Як ми повідомляли раніше у анонсі, у п’ятницю, 26 серпня о 21.30 Преосвященіший Владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник у Львівській Архиєпархії УГКЦ був гостем програми «Особистий прийом», яку на каналі «ЗІК» веде журналіст Віктор Павлик.

Пропонуємо до уваги наших читачів друковану версію цього інтерв’ю.

 

 

Ведучий: Гість у нас сьогодні в студії справді особливий. Це не є державний чиновник, не начальник якогось державного управління. Водночас він є представником інституції, представником тієї сили, яка завжди йшла поруч із державою, представником Церкви. Тож сьогодні у нашій студії – Владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.

Слава Ісусу Христу, Владико!

Владика Венедикт: Слава навіки!

 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, для наших глядачів цікавим буде дізнатися, що входить в обов’язки єпископа-помічника. Якою є Ваша роль, як єпископа-помічника львівського?

Владика Венедикт: Ну, я думаю, що слово помічник каже саме за себе – помагає. Я є помічником у Львівській Архиєпархії, де ординарієм є Владика Ігор Возняк. До моїх обов’язків входить будь-що, що він мені доручить. Справи стосуються Архиєпархіальної курії, працівників, це стосується священиків чи парафій. Або я йому подаю якісь свої думки, ідеї, плани. Так що мої обов’язки – помагати ординарію у Львівській Архиєпархії, тобто служіння тут.

 

 

Ведучий: Тобто десь якщо переходити на так звану мирську мову, Ви є фактично, як перший заступник?

Владика Венедикт: Так!

 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, у кожній з наших програм ми намагаємося відзняти такі сюжети, які би відображали певні тенденції на Львівщині чи у нашому суспільстві загалом. У студії ми обговорюємо ці явища і шляхи їх вирішення. Готуючи нашу сьогоднішню програму, ми також не відійшли від цієї традиції. Отож, одна із проблем, яку побачили наші журналісти, це є збереження церковних раритетів, книжок, церковної утварі, особливо тих, що зберігаються у  сільських церквах, розташованих у віддалених районах від нашої області. Давайте подивимося сюжет.

 

Сюжет: У Львівському музеї історії релігії є предмети, які тісно пов’язані з минулим наших предків, ті, за допомогою яких вони молилися. Сюди можуть прийти всі охочі, незалежно від віросповідання, та під час екскурсій почерпати ази релігій. Серед церковних раритетів є особливо цінні та рідкісні, так, ікони ХV ст. Богородиці з Христом на престолі було виявлене під зображенням іншої ікони, яку малювали уже в ХХ ст. У музей вона потрапила з митниці. Українські церковні раритети користуються популярність за кордоном. Мисливці за старовиною купують раритети у церквах. Зазвичай за надбання нації вони платять копійки. У церкву села Забір’я, Жовківського району, також навідувалися колекціонери. Священик розповів, що раніше в цій церкві був музей атеїзму. Більшість церковних раритетів розікрали років 20 тому. Тепер цінні ікони та книги тут можна перерахувати на пальцях, також він сказав, що інших раритетів у храмі же й слід простиг.
Отож, поки хтось заробляє невеликі гроші, з території України вивозять надбання нації. І так триватиме, допоки не буде створено єдиного списку церковних раритетів.

 

 

 

Ведучий: Отож, Владико, поясніть нашим глядачам, чи ведеться певний облік тих цінностей, які реально зберігаються по багатьох церквах не тільки Львівської області, а й загалом.

Владика Венедикт: У великій мірі це залежить від самих парафій. У кожній парафії мав би бути певний облік речей, які знаходяться в цій парафії. І так само багато наших єпархій робило ініціативи, щоби всі церковні речі облікувати. Не завжди це є просто. Тому що дуже часто люди, як мають ці речі, вони бояться їх показувати: з одної сторони – вони можуть і продавати, з іншої сторони – вони можуть сховати, що навіть священики деякі приходять можуть  дізнатися з часом. Вони то вважають скарбом добра і в людей дуже сильний такий біль, як руйнували, як грабували Церкви за радянських часів, то вони це бережуть, як своє, і тому їм тяжко якось з тим своїм попрощатися. І праотці більше зберігають по тих парафіяльних церквах, де вони є.

 

 

Ведучий: А чи може священик вирішувати і визначати, чи він має право продавати якісь речі та в яких випадках? Чи є перелік таких випадків, коли йому це дозволено, тому що я розумію, що у своїй церкві, у своїй парафії священик є господарем.

Владика Венедикт: Як правило, у будь-якій більшій інституції, і в храмі, і на парафії, священик сам не вирішує. Завжди існує церковний комітет, з яким священик радиться, який підказує, дораджує йому і тому священик не вправі ніколи робити таких кроків. І так, це є скарб нації, це не лише питання скарбу певної церковної спільноти, хоч в тій церковній спільноті є ті ікони, чи ті хрести, чи то Євангеліє, чи чаша. Не лише то їхнє, вам кажу, що це є наше. Люди забувають, що є спільне добро, не тільки церковне, але як нації – українське.

 

 

Ведучий: А чи була проведена якась інвентаризація того майна, тих церковних раритетів, які є водночас і надбаннями державними. І хто обліковує ці речі?   

Владика Венедикт: Ну, як такої планової, не було проведено, обліку такого. Напевно, це якось в свій час упустили, однак, то звичайно було відродження Церкви, було головне відновити храми, організувати працю на парафіях. Може, на то й не зверталося уваги. Це більше від ініціативи місцевих, парохів, священиків. Такої загальної виробленої не було ініціативи.

 

 

Ведучий: А чому дійсно не створити, скажімо, якійсь єдиний реєстр церковних раритетів, навіть зібрати їх в одному місці на Святоюрській горі, знову ж таки відкрити для вільного доступу людей, можливо, і я чув таку думку, щоб виготовити копії якихось певних справді цінних речей, повернути їх у ті самі церкви, де вони зберігалися ці копії, а оригінали взяти під свій контроль?

Владика Венедикт: Вам скажу з досвіду свого, як я знаю багато випадків, люди не хочуть копії лишати. Їм то дороге, вони кажуть, що ми перед тими іконами молилися, ми хочемо ті ікони мати.

 

 

Ведучий: Я не маю на увазі ікони, які мироточать чи дійсно є святинями, але ікони кінця ХІХ сторіччя, можливо початку ХХ-го.

Владика Венедикт: То трудно, парафії часто трудно віддають, якщо навіть це не є якась чудотворна ікона. З іншої сторони, в нашій церкві, при нашому Студійському монастирі є товариство стадіону, де зібрано біля п’яти екземплярів різних церковних речей, поруч вас, на вулиці Кривоноса є церква Св. Климентія Шептицького – рідного брата Митрополита Андрея, тут є архиєпархіальний музей, де ці речі часто виставляють, так що у великій мірі вони є зібрані. Я думаю, що це більшість речей, які вдалося зібрати після того, як Церква вийшла з підпілля. Коли згадується про поодинокі речі – це поодинокі речі.

 

 

Ведучий: Я згоден з Вами. Ми маємо перший телефонний дзвінок. Давайте послухаємо з чим людина додзвонилася в наш ефір. Доброго вечора Вам!

Глядач: Запитання перше… (не чути через поганий телефонний зв'язок)  Запитання друге: чи є бодай спроби на церковному рівні нарешті усунути такі гучні титули, як у Матея 23, 8-12? Бо святотатством звучить слова при згадуванні єпископа Риму – Святіший Отець. Таке враження, що він вище, ніж Господь Бог.
Третє: коли за прикладом перших соборів буде діалог із підгорецькими владиками, яких церковна влада образливо назвала донгалівцями, хоч якщо казати, то в переважній більшості вони краще дотримуються християнства, ніж наша Церква? Запитання четверте: коли вже нарешті не буде тої шизофренії між Церквою і державою, хоча, як Ви знаєте, з грецької Церква – це спільнота. Тобто виглядає так, що людина, коли йде до Церкви, має забути, що вона – чиновник, дитина мусить забути, що вона учень, бо школа відділена від Церкви? Дякую.

 

 

Ведучий: На жаль, ми не почули першого запитання…

Владика Венедикт: Коли ми поглянемо у діяння апостолів, то вже перші християни називають себе святими. Для нас, сучасників, здається титул неприйнятний, бо ми титул «святий» розуміємо щось досить особливе. У перших віках християнства, той, хто належав до Церкви Христової, був святий. І це моя відповідь на це питання: це є титул.

 

Наступне запитання. Підгорецькі – не є владики для нас, тому що завжди владик у Греко-Католицькій Церкві обирає Синод Єпископів і призначає Святіший Отець. Секта, яку ми так називаємо, і я би далі її так назвав – догналівська, це є група осіб, які колись були монахами, які самозванно проголосили себе єпископами. А 1 травня цього року вони сказали, що Папа вже не є при владі і так само вони до покійного Папи Блаженного Івана Павла ІІ мали багато претензій і закидів. Це особи, які своєю поведінкою, поступуванням  поставили себе поза Церквою. І це пояснити дуже просто. Це так подібно було, якби у державі в якийсь момент якісь особи з’явилися і сказали: «Ми створюємо уряд, в нас є свій президент, є кабінет міністрів, давайте вести з нами діалог, бо ми правильніші». Який би не був в нас уряд, який би не був президент, той чи інший, чи ми дуже симпатизуємо йому чи менше, ми розуміємо, що то є законний уряд. І коли говоримо про це незаконне угрупування, яке виникло, Церква не може бачити в них єпископів, тому що вони самовільно це проголосили, навіть не кажучи звідки в них можуть бути єпископські свячення.

 

Ведучий: Наступна частина питання. Коли не буде шизофренії між державними чиновниками і Церквою, тобто, я так розумію, йдеться про ставлення священиків до чиновників окремого рангу і так далі. По ідеї, перед Богом ми всі рівні.

 

Владика Венедикт: Я не розумію, про що тут ідеться.

 

Ведучий: Чи священики, можливо, якимось чином виділяють державних чиновників, яких вони знають, як своїх парафіян?

 

Владика Венедикт: Ага, то в негативному значенні виділяють? Ми завжди кажемо загальні фрази такі, треба конкретні випадки. Господь вмер за всіх, правда, за праведників і неправедників. Завдання священика відноситися до найбільш убогої людини доброзичливо і відкрито, і до найбільш багатої людини, чи найбільш грішної людини, постава має бути одинакова.

 

Ведучий: Люби ближнього свого…

 

Владика Венедикт: Так. Якщо навіть якийсь священик поступає так, як той пан каже, звичайно, це є зле, бо до кожної людини маємо ставитись однаково, не взираючи як вона відноситься до нас.

 

Ведучий: І також не зважаючи на чини і …

 

Владика Венедикт: Це є людина. Кожна людина – це є цінність в очах Божих, бо Бог віддав життя за неї. А що мені до того, в лапках, чи вона свято живе чи грішить, важливо, що Господь віддав за неї життя, вона є цінна в очах Божих і вона цінна є для мене. 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, ми маємо ще один телефонний дзвінок. Давайте ми послухаємо його. Доброго вечора.

 

Глядачка: Добрий вечір! Я би хотіла почути відповідь на таке питання. Чому в наших греко-католицьких церквах не практикується пояснення Біблії, яке роблять протестанти, і вони з нас сміються, що ми темні люди, що ми багато чого не знаємо. Навіть старші люди ходять до церкви і не розуміють, що таке «Алилуя» і «Амінь». Такі слова звичайні, а це хотілось би знати. І багато чого з Біблії, бо протестанти ходять по хатах і пояснюють по-своєму, і ми маємо слухати їх.

 

Ведучий: Ми зрозуміли ваше запитання. Дякуємо.

 

Владика Венедикт: Я не погодив би ся з тим, що немає таких пояснень. Звичайно, є багато біблійних гуртків, де люди збираються, спільно читають Святе Писання. Сьогодні ще не на всіх парафіях, це є правда. Як колись в свій час я служив на парафії, то завжди серед тижня ми мали зустрічі з людьми, де прочитували Євангеліє, коментували, я провадив ту зустріч, але люди ділилися своїми думками. Я вважаю, це дуже важливо, але я думаю, що тута важлива також річ не чекати.

Прошу пані, яка задала мені питання, Ви не сказали, як Вас звати, але прийдіть до свого священика і скажіть: «Отче, давайте читати спільно Євангеліє чи Біблію». Бо мені здається, що ми завжди чуємо, що відповідальність за Церкву, за християнство лежить лише на священиках, але вірні складають 99, 9 відсотків у Церкві. Священики 0, 01 разом з єпископами взяті. Тому, я думаю, що якщо вірні бачать, що якусь ініціативу треба в Церкві зробити, можуть провести її. Я, на місці тої пані, прийшов би до священика і сказав би: «Отче, я хочу, щоб Ви пояснювали нам Євангеліє, я чекала рік, два, п’ять, і Ви не робите цього, давайте будемо робити». Так що прошу то зробіть, Пані!

 

Ведучий: Ви знаєте, є цікаве запитання, яке надійшло нам до програми по телефону гарячої лінії. Я зачитаю його: «Чому відзначення десятої річниці приїзду Папи Римського в Україну римо-католики і греко-католики відзначали окремо?» Запитувала пані Вікторія.

 

Владика Венедикт: Щороку, декілька разів в році ми маємо спільні зустрічі римо-католицьких і греко-католицьких єпископів. Наступні зустрічі ми будемо мати в кінці жовтня цього місяця. Маємо спільні реколекції. І на одній з цих зустрічей ми створили певний комітет, який проводив організаційні питання, як відсвяткувати разом річницю приїзду Папи. Була співпраця, думки, а в кінці якось прийшли до переконання, що в нас богослужіння є своє, в римо-католиків є своє. Згадаймо приїзд Папи, окремо була римо-католицька Літургія, окремо –греко-католицька Літургія, тому ми зрозуміли і усвідомили собі, що кожен має святкувати окремо. Але ми один одного запрошували, наприклад, на десятиліття святкування в римо-католиків я був присутній в костелі. Так, що я би не сказав би, що це були якісь окремі святкування, просто ми побачили, що так краще окремо святкувати, а можемо прийти одне до одного.

 

Ведучий: Ще одне цікаве запитання, яке надійшло нам по інтернету. Чи можна біля церков продавати книги та релігійну атрибутику? Якщо так, то яку саме? Як на приклад біля церкви святого Андрія у Львові.

 

Владика Венедикт: Звичайно, не є вказано, де продавати церковні книги, а де їх можна не продавати, але небезпека, яка деколи тепер трапляється, що дуже часто під церквами продають літературу сумнівного змісту. Будь-хто щось надрукує і продає перед церквою, то цей факт надає авторитету. Людина каже: «Я то біля церкви купила: Андрія, Михаїла, Юра, Преображенки...» І тому, я би радив людям купляти книжки, якщо вони хочуть щось почитати релігійного, духовного змісту, в крамницях церковних. Крамниць маємо дуже багато, при кожному храмі. Але краще не купляти цих книг біля церков. Там можуть бути і добрі, але, знаєте, подібно, як із грибами. Серед десяти грибів, серед ста, буде один поганий. Чи не так? Так я і казав би з застереженням придивлятися. Якщо хтось хоче купити біля церкви, десять раз подивитися, як з грибом, щоб купити. Краще купити в церковних крамницях.

 

Ведучий: Ми маємо ще один телефонний дзвінок, давайте ми послухаємо. Доброго вечора вам.

 

Глядач: Доброго вечора. Мене звати пан Орест. Мене дуже цікавить одне питання. Чому в церквах перші особи держави сидять в перших рядах, і ви їх в першу чергу причащаєте? Ви що хочете їх кращими зробити? В першу чергу я б хотів там побачити інвалідів чи людей з іншими проблемами.

 

Ведучий: Ми зрозуміли ваше запитання. Дякую, направду, цікаве запитання.

 

Владика Венедикт: Якщо питання ставлять до цілої Церкви, до священиків, до єпископів, я не збираюся відповідати, бо не знаю. Якщо питання стоїть конкретно до мене, то я ніколи, навіть коли є перші особи присутні стоять чи сидять, я ніколи їх перших не причащаю, йду звичайно людей причащати. Тому якщо конкретно питання до мене, то я такого ніколи не роблю.

 

Ведучий: Хоча мені здається, це може бути проявом і такої чисто людської поваги до цих керівників публічних, тому що я переконаний, що керівник будь-якої державної установи, якщо він побачить священика, він також підійде в першу чергу до нього все-таки привітатися.

 

Владика Венедикт: Я годжуся з вами. Тепер в пострадянську епоху, хоч маємо незалежну Україну, але в нас збереглося таке зневажливе ставлення до влади. От погляньте, ми двадцять років маємо незалежність. Кого ми можемо вичислити в списках, хто був при владі, в будь-яких ешелонах, про кого ми можемо сказати, що ми його поважаємо. Значить, ми завжди ідеалізуємо, правда ж, певних людей, зачаровуємося в них. І така наша є біда, і мені здається, трохи в нас натягнуте таке зневажливе ставлення до влади. Повторю, що я казав, що всі люди одинакові, чи він при владі, чи без влади. Але однако, якщо він має посаду, на яку всі ми в знак свого вибору вибрали когось, якщо він цю посаду репрезентує, маємо мати повагу до його влади, яку він носить. І тому ми маємо мати певну повагу, але я годжуся, що добре, коли в перших рядах є якісь люди хворі, дуже часто в нас спереду діти. По деяких парафіях я аж зачудований, що сидять, стоять, лежать. Я вчора правив молебень в одному місці, то малий спав навіть перед іконостасом. Це гарно, знаєте. Це життя таке. І тому я з паном погоджуся в певній мірі, що є важливо, але коли ті поважні люди стануть в перших рядах, ви ж не будете їх відганяти. Стають, хто хоче спереду, хто хоче ззаду, нікому не бороню.

 

Ведучий: Ви знаєте, десь схоже запитання надійшло до нас по інтернету від пана Святослава. Як розцінювати той факт, що мер Львова Садовий має можливість публічно виступати разом з владиками УГКЦ? Хіба це не є свідченням залежності УГКЦ від влади?

 

Владика Венедикт: Завжди сила УГКЦ в тому й була, що вона була незалежною від влади. За це її завжди не любили, за це нищили і за це тепер вона часто є нелюбима, бо вона завжди є незалежна. Ті чи інші церкви завжди шукали симпатії влади, ми бачимо, як решту старалися. Греко-Католицька Церква не шукала симпатії. А якщо пан Андрій є греко-католик і каже, що він є греко-католик, і приходить на богослужіння, то хай приходить. Якщо при якійсь оказії є, що якийсь парох хоче дати, щоб він щось сказав – добре. Але я не знаю чи інші якісь, ті, що є при мері, дуже ходять до церкви. Дуже яскравий приклад: пан Андрій був на Преображення у церкві Преображення Господнього. Вітав його парох, бо тоді його день народження якраз був. Але ніхто не дав йому навіть слова сказати. Він стояв собі спокійно, коли в часі дня народження привітали його. Добре. І тому я не казав би так, ми дуже легко кажемо слово «завжди», а так не є.

 

Ведучий: Знаєте, ми маємо ще один телефонний дзвінок. Давайте послухаємо, з яким запитанням до нас звертається глядач. Доброго вечора.

 

Глядач: Добрий вечір студія, ведучий, Владико Венедикте. Всім відомо про те, що Український Католицький Університет фінансує такий пан Фірташ, який має проблеми з судом, де в Америці він відстоює свої певні інтереси бізнесові. І будемо казати так, трошки з одної сторони ця людина, можливо, заробила гроші тут на Україні нечесно, а тепер він робить таку ніби благодійну акцію. Немов я вам дам, бо я маю.
На Вашу думку, чи потрібно від таких людей брати ту благодійність чи не потрібно?
І друге запитання в мене таке коротеньке. Візьмемо Андрея Шептицького. Чи має зараз Українська Греко-Католицька Церква таких послідовників, адже, в принципі, дуже багато зараз я бачу священиків, які є, на жаль, дуже сильно матеріалізовані. Я б хотів так чітко відповідь знати. Дякую.

 

Владика Венедикт: Може, почну з кінця, що священики сильно матеріалізовані. Коли поглянути на Ісуса Христа й апостолів, здавалося б три роки Ісус Христос їх виховував, і в кінці – Юда зрадив, Петро, перший Папа Римський, відрікся, інші дев’ять, крім Йоана Богослова, розбіглися. Коли Ісуса Христа розп’яли, вони тремтіли, сиділи в кімнаті, бо боялися, що й їхня черга прийде. В апостолів не все було ідеально, ми не можемо ідеалізувати. І в церкві не всі ідеальні священики є.
Значить, вважаю, що гідними послідовниками митрополита Андрея є обоє наші блаженніші. Блаженніший Любомир, знаємо, досить авторитетна особа не тільки в греко-католицькому світі, але й в Україні. Зустрічаю не раз людей, які далекі від Церкви, цілком не з Галичини, які з повагою завжди відносилися до позицій нашого блаженнішого Любомира. В цілковитій мірі вважаю, що блаженніший Святослав, який є тепер нашим патріархом, також є особою, яка несе це Слово Боже, правду Божу, Христове слово в цей світ. Ми завжди ідеалізуємо все, ми завжди так звикли ідеалізувати, ми дивимося в минуле завжди ідеалістично. В митрополита Андрея також не було все солодко, все легко і все просто. Вважаю, що наші єпископи, наші патріархи, наші священики багато роблять і вважаю, що звичайно кожна особа є унікальна, митрополит Андрей унікальний, але так само унікальний блаженніший Любомир, блаженніший Святослав ще по-своєму унікальний. Ніхто не перекопіює митрополита Андрея, кожен з нас є унікальним.
Коли ж говорити про ті пожертви пана Фірташа, які він дає на будову гуртожитку Українського Католицького Університету, можна дивитися з різних сторін.

 

 

Ведучий: Я перепрошую, нагадаю про те, що йдеться справді про дуже великі суми. Називають 20-25 млн. доларів.

Владика Венедикт: Я не буду говорити, бо я не знаю суми насправді, щоб я знав більш детально. Знаю, що таке дійсно є, в сумах не орієнтуюся. Значить, одного разу, коли до матері Терези прийшли й закинули їй, що вона бере гроші від людей нечесних, які замішані в шахрайстві, які замішані в тих чи інших якихось справах, вона прийшла і добре сказала, що віддасть ті гроші. Привела до бідних, вбогих і каже: «Забирайте». Так само і тут. Казати наскільки гроші чисті чи брудні, а я щиро не знаю, чи є чисті гроші. Чи все чисті гроші чи брудні, які хтось кинув в скарбонку: 5 гривень чи 10, 100 доларів, я не знаю які то гроші. І тому говорити про пана Фірташа, що це брудні чи чисті гроші, я не знаю. Але в той же час я цілковито певний, що навіть коли він дає на цю справу, я повторюся третій раз, ми не взираємо на особу. Якщо особа хоче зробити добро, ми не будемо казати, що ти прокажений, ти грішний, ми не хочемо мати з тобою справи. А може якраз ці гроші, які він дає на УКУ, є чисті, а не брудні. Тому я не збираюся так однобоко казати.

 

 

Ведучий: Як на мене, то Бог йому суддя і ніхто інший. Тут власне важливо на що будуть витрачені ці кошти.

Владика Венедикт: Дуже благородна справа. Будується гуртожиток для студентів, які будуть навчатися.

 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, ми всі якось звикли бачити в церквах зображення святих, але виявляється на Львівщині в одному селі Миколаївського району є церква, де зображені не лише святі. Давайте і ми подивимося, хто саме, в нашому наступному сюжеті.

Сюжет: Схожого не побачиш в жодному іншому храмі, на куполі святі у вишиванках, а серед них – родина Віктора Ющенка. Люди не розуміли для чого на стінах церкви зображували президента і його сім’ю, інших державних і церковних діячів, адже в церкві мають зображуватися святі. Ідея розпису храму виникла у священика церкви Архистратига Михаїла, який зараз у відпустці в Римі. Біля входу до церкви тематика Старого завіту, у протилежному кінці – тематика нашої сучасності.

 

 

Ведучий: Владико, мені підказують, що в нас є телефонний дзвінок. Давайте ми послухаємо, з яким питанням додзвонилася людина, а потім повернемося до обговорення сюжету. Отож, дзвінок. Доброго вечора.

 

 

Глядачка: Це Марина зі Львова. Владико Венедикте, скажіть, будь-ласка, чи ви знаєте, що у Львові є похоронена людина, яка друкувала Біблію (першодрук) – Іван Федоров Федорович. Коли я дізналася про це, я збирала підписи, зверталася до мера, але він сказав, що не знає про це. Як ви ставитесь до цього питання? І я хочу сказати ще до того, як почую вашу відповідь, що не раз по церквах іде вивчення Біблії по Літургіях, по календарю. Кожен раз ми чуємо Євангельське читання по календарю. Так що в нас обов’язково іде вивчення Біблії.

 

Ведучий: Дякуємо вам за питання.

 

Владика Венедикт: Дякую. Про це я не знав. Десь давно досить, не знаю в який час, можливо, ще як не був у Львові, краєм вуха чув про це, але, звичайно, так не може бути. Як будь-яка людина в християнстві має бути віддана землі. І дякую вам за це повідомлення, думаю, що спробую про цю справу більше дізнатися і вирішити.

 

Ведучий: А ми повернемося до обговорення показаного нами сюжету. Хочу додати, що свого часу, десь орієнтовно десять років тому, і лик Віктора Януковича, тоді ще донецького губернатора, також було зображено в одній із українських греко-католицьких церков Донбасу. Як Ви прокоментуєте зображення наших політиків: президента, губернатора на стінах храму?

 

Владика Венедикт: Я цього не робив би, бо в традиції християнській завжди в храмі зображуються святі або біблійні сюжети. Можуть бути і не святі, бо такою ознакою, що та особа свята, є німб навколо голови, що вказує на це. Бо, наприклад, як зображується Тайна Вечеря або зображується Юда, але тоді він німба не має. Звичайно, я такого не робив би. Я думаю, що є така наша українська творчість. Ми можемо іноді побачити ікону, де Богородиця в вишиванці.

 

Ведучий: Тобто Ви вважаєте такий прояв є фактично відступом від правил іконопису?

 

Владика Венедикт: Я вважаю, що так. Людина має право на творчість, мав право на творчість і той парох, і той іконописець… скоріше художник. Він мав право на все, але традиційно в церкві такого не зображали. Але, знаєте, це є біда та наша українська. Як я вже згадував сьогодні, що є закон, є порядки, є канони, але для когось, не для мене. Якщо мені так подобається, чому не може бути. І тому так сподобалося тій чи іншій особі, прийшла та чи інша ідея і людина втілює.

 

Ведучий: Як дуже добре підмітив у сюжеті отой тимчасовий парох, отець Василь, є державні діячі, а є церковні. Зрештою ми маємо приклади, коли в нас теж достатньо багато було людей святих беатифіковано, канонізовано. Чи не доцільніше все-таки розділити і зображати тих, кого було причислено до лику святих?

 

Владика Венедикт: Я з вами погоджуюся. Звичайно, краще зображати в храмі, бо храм завжди такий розписаний мав би бути щодо рівня більш-менш два метри. Рівень людей не розписується, а вище. З одної сторони є храм Божий, де присутнє Царство Боже, де є святі, Господь перед нами на іконостасі, і є нерозписане місце для нас. Як отець згадує в тому інтерв’ю, що всі святі. Була така традиція: на деяких іконах, скоріше не на іконах, а на сюжетах, це може бути найбільше на сюжеті Покрови Богородиці, знизу могли зображуватися особи несвяті. Як знак покрову Богородиці над тими особами, над тим містом, але це вкрай рідко. Ви можете собі замовити таку ікону, де Богородиця покриває Вас своїм покровом, і це буде нормально.

 

Ведучий: Чи не потрібно, все-таки, якось звернутись до цих священиків, чи Церква, в тому числі Синод УГКЦ, терпимо ставляться до таких ініціатив місцевих священиків?

 

Владика Венедикт: Не можна казати «терпимо», бо при кожній Єпархії існує Сакральна Комісія і кожна Сакральна Комісія повинна дивитися і стежити, як розписується храм. Це навіть не може бути бажання пароха, чи парохії, при Єпархії існує комісія, яка має це контролювати і дивитися.

Дивіться продовження...