Святі
Цей день в історії
свящмуч. Артемон Лаодикійський
св. Клет (Анаклет), папа і муч. ;
св. Марцел І, папа і муч. ;
св. Атаназій І, папа
Освячено паризьку церкву Сент Шапелл 1248 р.Б.
Аварія на Чорнобильській АЕС 1986 р.Б.
Минулого тижня більшість християн відсвяткували Різдво Христове. Насправді, 25 січня Різдво Христове святкують не тільки римо-католики, його святкує більшість православних, протестанти (які Різдво святкують) та греко-католики Заходу. Фактично 7 січня Різдво святкують греко-католики України, Сербська православна церква, Московська православна церква, церкви, які виникли в Україні розколом московського православ’я та сектанти старостильники на Заході.
У Ватикані цього року Різдво пройшло під знаком папського заклику до миру в світі. У традиційному привітанні «Місту і світу» (Urbi et orbi) Святіший Отець побажав миру для регіонів, охоплених конфліктами, наголосивши, що мир й істина (правда) взаємно пов’язані: «Правда з землі зійшла, несучи любов, справедливість і мир». Істина і справедливість не є продуктами миру, як це прагне тлумачити сучасна цивілізація. А цілком навпаки: істина і справедливість є необхідними передумовами тривкого миру. А вони є нереальним при відсутності Того, Хто є сама Любов, Істина і Справедливість.
Саме про те, що тільки Христос є правдивим Миром, Папа наголосив в часі Святвечірніх чувань в соборі св. Перта у Римі. І проблема сучасного світу полягає властиво у трагізмі слів св. Івана, які стосуються Христового приходу на цей світ: «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли» (див. Ів 1, 11). Фактично Святіший Отець вказав на саму суть проблеми нашої цивілізації – відсутність Бога у повсякденному житті. Наша цивілізація старається витурити Бога з усюд: з дитячих садків, зі шкіл, з усіх установ, зі своїх законів та звичаїв. Навіть ті, хто себе називає християнами часто живуть і діють так, ніби Бога не існує. Ми, як цивілізація, відкидаючи Бога, самі себе прирікаємо на стан перманентних конфліктів і криз.
Цікаво відзначити, що чи не найбільшою трагедією нашої цивілізації, одним з основних інструментів, яким запущено її самознищення є підривання устоїв сім’ї. Це вже не є просто «нападом на Церкву», «нападом на християнство» - це просто таки напад на саму суть людського суспільства.
В часі Христа в землі Ізраїльській стикнулися два народи, два світи – Ізраїльтяни і Римляни. Одні стогнали під ярмом, не тільки в країнах діаспори, але й у власній Батьківщині Ізраїльтяни були предметом презирства і ненависті. Слабкий народ, який не мав впливу навіть на власну політичну долю. Інші – Римляни, створили небачене царство, створили досконалу юридичну систему, досконалі шляхи комунікації. Одні, хоч і розпорошені по цілому світі, переслідувані й гнані, вижили. І не просто вижили, вернули собі свою Батьківщину. Інші щезли з історичної арени.
Багато є причин такого розвитку подій. Але однією з вирішальних причин такої різної історичної долі є різна історична доля сім’ї в Римлян й Ізраїльтян. В часі перед приходом Христа римська сім’я як така практично вже не існувала. У Римі слово «univira», яким означали жінку, яка всього один раз вийшла заміж і залишилась до кінця вірна чоловікові, стало синонімом відсталості, мракобісся. Як патриційські, так і плебейські сім’ї заледве взагалі мали потомство і максимально одну дитину. Гомосексуалізм перестав бути чимось ганебним, а став ознакою цивілізованості. Оргії, блуд, насильство стали нормою поведінки. І Рим, навіть прийнявши християнство, уже не зміг вилізти з демографічної і моральної ями, в яку сам вліз.
Ізраїльська сім’я ж, збудована на слові Божому, була і є до сьогоднішнього дня центром і осердям суспільного та релігійного життя Ізраїльтян. Діти для них не тягар, не прокляття, а дар Всемогутнього. І не в останню чергу, саме завдячуючи такому відношенню до сім’ї, до певної міри сакралізацією сімейних устоїв Ізраїль вистояв і серед найтяжчих переслідувань.
Наша цивілізація так наче б прагне повторити долю Риму. Ми вже зараз перевершили його. В Римі ніколи не було юридично введено гомосексуальний «шлюб», Рим ніколи не узаконив аборт, як «право» жінки розпоряджатися власним тілом. Але Рим впав, знищивши себе самого. Наскільки ж більші шанси впасти у нашої цивілізації…
Виглядає усе без просвітку.
Але вихід з цього зачарованого кола є і Папа вказав на нього: «Сьогодні Бог не належить до нагальної реальності. Божі справи, так ми собі гадаємо і кажемо, можуть зачекати. І все ж Він є найважливішою реальністю, Він – Єдиний, хто в кінцевому підсумку є дійсно важливим. Чому також і ми не можемо перейнятися тою цікавістю, аби побачити зблизька і пізнати те, що сказав нам Бог? Молімося до Нього, щоби свята цікавість і свята радість пастухів торкнулися в цій годині також і нас, і ходімо, отже, з радістю туди, до Вифлеєма – до Господа, який також і сьогодні знову приходить до нас.»
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Copyright MCI 2010-2013