Коротка історія

Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.

Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква святкує 22 (9) грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході.

Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод (1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити її у всіх церквах. Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Про ікону

Сутністю Бога Ізраїля є те, що Він — "живий" і дає життя (див. Євр. 3, 12). Він створив людину на свій образ і подобу, теж "живим створінням", і дав їй дар бути носієм цього життя, "чоловіком і жінкою сотворив їх" (Бут. 1, 27), закладаючи цим основи шлюбу. Єва була названа матір'ю всіх живих (див. Бут. 3, 20).

Але після перших, сповнених світлом оповідей Буття історія Ізраїля постає перед нашими очима як безперервне вигублення життя, як сумне панування смерті. І все ж у цій безодні знищення праведники Старого Завіту вірили в Бога, а отже, надіялися на життя. Продовження роду через шлюб, заснований Богом в Раю, вважається у Біблії святим. Зустріч двох людей утворює ланку в довгій низці поколінь, які не повинні вироджуватись аж до зустрічі з Тим, Хто з'явиться на землі як Даруватель вічного життя.

Отож в шлюбі, яким він постає у біблійній традиції, можна виділити два паралельні аспекти: очікування повного, вічного життя, провісником якого є подружня любов, і водночас продовження життя. Даром, одержаним від Бога, можна насолоджуватись лише у вірі, в обітниці. Ті Отці Церкви, які більш докладно говорять про це, наприклад, св. Йоан Золотоустий, чудовим способом показують зв'язок між святим шлюбом та дівицтвом. Основою священного союзу між чоловіком і жінкою повинна бути любов, як участь у божественній любові. Це — жива сила. Вважаючи, що ці обітниці вже виконані в Христі та в новому Законі, східні Отці залишили нам небагато повчань щодо святості шлюбу. Це, зрештою, цілком зрозуміло, адже подібні твори походять здебільшого з чернечого середовища. У цьому розумінні дівицтво не постає як протилежність шлюбові, воно є есхатологічним сповненням шлюбного союзу. Людина дівична є людиною цілісною, людиною, яка досягла есхатологічного стану, в якій здійснилася любов Бога. Непорочною є та людина, яка в любові Бога долає тріщину гріха. Згідно зі св. Йоаном, любов між чоловіком та жінкою дана людині, для того, щоби те, що за природою є двома, могло стати з любові одним.

Людська любов є єдиною здатністю людини, піднятою до гідності святого таїнства. Це означає, що вона кульмінує у повноті дівицтва. Справді, плодом шлюбу Йоакима та Анни є Діва Марія. Дівицтво, таким чином, є для людини метою, яку треба досягти, а не чимось, що треба оберігати. У наші часи цю думку дуже виразно розвинув Володимир Соловйов.

Якщо взяти до уваги ці міркування, ікона "Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною" — батьків Пречистої Діви — набуває глибокого значення. Св. Йоаким та св. Анна є останніми представниками старозавітної духовності. Саме від них народиться найкраща квітка нового Закону — Богородиця.

У цьому контексті можемо також зрозуміти, чому на іконах не знайти сцен, де підкреслено любов між чоловіком та жінкою (за винятком тих випадків, коли на іконах св. Йоаким та св. Анна зображені в обіймах один одного). Постаті святих на іконах говорять про есхатологічну досконалість. Отже, до дівичої досконалості дійшли й ті, хто був одружений. Сцена несе атмосферу райського спокою, звичну для східних ікон. Відчувається символічна цінність цього союзу між двома людьми: те, що очікується, вже близько.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються, Йоакима бо й Анну, ви­слухавши, Бог проти надії явно обіцює, що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний, що, ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй: Радуйся, благодатна, Господь з тобою.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила Слово.

Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31

Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом, переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

Євангеліє від Луки 8, 16-21

Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав їм: Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

Проповідь

Коли ми вникнемо у зміст та історію сьогоднішнього свята, зрозуміємо, що Анна була неплідною, а навіть більше знаходимо у читанні канону на Утрені: «Йоаким дивний і Анна богомудра, обидва, живучи побожно за законом Мойсея, були неплідними і молилися Богу від усієї душі…» (Утреня Зачаття св. Анни…, Ікос 6-ої пісні). Говориться, навіть, про неплідність двох батьків Марії. Вони молилися і вірили, а їхня молитва принесла користь усьому світові, а не тільки радість їм обом. Сталося, подібно, як із Сарою, котра називалася неплідною, але у старості своїй породила сина Ісаака, коли їй було дев’яносто років. Вона сама не могла повірити і так відзивалася: «Чи ж справді можу родити, бо ж я стара!» (Бут 18,13). Праведність життя Авраама та Сари вчинила це, що Господь вислухав давно їхніх молитов, але вважав дати їм сина тоді, коли вони менше сподівалися, щоб вони та ми повірили, що у Бога, коли він вважає за потрібне – все можливо (пор. Мт 19,26). А народження дітей тими, хто були поважного віку й кого люди вважали неплідними: Сарою, Ревекою, Анною, матір’ю пророка Самуїла (пор. 1Сам 1,6) чи Анною, матір’ю Пресвятої Богородиці, означало чи підводило до того, щоб краще прийняти розумом народження Дівою Марією Дитятка Ісуса без людського втручання, а за сходженням Святого Духа.

Сьогоднішнє свято, зачаття Пресвятої Богородиці у лоні її матері, святої Анни, має свій відгук у моліннях нашої Церкви та переданні. Навіть, багато старших людей говорить про сьогоднішній день, що це – день св. Анни. Чому? Це дуже важливо пам’ятати, як ми вище згадали, що тут особливо діяла Божа рука. Анна, мати Богородиці, була старша й неплідна, так вважали люди, а Господь бажав показати усім, що його діям, його волі та намірам, коли він чогось захоче, не варто людині опиратися, - радше потрібно прийняти. Як знаємо, що свята Анна у своїй старості почала цю, кого обіцяв Господь після падіння Адама, погрожуючи злому духові: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою …» (Бут 3,15). І ця дочка Анни, Непорочна Марія, - обіцяна жінка, котра породила Бога, що стер голову змія. На моліннях Утрені молимось наступне: «Посланому до неї ангелу Анна, дивуючись, голосно промовляла…» (Утр., Зачаття св. Анни …, Пісня 4). Тут заходимо віру й передання, що до Анни Господь посилав ангела, котрий сповіщав її про народження нею дитяти, - Марії. А в переспівах канону Утрені знаходимо пречудні слова про Марію, дочку Анни: зачинає чисту; утворюється храм Божественний; зачала нове небо; престол вогневидний Божий; божественний Жезл; чисту Голубицю; ту, що народила, зберіг неушкодженою; бо божественний храм владики починається в зачатті Анни; миро запашне; голубицю прийняла ти непорочну; скіпетр святий, новий кивот; землю святу; божественне руно» (Утреня Зачаття св. Анною …). Чудові слова про Пресвяту Діву, як чисту, святу й непорочну, котру свято шанується завжди у нашому народі.

До цього бажаю сказати, що святі Йоаким й Анна довіряли Богові, молилися щиро, зносили наругу людей, що насміхалися з них, а все це разом склалося на це, що у них прийшла на світ Богородиця, котра породила нам Ісуса Христа, Спасителя світу. Тому й нам потрібно молитися з довір’ям до Бога про добрих провідників нашої Церкви, нашого народу й уряду. Цього можна випросити усім, хто вдається до Господа.

Хай Пресвята Богородиця і свята Анна бережуть нас у гідному визнанні й практиці святої віри до кінця нашого життя.

+ Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський
22.12.2007 р.Б.

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною.

Джерело: http://www.ugcc.org.ua