Коротка історія
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.
На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.
Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.
Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима...".
Про ікону
Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї новини» для людства, як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.
Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.
В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 8: Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: Радуйся, Невісто неневісная.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 11-18
Браття, Той, хто освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому Він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім'я Твоє братам Моїм, хвалитиму Тебе серед громади. І знову: Буду надіятись на Нього. Та: Ось Я і діти, що їх Бог дав мені. А що діти були учасниками тіла й крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Бо не від ангелів прийняв Він на Себе, а від потомства Авраама. Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу Тому, отже, що Він страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу.
Євангеліє від Луки 1, 24-38
В ті дні зачала Єлисавета, жена Захарієва, і таїлась п'ять місяців, кажучи, що так мені сотворив Господь у дні, в які зглянувся відняти з мене неславу перед людьми. А в місяць шостий посланий був ангел Гавриїл від Бога в місто Галилейське, якому ім'я Назарет, до діви, обрученої мужеві, якому ім'я Йосиф, з дому Давидового; і ім'я діві Марія. І ввійшовши до неї, ангел сказав: Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між женами. Вона ж, увидівши, стривожилась словом його і думала, що то буде за привітання оце. І сказав їй ангел: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать в Бога. І ось зачнеш в утробі, і породиш сина, і наречеш ім'я Йому Ісус. Він буде великий і Син Вишнього наречеться; і дасть Йому Господь престіл Давида, Отця його; і воцариться в домі Якова вовіки, і царству Його не буде кінця. Сказала ж Марія до ангела: Як це буде, коли я мужа не знаю? І відповівши, ангел сказав їй: Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе; тим-то і рождаєме святе наречеться Син Божий. І ось Єлисавета, родичка твоя, і та зачала сина в старості своїй, і цей місяць є шостий їй, називаній неплідною. Бо не знеможе в Бога всяке слово. Сказала Марія: Ось раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму. І відійшов від неї ангел.
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Благовіщення Пречистої Діви Марії.
Джерело: www.ugcc.org.ua
Слово Архиєпископа Львівського
на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці
Кожна подія, що стається у світі має свою підставу. Кожен камінчик чи крихітне стебельце трави існують в пам'яті Бога й покликані ним до буття. Усе виводиться з безмежної Божої любові, усе добро має глибокий відбиток у ньому. І після непослуху перших людей Бога, він не відкинув людини, не залишив її напризволяще, правда, допустив на людину болі й тривоги, тяжкий труд і смерть тіла, однак, не покинув людину. І Господь не тільки подбав за одежу для неслухняних і тепер уже соромливих людей, Адама й Єви, але обіцяв їм сильного потомка, що буде воювати зі злим духом, який розчавить голову змієві (пор. Бут 3,15).
Люди надзвичайно дивні через це, що не можуть навчитися зі своїх програшних ситуацій, а постійно наражають себе на небезпеку, щоб викликати нові випробовування долі. Людський рід незадовго став знову грішити так тяжко, що Господь жалував за створення людини на землі (пор. Бут 6,6). Людина викликала своїми гріхами спротив природи і з неба полив дощ, щоб потопити людей з їхнім гріховним зухвальством. Вистарчило сорок днів, щоб поховати і людей, і тварин, і птиць у водних глибинах. Тільки Ной своєю праведністю стягнув на себе Боже милосердя і був врятований зі своєю дружиною, трьома синами та їхніми дружинами, тобто, вісім осіб. Здається, що це - такий показний урок для людини, яка повинна з усією увагою зростати у любові до Бога та втікати від гріховного зла. Таке побожне зростання хотілося б побачити у людей, але розчарування: народ прагне хліба, м'яса та видовищ. Люди знову взялися за нерозум, щоб побудувати в Шінеар-краю місто й пам'ятну вежу, надмірно високу не так фізичним виміром, як, звершуючи це зухвалою пам'яттю скеровану на себе, щоб утворити собі ім'я, а не дякувати Богові. А Господь допоміг людині - поламав її плани дуже легко, вчинивши перешкоду в мові: з однієї мови утворилося багато. Від цього часу люди не розумілися між собою та не могли більше дбати про демонстрацію своєї величі. І так стається до цього часу , що люди відвертаються від Бога, стягають гнів природи, потім каються, Господь прощає, милосердиться над своїм невірним створінням.
Господь не залишає нас самим собі, а в різний спосіб промовляє до нас та опікується людьми. Усе стається у Бога у свій час тоді, коли він бажає і так, як він здійснює. Прийшов час появи на світ тієї особи, що мала народити того, хто розчавить голову змієві та примирить людство з Небесним Отцем. Хоч люди не вважали Назарет за якесь визначне місто, радше погорджували ним (пор. Ів 1,46), однак, Господь покликав з цього міста Марію, Матір Божого Сина, Ісуса Христа, що визволив увесь людський рід від зухвалого засилля гордовитого диявола. З погордженого людьми міста, Господь виводить свого Сина, який спасає увесь людський рід та перемагає диявола.
Туди, до Назарету, в убогу хатину, але багату на Божі дари Марію, Бог послав свого ангела Гавриїла, щоб сповістити її, що вона вибрана Богом на Матір Другої Особи Божої. Люди мислили по-своєму, а Господь довершив своєї справи спасіння згідно своєї волі, свого Провидіння. Ангел прийшов до діви, хоч зарученої, однак не замужньої, чистої та непорочної. Вона твердила, що не знає мужа і не збиралася його знати, однак ангел повідомив її, що вона породить Сина Божого і без втручання чоловіка, бо Святий Дух довершить у ній духовне зачаття незрозуміле й перевершуюче всяке людське поняття. Ця справа була таємницею для людства, а Господь надав Марії обручника Йосифа й знана тільки їй, праведному Йосифові та ангелові - згодом мешканцям землі. Марія - молода дівчина, але особа надзвичайної віри та довір'я до Бога. Вона, коротко замислившись над словами ангела: «Радуйся благодатна...», - прийняла рішення статись Матір'ю Божого Сина. Святий І. Золотоустий про зустріч ангела з Марією роздумує, що «вона у трепеті та зніяковілим оком дивилася на промовляючого і, дивуючись побаченому обмірковувала у своєму розумі сказані слова і що означає той привіт, кажучи: о, мандрівець, дивовижним голосом дивне говориш ти» (св. Ів. Золот., «На Благовіщення...»). Разом з тим, вона не лякалася великої відповідальності за виховання Бога, не знаючи як їй прийдеться це виконувати. Пресвята Діва віддалася цілковито в руки Господа, приймаючи незрозумілу їй правду дії Святого Духа. Сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову» (Лк 1,38). Розмова відбулася коротко, але дуже змістовна та і глибока. Відбулося спілкування довіри і відповідальності, щирості й відкритості між Марією та ангелом. Богородиця показала надзвичайно глибоке смирення та велику покору. Вона не претендувала на більше пояснення ангела, на докладність, як це усе має здійснитися. Ні! їй вистарчило переконатися, що перед нею Божий посланець, якого слід слухати й не піддавати зневірі того, що він ствердив. Вона була переконана, що, коли, Господь захоче, то змінить і лад природи, а для її цікавості це повинно бути далеким. В глибині своєї душі Марія вітала спасіння та освячення людського роду, що вчинить той, хто незабаром вийде з її лона. Яке диво! Лоно матері помістило того, кого увесь світ не в силі обняти. «Предвічне Слово Отчим задумом посилилось тілесно в тобі, Богородице Діво, і врятувало рід наш від давнього прокляття...» (Молитвослов, Благовіщ., стих на: Господи взиваю...). Прийшов ангел, безтілесний слуга, став перед Марією, що зодягнена в тілі, але перевищувала його своєю святістю та праведністю перед Богом. Велика радість прийшла на землю через чисту Марію - Спаситель світу помістився у її лоні, щоб нас освятити й визволити від ворожої неволі! Велика радість повинна охоплювати кожне людське серце від того, що звершилося в назаретському домі, а кажучи більше - від того, що довершилося в утробі Божої Матері. Вона прийняла спасіння, вона спровадила освячення усіх людей. Пресвята Марія немов вчинена з самої Божої благодаті, вона переповнена нею, з неї немов із запашної рози виходить надзвичайно приємний запах і вона ніби капає пахучою олійкою, що ними є чесноти. «Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні. Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші» (Пп 4,14). Ось, яка велична люба, рум'яна, намащена, пахуча, запашна наша Мати - Небесна Марія. Разом з тим, її терпіння глибоке як море. Вона - море усякого добра, любові, смирення. Виховувалася у єрусалимській святині, продовжила своє виховання та заглиблення у Бога в погордженому місці Назареті. їй не перешкодило те, що люди думали про Назарет і його мешканців, її не понижувало перед Богом те, що вона називала себе покірно Божою рабинею. Свята Єлизавета називала Марію: «Благословенна ти між жінками і благословен плід лона твого» (Лк 1,42). Марія величала Бога за те, що він споглядав на її покору, за його милосердя на тих, хто його страхається; за те, що могутніх скинув з їхніх престолів, а смиренних підняв вгору; що благами наситив голодних, а багаті відійшли з порожніми руками. Господь благословляє життя своїми дарами та опікою інакше, як це чинить світ та прихильники цього світу. Марія жила в цьому світі, але не для нього, лише багатіла в Бога, освячувалася ним і здобувала Господа кожним актом своєї волі. Вона довірилася Богу усім своїм серцем, цілковито, а не покладалася на власний розум та здібності (пор. Прип 3,5). Довіритися Богу завжди вигідно й вийде на користь, навіть тоді, коли б прийшлося і терпіти, і бути випробуваними у пониженні та забутті. Закінчимо роздумування словами світильного свята: «Сьогодні виявляється Божа таємниця, що була перед віками: Бог-Слово стає Сином Діви з милосердя, і Гавриїл сповіщає радість Благовіщеня. З ним же взиваємо до неї: радуйся Мати Господня» (Утр. свята -Світильний).
+ Ігор
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
м. Львів, храм Преображення ГНІХ 7 квітня 2011 р.Б.
Джерело: www.ugcc.lviv.ua
Copyright MCI 2010-2013
