Вшановування священика Омеляна Ковча, кого в роки Другої світової війни називали священиком Майданека, на кілька днів повернуло в наш медіапростір фігуру, якій в будь-якій іншій країні ставили б пам'ятники і присвячували фільми. Отець Омелян – справжній герой в людському сенсі цього слова: він виступав за переслідуваних, не чекаючи від них вдячності, а керуючись простими заповідями, які люди повторюють, але не виконують. Стверджувати, що про його захист євреїв від нацистів стало відомо лише сьогодні – теж велике перебільшення: про подвиг отця Омеляна розповідають вже багато років, з дня його беатифікації пройшло десять років... І захист євреїв став останнім випробуванням о. Омеляна просто тому, що його знищили – адже до цього він захищав і українців, і поляків. І якби вижив у війні – міг би опинитись в Гулазі, тому що продовжив би захищати гнаних...

Але весь цей час він – ніби на периферії нашої свідомості. Справжній український герой – це рубака, а не захисник: повстанець, партизан, солдат, воїн УПА – непотрібне закреслюється залежно від ідеологічної орієнтації. Такому героєві завжди протиставляється жертва – репресій, наклепів, голодомору, окупації. І в нашій свідомості виникає зміщена картина світу: рубака, що захищає нещасну жертву.

Тим часом справжній герой – той, хто повстає проти зла з голими руками. Той, хто розуміє, що його нікому захистити – але сам вступає за несправедливо скривджених. Той, хто думає в першу чергу не про державу, а про людину. Тому що лише такі люди і перетворюють державу з репресивної машини в територію вільних людей.

Бути захисником в роки війни – у сто разів важче. Ми, що не жили при бомбардуваннях і похоронках, помалу починаємо сприймати війну просто як хроніку з підручника. Люди, які сприймають війну інакше, відходять – та і вони прагнуть відігнати від себе страшні спогади. Але в справжній війні – не кіношній, не парадній – немає нічого героїчного. Днями в Штутгарті я зайшов на виставку німецьких художників, що малювали ще першу світову, – і скільки болю, злості, душевних і фізичних мук обрушилося на мене з графічних листів! Про це варто пам'ятати кожному, хто оспівує силу і вірить в її нескороминущу цінність. Війна знищує людину навіть тоді, коли вона – обов'язок, коли людина захищає свою країну і свою сім'ю. І залишатися самим собою в такий час вартує зусиль, яких ми навіть уявити не можемо. Ми навіть не уявляємо, як повелися б в подібних випробуваннях – при тому, що не витримуємо етичної перевірки навіть нинішнім, відносно вегетаріанським часом.

Адже таких як о. Омелян Ковч в нашій історії немало – лише ми не помічаємо їх. Не помічаємо, тому що вони могли б змусити нас абсолютно інакше подивитись на українську історію. Продемонструвати, що вибір є завжди. І що цей вибір абсолютно необов'язково пов'язаний з автоматною чергою або сліпою покірливістю. Що головний вибір – це вибір милосердя.

Віталій Портников

Джерело: www.profil-ua.com