариства в Хорватії донедавна мали відчуття, якого вони не позбулися до цього часу, що тільки вони мають право говорити від імені громадянського суспільства, і тільки вони єдині його представляють. А така ситуація є дуже небезпечною. Для реально демократичного суспільства важливо не тільки існування консервативного виміру, але й те, що голос консервативно налаштованих громадян також має бути почутий. Фактично, насильницьке запровадження невідповідного сексуального виховання спонукало «мовчазну хорватську більшість» до активнішої суспільної позиції. Особливо нахабство та зарозумілість деяких міністрів чинного уряду спровокувало людей дати опір спробам перекроїти їхню культуру, їхніх спосіб життя.

 

На вашу думку чому саме Ви та п. Братуліца є найчастішими мішенями атак ЗМІ та частини міністрів?

 

– Лівоорієнтовані члени уряду і ліберальна частина інтелектуальної еліти ніяк не можуть второпати, що демократія – це не є накидання власного світогляду усім довкола себе, що демократія перш за все передбачає діалог. ЗМІ найбільше обливають брудом власне мене і пана Братуліцу тому, що ми маємо досвід життя у розвинених демократіях і добре можемо протиставитись аргументам лібералів.

 

На Вашу думку, в Хорваті присутня дискримінація католиків?

 

– Перш за все варто сказати, що в Хорватії поки що нема толерантності. І це найкраще показав візит у нашу країну пані Джудіт Рісмен. Який проходив під типово нео-комуністичним оркестрованим нападом, сповненим застрашування і приниження. Його організували ті, що звикли 50 років організовувати подібні акції (натяк на комуністичний югославський режим – примітка перекладача). Але ці напади відображали страх правлячої еліти, яка вийшла з комуністичних молодіжних організацій пізньої Югославії. Я б рекомендував цим людям не боятися. Але зрозуміти, що з мінилися часи і змінилися правила гри. Люди перестали їх боятися, і це я для демократії дуже важливо.

 

Стосовно ж дискримінації католиків. Вже навіть постійне наголошування моїми світоглядними противниками мого католицького віросповідання. Це аналогічно тому, коли б я постійно, за кожної можливості, наголошував представникам протилежної сторони, що вони – атеїсти.

 

Крешемір Мілетіч

 

Пан Крешімір Мілетіч – дипломований соціальний працівник, президент Товариства «Blaženi Alojzije Stepinac», віце-президент політичної партії «Hrast», надзвичайно активний у соціальних мережах, через які координує прихильників антигендеризму.

 

Товариство «Blaženi Alojzije Stepinac» своєю основною ціллю декларує поширення сімейних цінностей і покращення якості сімейного життя,  а також і боротьбою проти християнофобії у суспільстві.

 

Крешемір Мілетіс також погодився дати короткий інтерв’ю хорватському виданню «Večernjilist».

 

Що ви думаєте про вербальний та фізичний спротив ґей-активістів та представників лівоорієнтованих організацій Вашій  ідеї про проведення конституційного референдуму стосовно сім’ї?

 

– Насправді фізичні та вербальні напади на активістів Громадянської Ініціативи «Uimeobitelji», підпали, знищення виборчої документації, заклики до насильства, – усе це виглядало як театр абсурду. Організації і товариства, які декларують свою боротьбу за толерантність у хорватському суспільстві, які позиціонують себе, як найбільш демократичні сили суспільства, зробили все, щоб унеможливити хорватським громадянам у прямий демократичний спосіб виразити своє бачення майбутнього країни.  У реальності виявилося, що ті, хто на словах бореться за тотальну толерантність, насправді, є надзвичайно агресивними, фундаменталістськими силами.

 

Чому Ви примкнули до політичної партії «Hrast»?

 

– Свого часу я зрозумів, що без голосу консервативно налаштованого виборця, політична система Хорватії не буде в повні демократична. Це, по-перше. По-друге, зіткнувшись з тоталітаризмом так званих лібералів, я зрозумів, що за права католиків потрібно боротися також і політичними засобами, а не звалювати усю відповідальність на церковну єрархію, яка в принципі не може бути політичним гравцем. Оглянувши нашу політичну сцену, побачивши поведінку політичних гравців на ній, я зрозумів, що християнсько-демократичний HDZ, насправді, заради політичних дивідендів здатен зректися основних християнських цінностей. Тому, мій вибір – «Hrast».

 

Вас часто називають гомофобом. Ви гомофоб?

 

– Наше ставлення до гомосексуалістів не є продукування ненависті чи дискримінації стосовно них, на відміну від ґей-активістів, які часто закликають до насильства над людьми християнського переконання. Для нас права людини – обов’язкові до виконання усіма членами суспільства. Але не слід забувати реальну аксіому нормальної поведінки людей у суспільстві – моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Кожен є відповідальним за свої життєві рішення і їхні наслідки. Якщо хтось обирає одностатеву сексуальну поведінку, то мусить розуміти, що з таких сексуальних контактів не може народитися дитина. Це вже творить сутнісну різницю між життям одностатевої пари і нормальною гетеросексуальною сім’єю. Тому й абсурдно змагатися за те, щоб одностатева пара мала ті ж самі права, що й гетеросексуальна сім’я.

 

Питання прав гомосексуалістів та лесбійок – це тільки одне з купи етичних питань, які нам накидає життя – з одного боку, багато того, зокрема, питання ліберального закону стосовно аборту, ми успадкували з часів комуністичного панування, а інші нам накидає реальність нашого євроінтеграціного змагання, окрім цього розвиток науки і зокрема медицини та генетики відкриває цілу низку питань, про які мала б відбуватися широка суспільна дискусія. У нас поки що часто складається ситуація, коли політики, які повністю ігнорують етичні норми, замість народу ухвалюють рішення, які впливають на мораль та етичність цілого суспільства.

 

Желька Маркіч

 

Лікарка Желька Маркіч є головним координатором Громадянської Ініціативи «U ime obitelji». Одружена, мати чотирьох синів. Хоча пані Маркіч дипломувала медицину, практично жодного дня не працювала у медицині. Оскільки говорить кількома мовами, як рідною, то в часі хорватської війни за Незалежність вона працює у журналістиці для відомих медіахолдінгів CBS, BBC i RAI, пізніше працює – одним з редакторів на Хорватському радіо-телебаченні, а потім – три роки редактором центральних новин на приватному каналі Nove TV. Незгодна з антикатолицькою та християнофобною інформаційною політикою каналу, звільняється з цієї роботи і засновує власну фірму, яка надає послуги з аналізу ліків, а також іншу фірму, що надає послуги професійного перекладу.

 

Журналісту видання «Večernji list» вдалося коротко поговорити з пані Маркіч перед самою прес-конференцією, на якій Громадська Ініціатива «U ime obitelji» сповістила про те, що волонтери Ініціативи зібрали понад 710 тисяч підписів під вимогою проведення загальнонаціонального референдуму з питання внесення до Конституції Хорватії визначення сім’ї як життєвого союзу одного чоловіка і однієї жінки.

 

Вашу Ініціативу часто пов’язують з консервативними партіями або називають проектом Хорватської єпископської конференції, чи це дійсно так?

 

– Здається, що цими вигадками ліберальні ЗМІ стараються дискредитувати нашу Ініціативу, як і саму ідею проведення подібного референдуму. Але насправді Ініціатива виникла, як приватний проект групи громадян, які не можуть прийняти можливість того, що в Хорватії буде накинуто цінності, які не є характерними для нашого суспільства і які не сприймає значна частина громадян, незалежно від їхньої конфесійної приналежності чи політичних уподобань. Як Ви і самі знаєте, нас підтримали практично усі конфесії, які діють на теренах нашої країни, а не тільки Католицька Церква. Тому говорити про нашу Ініціативу, як проект хорватського єпископату, немає жодних підстав.

 

 


[1] Хорватська війна за Незалежність 1991–1995 рр. – у Хорватії називається Вітчизняною війною (Domovinski rat). Оборонна війна хорватів проти великосербської агресії, яка мала на меті відрізати від Хорватії більшість її території по лінії Карлобаґ – Карловац – Віровітіца і включити цю територію до складу Великої Сербії. Війна супроводжувалась етнічними чистками та геноцидом несербського населення на окупованих сербами територіях. У результаті дій сербів було практично зліквідовано українську діаспору в цій країні.

 

[2] Е-громадяни, поняття, яке в розвинених державах використовується для означення можливості громадян впливати на життя держави через соціальні мережі та інтернет-простір взагалі.

 

За матеріалами хорватської преси