//

Заробітна плата, пенсії і податки духовенства в різних країнах світу

Оплата та оподаткування духовенства, їхні пенсії є різними у всьому світі, а також в європейських країнах. Функціонують такі джерела фінансування, як церковний податок, є також різні форми державної дотації.

 

В Італії управлінням соціальними внесками католицьких священиків і духовенства інших конфесій та виплатою пенсій займається спеціальний церковний фонд (Fondo clero), який діє у межах відповідного Закладу соціального забезпечення.

 

З 2000 року до цього фонду належать також священики, які не мають італійського громадянства, але працюють в єпархіях країни. Цей фонд не охоплює монахів (єзуїтів, бенедиктинців, і т. д.), оскільки вони не підлягають Конференції Єпископату Італії, яка уклала угоду про систему регулювання пенсій для священиків із Закладом соціального забезпечення.

 

Відповідно до правил, що діють з 2003 року, право на отримання пенсії із цього фонду надається у віці після 68 років.

 

Прибуток єпархіальних священиків, яких в Італії 38 000, становить, згідно з висновками Конференції Єпископату,  від 883 до 1376 євро.

 

Теоретично, гроші на платню для священиків мають надходити зі спеціального фонду утримання духовенства, до якої віруючі платять добровільні пожертви. На практиці, однак, цих засобів достатньо тільки для 5 відсотків пенсій, тому їх виплачують з фонду, накопиченого завдяки засадам 8 проміле, тобто відрахувань від податку на цю суму, що декларують громадяни задля утримання Католицької Церкви. Щороку Італійська Церква отримує з "8 проміле" майже один мільярд євро.

 

У Німеччині священики мають статус рівний зі статусом державних службовців та мають пенсійне забезпечення. Державним чиновникам держава сплачує пенсію, а священикам та пасторам – Церква. Внески потрапляють на церковні пенсійні фонди (Pensionsfond, Versorgungskasse) незалежно від пенсійної системи держави.

 

Церква виплачує зарплати і пенсії священикам і пасторам тільки з власних засобів. Основним джерелом доходів Церкви є церковний податок, що стягується з членів релігійної спільноти. Сьогодні в більшості з 16 німецьких федеральних земель церковний податок становить 9 відсотків, а в Баварії та Баден-Вюртемберзі – 8 відсотків.

 

Однаково англіканців та католицьких священиків у Великобританії трактують, як осіб, що працюють на власних розрахунках, тому вони платять податки.


Це означає, що їх прирівнюють до інших категорій працівників. Від податкової інспекції вони отримують так званий податковий код, що окреслює податкову ставку і відрахування. Із зарплати їм автоматично відраховується соціальне забезпечення. На загальних засадах вони користуються податковими привілеями.

 

Прибутки від похорону, весіль, збірок тощо потрапляють від парафій до єпархій і призначені в основному на фонд заробітної плати. Якщо священик має додаткові доходи, такі як навчання або публіцистика, то вказує про них у своїй річній податковій декларації.

 

Після виходу на пенсію, як англіканські, так і католицькі, священики, отримують пенсію державну і церковну, залежно від стажу і віку. Ані Англіканська Церква, яка є державною Церквою, ані Католицька Церква не має державних субсидій.

 

У Чехії пенсії духовенства розраховують таким же чином, як й інші державні пенсії, і тому вони залежать від індивідуального середнього заробітку за останні 30 років. Немає жодного спеціального фонду для пенсіонерів-священиків, католицькі священики і духовенство інших релігійних спільнот отримують від держави пенсію як винагороду.

 

Духовенство в Чехії трактують як працівників бюджетної сфери, але їхні доходи є дещо нижчими, ніж офіційних осіб і становлять в середньому 70 відсотків (близько 16 тисяч крон, тобто 2750 злотих). Тому їхні пенсії є також меншими.

 

В Іспанії пенсію священикам платить Церква (за вирахуванням з їхньої заробітної плати). Дотації від держави призначені тільки на утримання єпархії і покриття адміністративних витрат.

 

З 1979 року Іспанію зобов’язує угода зі Святим Престолом, що регулює економічні питання, які стосуються діяльності Католицької Церкви. Вона передбачає, що "держава має намір співпрацювати з Католицькою Церквою, надавши їй відповідну економічну підтримку, при повній повазі принципу релігійної свободи".

 

Церква отримує з державного бюджету близько 12 мільйонів євро на місяць. Ці гроші витрачаються на основні потреби, пов'язані з утриманням єпархії. Решта засобів надходять в основному з безпосередніх пожертв віруючих. З 2007 року можна переказати Церкві 0,7 відсотка податку на прибуток. За даними Центру Соціологічних Досліджень в середньому щороку близько 30 відсотків платників переказують свої 0,7 відсотка на Католицьку Церкву, що складає близько 150 мільйонів євро на рік.

 

Іспанські Архиєпископи заробляють близько 1200 євро на місяць, єпископи – в середньому 900 євро, а священики-вікарії – в середньому 600-800 євро. Для священиків, які працюють як капелани в шпиталі також виділений додаток до заробітної плати – близько 140 євро, каноніки отримують додаткову винагороду – до 300 євро.

 

Священики, що працюють вчителями або медбратами, які працюють за договором найму в державних установах або приватних компаніях, не отримують від своїх парафій додаткових грошей. Вони живуть із зарплати, яку виплачує роботодавець.

 

Заробітну плату виплачує курія, яка охоплюють найнижчі соціальні забезпечення, що дає право священикам на медичне обслуговування. Але вони не мають права на допомогу по безробіттю або сімейних обставинах. Отже, більшість священиків, коли вони досягають пенсійного віку, отримують мінімальну пенсію.

 

У Франції, де з 1905 року діє суворий поділ релігії та держави, доходи Церкви тільки з пожертв віруючих. За даними газети "Le Figaro", середня заробітна плата священиків, також єпископів, становить близько 950 євро на місяць, тобто менше, ніж мінімальний розмір оплати праці (близько 1100 євро), при цьому духовенство забезпечене житлом, але має платити за їжу.

 

Католицькі священики – як  і духовенство інших конфесій, такі як ісламські імами, або буддійські монахи – з 1979 року мають пенсію від держави. Створені окремі забезпечення, що відповідають за релігійний культ, так звані Cavimac. Поряд з дуже маленькою державною пенсією (350-650 євро), священики отримують додаток до пенсії, що виплачує безпосередньо єпархія. В цілому, загальна сума мінімальної пенсії католицького духовенства становить близько 880 євро на місяць (2010).

 

У Бельгії священики отримують зарплату від держави, а доходи зростають залежно від становища – від 1600 євро до 8400 євро на місяць для єпископа. Низькі зарплати є однаковими для духовенства інших конфесій.

 

За даними представника найбільшої єпархії Бельгії, Дірка Лесажа, звичай виплачути заробітню плату священикам запровадив Наполеон, як компенсацію за втрати часів французької революції. Спочатку держава платила зарплату тільки католицьким священикам. Сьогодні державні зарплати має духовенство католицьке, протестантське, англіканське, православне та іудаїзму.

 

У Католицькій Церкві отримують зарплату священики, диякони і миряни, які допомагають на парафіях. Зарплата підвищується з рівнем єрархії, але, як правило, є нижчою, аніж та, що є за межами релігійного права. Це не стосується єрархів Церкви, які зазвичай заробляють більше, ніж миряни і священнослужителі інших конфесій.

 

Священики також отримають відповідно до системи бельгійських винагод, премію: влітку і наприкінці року. Вони мають право на оренду помешкання (часом витрати покриває місцевий уряд), це також діє і для інших конфесій, а також на сім'ю і дітей.


Держава платить пенсії духовенству. Їхній розмір дорівнює останній зарплаті.

 

Держава (у співпраці з урядом парафії) відповідає за збереження будівель, пов'язаних з культом і за фінансування діяльності, пов'язане з практикою віри, таке як покупка вина для Літургії. Однак, релігійні об'єднання платять податок від свого майна.

 

У США духовенство різних конфесій отримує державні пенсії та церковні, а також має різні індивідуальних пенсійні плани.

 

Католицькі священики в США, як і всі громадяни, платять податки у державний фонд соціального забезпечення (Social Security) і тому мають право на державну пенсію.

 

Оскільки вона невелика – як правило, менше, ніж 1000 доларів на місяць – священики отримують також пенсії з пенсійного фонду Церкви. Її розмір залежить від єпархії, але в середньому становить 2000 доларів на місяць. Фонд складається з доходів священиків, відповідно з їхньої пастирської діяльності та Церкви. Церква також допомагає священикам у відставці покривати медичні витрати.

 

На схожих засадах пенсію отримують також більшість пасторів Протестантських Церков, до яких належить переважна більшість жителів США.

 

На додаток до фонду соціального забезпечення більшість пасторів отримує пенсію від пенсійних планів своїх церков, тому що пастори також утримують сім'ї.

 

Деякі священики і пастори мають також індивідуальні пенсійні рахунки різного типу, як і багато світських громадян Сполучених Штатів.

 

За матеріалами: wiara.pl