//

Владика Венедикт у телепрограмі «Світлини душі» (текст)

У неділю, 4 вересня, о 20:30, на 12 каналі Львівського телебачення у ефір вийшла авторська передача Софії Кохмат «Світлини душі». Гостем студії був єпископ-помічник Львівський, Преосвященніший владика Венедикт Алексійчук.


Софія Кохмат: Ми живемо в нелегкий час, коли невідомо, що буде з нашим житловим кодексом, з нашою землею, з газовою трубою, з ліками і т.д. Невідомо, що з цим буде. Зате достеменно відомо, що нам усім треба рятувати душу. Наша піраміда є перевернена. Нагорі має бути Всевишній, а внизу має бути життя. Такий закон. А ми чомусь взяли і цю піраміду перевернули. І звертаємось до Всевишнього лише у крайньому випадку, коли це нам вигідно. Що з нами діється? Яке наше суспільство? Що таке добро і зло? Про це ми сьогодні поговоримо із людиною, яка є грамотною, яка має багато знань, яка дуже контактна і найосновніше – яка ще є молодою. Вітаємо в студії єпископа-помічника Львівської архиєпархії УГКЦ Владику Венедикта. Я Вас вітаю сьогодні в «Світлинах душі».


Владика Венедикт: Дуже дякую.


Софія Кохмат: Владико, Ви чули мій вступ. Очевидно, у Вас є розуміння сьогоднішнього дня. Яким цей день є, в якому стільки болю і разом з тим і радість трапляється. Але того болю на цілий світ: вибухи, повені, вбивства… Яким цей світ є для Вас? І де там є місце для гармонії душі?


Владика Венедикт: Світ є таким, як є. В той історичний етап, в якому ми живемо, нам здається, що наше життя, наші труднощі, наші проблеми є найбільшими. Ми дуже часто ідеалізуємо наше минуле, ідеалізуємо як колись було. Так само маємо певні ідеальні погляди, як буде у майбутньому. Завжди були труднощі, і клопоти, і проблеми. Коли ми подивимося на життя Ісуса Христа, то також було непросто. Коли ми глянемо на історію перших християн, яких переслідували 300 років, коли Церква стала свобідною. Не так далекі минулі радянські часи, які також мали труднощі, терпіння і випробування. Кожний час приносить свої труднощі і випробування. Не буває тяжких часів, це – просто часи.


Софія Кохмат: То Ви вважаєте, що сьогоднішній день є таким самим як 300 років тому, і нічого не змінилося з людством, якщо взяти 2000 років від з’яви Ісуса Христа?


Владика Венедикт: Звичайно, що ні. Лише Бог лишається стабільним, Бог є незмінним у своїй природі, а людство міняється, людство робить різні вибори, як ціле людство, так і кожен зокрема. Напевно, однією із найбільших труднощів сучасного часу є те, що сучасне людство дуже бомбардує різними трудними, негативними ситуаціями. Подумаймо собі: галицьке село, XVIII-XIX ст., які біди ставалися, люди гинули від різних епідемій, в Європі вимирали цілі міста, в Америці ставалися різні біди, але ніхто цього не знав. І тому радіо, телебачення, інтернет, преса бомбардують людину цими відомостями. Знову ж, я не кажу, що їх є більше чи менше, просто вони були у кожен час свої. 


Софія Кохмат: Владико, але час змінює людину. Ми в часі змінюємося. Час іде, він постійний, і в минуле тече, і в майбутнє. Ми в часі змінюємося. Ви говорили, що ми тоді не знали, не було телебачення, радіо, ЗМІ, а тепер є і можна це знати. Але і зміни є: замість воєн ми маємо СНІД, замість переслідування Церкви нині маємо вседозволеність у різних течіях, наприклад, віросповідань. З однієї сторони – це свобода, це добре. З другої сторони, не знаю, як Ви це оцінюєте. Але тим не менше, при тому всьому розмаїтті зло лишається доконаним фактом, і зло надзвичайно потужно крокує. Як Ви це розцінюєте? Тоді, коли Господь Бог не сотворив зла, а добро і любов, то яким чином і звідки береться це?


Владика Венедикт: Зло береться, як нам відомо з прикладу Адама і Єви, ще з раю. Людина вибирає сама. Бог дарував людині велику річ – свободу, щоб вона могла вибрати. Бог не може насилу затягнути нас до раю, насилу зробити щасливими. Так як кожен з нас завжди є перед вибором, і біда в тому, що ми часто вибираємо той вибір, який називається злом. Бо що є зло чи гріх, як ми кажемо? – Це є буття людини без Бога. І обставини є дуже часто такими, що не залежать від нас: наш стан здоров’я, економічна ситуація, політична ситуація, погода. Але завжди людині дає силу перетривати будь-які обставини життя в Бозі. Недавно я читав розповідь про одних осіб, які перебували у концтаборі. І один свідок розповідає, що той, хто не піддавався обставинам, але жив вірою – той проходив. Він розповідає про одного співтовариша. Він приходить до нього серед ночі і каже: «Мені надоїло вже терпіти, я здаюсь.» І він до ранку помер. І, на моє переконання, обставини ніколи не будуть ідеальними. Я також читав одне дослідження, де людей питали, чи вони чуються щасливими. Люди поділилися на дві категорії: одні казали, що чулися щасливими, а інші казали, що думають, що будуть щасливі. Як то старші люди кажуть: «Як то колись було…». Молодші надіються, що будуть щасливі. Погляньмо, ми не можемо побачити те, що маємо тепер – це наше життя. Якщо ми у цих обставинах зуміємо для себе побачити, відкрити Бога, а не дозволимо, щоб ті трудні ситуації (як у прикладі з концтабору) над нами тяготіли. Ми завжди даємось під вплив обставин. І саме віра людина дозволяє не дати себе під вплив обставин, які навколо нас, людей, нашого керівника, бо обставини не були ідеальними і в житті самого Ісуса Христа, бо Бог народжується як людина в убогості, в стайні. Той же Бог, володар всього видимого і невидимого, як каже Христос, що волосинка не падає з голови людини без Божої волі, - той Бог вмирає на хресті. Значить обставини життя Ісуса Христа також не були прості. Але, дивлячись на Ісуса Христа, бачимо, що він ніде не дозволив собі знервуватися, емоційно відповісти, не дозволив піти за натовпом товпи, коли розпинали його. Здавалося б, настав крах його «проекту» - Христос каже: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять!» Саме життя у Бозі дозволяє нам іти через будь-які обставини у нашому житті.


Софія Кохмат: Прошу сказати, якби сьогодні народився Ісус Христос, навіть не народився, а просто так був. Що би Він вчинив на цій землі? Христос, який не міг терпіти фальші, зрадництва, хоч і був свідомий того, не міг переступити через Бога, виганяв торгашів з храму і т.д. Що б Він нині зробив, прийшовши у таку невеличку країну, як Україна, бачивши оце все, що є: і з храмами, із нашими душами? І чи це не є наближенням Содому і Гомори – ця сьогоднішня вседозволеність?


Владика Венедикт: Ну, можливо, якщо Господь допустить нам жити в Содомі і Гоморі, то так. Але коли я живу вірою, то ніякі обставини не можуть бути сильнішими від мене. Я не знаю, що сказав би чи вчинив Христос, бо я не є Богом. Але, на мою думку, він би запитав кожного з нас: «Чи ти живеш по сумлінні? Чи ти поступаєш по совісті? Чи ти дивишся, що ти можеш зробити доброго? Не дивишся на іншого, критикуєш уряд, свого сусіда, маєш до когось претензії». Він би кожного з нас запитав: «Що ти зробив для того, щоб бути християнином?» Бо важливою річчю в християнстві, як пригадуємо притчу про доброго самарянина,- це явлення християнського життя. І, напевно, Бог спитав би з нас, чи ми Його являємо. Христос казав: «По ваших вчинках пізнають чиї ви діти». І тому покликанням кожного з нас є свідчити про Бога. Того Бог очікує від нас. Мала справа промовляти словами. В нас кажуть: «Слово промовляє, а вчинок потягає». І, моє враження, як казав один з індійських політичних діячів, сучасні християни лишилися лише зі словами. Дуже гарно можемо вчити, сказати як то має бути. Але Господь очікує, щоб самі це свідчили своїм життям, правда ж? В чому сила святих? – Вони Євангелія, слова Христа, втілювали в життя. І тому, я думаю, про те, що Ви питаєте, що запитав би Христос, - то питання не в тому, чи Він прийшов би чи ні,- Христос хоче від нас, щоб ми були християнами, незважаючи на обставини. Ми дуже часто оправдовуємо себе: які обставини, такі і люди, такі події… Але ні одної події в нашому житті немає, щоб я не міг жити за Євангелієм, дотримувати Заповіді Божі. Я можу це робити всюди, лиш би я того хотів.


Софія Кохмат: Ви знаєте, яка є ситуація в державі: працю дуже тяжко знайти, люди всіма правдами і неправдами вимушені триматися за працю, вимушені миритися із багатьма дуже поганими речами, - ми всі знаємо, про що я зараз говорю. Як тут бути? Як в собі знайти смирення, якщо ти знаєш, що навпроти є зло?- це з однієї сторони, як смирення знайти. А з другої сторони, як не противитися злу? Це зараз стосується буквально всіх. Коли то говориш: «Чому ти так вчинив, адже це недобре?» – «А тому, що я мушу десь працювати, бо мені потрібно родину годувати. Тому я не буду нічого говорити чи робити». І тоді людина стає на чотири лапи, замість з рівним хребтом. Як тут бути?


Владика Венедикт: Я лиш одне скажу, що людина сама, своїми спроможностями, силами не дасть собі ради. Апостол Павло каже: «Все можу в укріпляючому мене Христі». Коли ми дивимось на приклади святих, яких згадували, вони не своєю силою, не своїми здібностями (чи той приклад, що я оповідав про того чоловіка в концтаборі), а своєю вірою в Бога почали йти через всі ті обставини. Конкретно сказати відповідь на Ваше запитання: треба почати говорити. Ми кажемо про Христа: Христос, як Слово Боже, як Логос. Ми кажемо про те Слово, яке прийшло і промовило до людей. Але «слово» з маленької букви, воно має значення. Погляньте, всі на праці будуть нарікати. Але коли всі прийдуть і заговорять про те – всіх не звільнять. Стала б фірма, став би відділ… Але це є наша проблема, що ми всі говоримо, всі шемраємо, а боїмось. В моєму житті було, що я не раз приходив до людей, які були поважні, впливові, значучі, але я не боявся говорити. Коли я раз сказав, а вони мали іншу думку, я приходив через деякий час другий раз, третій. Я не мав злоби, але мав право сказати свою думку. І, моє враження, що в нас ще є дуже сильний страх. І цей страх нас паралізує. І він, з однієї сторони, коли ми починаємо жити християнським життям, а в Христі ти втрачаєш страх, Бог тобі дає певність, а з іншої сторони, коли ти починаєш говорити, ти вже не є сам – ти маєш людську підтримку.


Софія Кохмат: Дуже важко коло себе «сколотити колектив», і тому, мабуть і страх в кожного є. Кажуть, кожен умирає окремо…


Владика Венедикт: А треба почати. Знаєте, в нашому народі казали: «Один в полі – не воїн». Але я не згідний. Погляньте на особу Митрополита Андрея – нашого святця, що він один зробив. Ми дотепер як нація, як Церква не можемо оцінити той скарб. А він зробив багато. Ми зараз ідеалізуємо, що тоді йому було легко, просто – ні! Він мав величезні труднощі з різних сторін, але він робив. На мою думку, коли б кожен на своєму місці почав би щось робити – результат був би. Ми, які виховані ще в Радянському Союзі - більшість громадян України є народжені в іншій державі, керують нашою державою люди, народжені в іншій державі – ми всі навчилися тої ментальності, свідомості, що хтось має вирішити, хтось має прийняти рішення за нас. І це – така наша мала громадська активність. Ми боїмося, не маємо відваги. Добре, я сам. А коли другий, п’ятий, десятий…


Софія Кохмат: Добра думка, варто собі взяти на озброєння. Владико, що важливіше в людині: думка, слово чи вчинок? Бо коли відспівують людину і ми кажемо: До побачення, до зустрічі там, то це починається, властиво, «думки вольні і невольні…» Що важливіше: вчинок, слово чи думка? По чумо буде результат душі?


Владика Венедикт: Все є важливо, бо деколи, якщо наша думка є добра, а не було обставин, щоб реалізуватися в слово чи діло – вона є добра. Коли та думка реалізувалася в слово – то ще краще. Коли ця думка реалізувалася в діло – то найкраще. І тому воно все є гармонійне: коли в людині є добрі думки, то в певних життєвих обставинах вони реалізуються. Коли я ношу зло на когось – це приклад поганої думки – то при якійсь оказії я то зло зжену на когось. А як не буде відваги на того чоловіка зігнати, то прийду додому і зжену на жінці чи дітях. Тому воно є зв’язане, бо думка – немовби зерно. Як Ви би спитали мене: що важливе у вирощуванні хліба – зерно, ґрунт чи сонце? – Все потрібно. Зерно падає, проростає в стебель і тоді маємо колосок. І так в нашому житті – все є важливо.


Софія Кохмат: Серед добра і зла завжди існують можливості зайняти ту чи іншу позицію, так? Я би хотіла для себе зрозуміти ту фразу, яку сьогодні дуже часто кидають політики, коли їх стосуються певні випробування в житті. Вони часто кажуть нам, журналістам: «Ви не судіть і судимі не будете». От скажіть нам, як це судити і не бути судимим? В чому є ситуація, коли ти констатуєш факт, а тобі кажуть: «Не суди, бо не знаєш, що тебе чекає».  Як розібратися звичайній людині щодо того добра і зла? Як нам, журналістам, оговорити факт, коли його одразу перевертають на «Не судіть і не будете судимі»?


Владика Венедикт: Коли ми кажемо про когось, що хтось є поганий чоловік, що хтось є злодій – то це не до кінця добре слово, бо він не краде кожну хвилю свого життя. А коли я кажу, що він вкрав – то я кажу конкретний факт. Якщо ви бачили як він вкрав, то це навіть ваш обов’язок сказати і тій людині допомогти. Бо кожна людина бачить життя зі своєї позиції. Наприклад, той злодій, коли краде, то вважає, що він робить добре. Людина має таке враження, а коли всі скажуть йому: «Ти вкрав, і це є зло», тоді людина сприйме. Бо, на мою думку, не йдеться про те, щоб засудити людину, бо людина може робити і добро, і зло, але ми засуджуємо той конкретний випадок, який вона зробила зле. І тому в нас багато є того, що мені не приємно, коли кажуть: «Вони - злодії». Чекай, вони – не злодії. Якщо хтось вкрав – кажіть. «Вони всі обманщики при владі». Чекай, хто обманщик? «Вони всі такі». Ми дуже часто вживаємо це слово «всі», «вони», а треба конкретно казати. Лікар, як лікує, то приходить до кожного хворого і конкретно називає хворобу, конкретно кожній особі приписує щось, а не каже: «Всі вони хворі, всім їм одне й те саме давати».


Софія Кохмат: Ой, (зітхає) тут не зовсім з Вами, владико, годжуся. Конкретно звучать суми, а часом діагноз виставляють рік, розумієте? І тому я хотіла б, знаєте, запитати, якщо пригадуємо розвиток церковного життя, і знову мова за індульгенції, так? Чи сьогодні існує індульгенція, чи ні? Колись великі феодали викуповували свою душу, викуповували за великі золоті монети свої гріхи. Чи сьогодні є то явище, чи ні?


Владика Венедикт: Ну, для нас, гріхи ніхто не може викуповувати. Щоби гріх, у Вашій термінології кажучи, був викуплений, будь-яка людина, чи це є звичайна людина, чи це є Папа Римський, мусить прийти до сповіді й каятися. Лише єдине покаяння, покаяння єдине – це є нагода, де Господь відпускає гріхи, прощає людині. Коли людина сама приходить і кається. Це є єдина підстава, де людині можуть бути прощені гріхи, все. І тому кожна людина, від рядової аж до Папи Римського, священики, єпископи, якщо вони роблять прогрішення (бо кажемо: «Хто без гріха?», правда, Сам Христос казав), вони приходять і каються перед Богом.


Софія Кохмат: Слухаючи Вас оце зараз згадала абсолютно фразу, яка мені влетіла в голову, була така Марина Цвєтаєва, поетеса, це тяжка доля. Вона сказала потрясаючу думку в одному із віршів. Зацитую російською: «Бог, не суди, ты не был женщиной на земле». Можна собі це уявити. От ми говоримо про Богочоловіка, все-одно це стать мужеська. А з позиції жіночої зовсім все відбувається інакше. От, як би Ви оце сказали? Це просто шалена думка мені зараз прийшла.


Владика Венедикт: Дуже просто. Адам і Єва з своєї сторони сказали Богові: «Боже, ми краще знаємо, що для нас краще.» Кожен може так сказати. І так само вона сказала, і вона може так сказати. Але вона забулася, що Бог – це не стать, і Бог створив чоловіка і жінку. І Бог в повноті краще знає від нас самих. Ви скільки років прожили?


Софія Кохмат: Я?


Владика Венедикт:  Так.


Софія Кохмат: Я, дуже просто, 57.


Владика Венедикт: І от, подивіться: Ви, скільки живете, відкриваєте в собі потаємні свої сторони, про які Ви навіть не догадувались. І добрі, світлі, і темні. І себе не знаєте добре. Я себе не знаю. Бог лише один-єдиний нас знає. І тому я її сприймаю, сплеск її емоцій, сплеск її душі, сплеск її пережиттів. Але, коли ми дивимося не лише під впливом емоцій, які вона тоді писала, але об’єктивно, Бог – Творець всього видимого і невидимого. Бог краще людину знає, чим вона себе знає. Бог ближче до кожної людини, чим вона сама до себе. Ми в житті хочемо багато реалізувати планів, ідей, потім цілковито то відкидаємо, бо ми мали свої уяви, свої суб’єктивні бачення. Лише Бог в повноті знає, що є правдивим добром для нас.


Софія Кохмат: Владико, тоді скажіть мені так. Якщо це все так збагненно є, чому стільки драм в житті? І в тих самих людей, які працюють в сфері духовній, теж багато є печалей? І нібито все збагненно. І чому це все просте, яке називається «віра», вона є така недоступна багатьом? Або, як доступна нам, то в дуже невеликій мірі? Тобто, у Бога є свої таємниці, бо навіть в Біблії написано: це вам не треба знати. Чи це все дописи, скорше всього, бо неапокрифічні речі вони все ж таки заборонені, не знати теж чому? То, от оце поясніть. Чому от оце наше знання отакого має бути невисокого штибу? Чому нам не все є збагненно?


Владика Венедикт: Бо людина своїм інтелектом, який є обмежений, через читання певних книжок, чи через вишкіл у певній школі, через слухання певних передач, через спілкування з різними людьми сформувала свій обмежений світопогляд. Світ є цілком інакший, чим ми на нього дивимося. Світ є єдиний, правда є єдина. А кожен з нас дивиться на ту правду з своєї позиції, з своєї сторони. І тому правду, повноту правди лише має Бог. І хто наближається до Бога – знов приклад святих – той пізнає ту правду. І тому, коли людина зростає в Бозі, вона зростає в правді.


Софія Кохмат: На завершення я би хотіла все ж таки задати запитання і показати нашим телеглядачам, от є така праця, вона (прошу то не рахувати за рекламу «Свічадо»), це є гарна річ, прошу ще раз показати цю книжку. Це є отець Мень, праці… Запитання і відповіді для нас усіх тут є дуже багато для думання. Ознайомтеся з тою літературою, щось зрозумієте, і може щось, мине якась біда в нас з Вами. І я би хотіла на завершення запитатися: так, як іде потужно вперед наука, віра розвивається, люди, які є просвітлені, яким дана від Бога інша чутливість душі, так є, так? Читання, пізнавання такої літератури найрізнішого штибу, так, це є гординя чи це є гордість? Що це є?


Владика Венедикт: Бог… Людина створена на образ Божий і подобу Божу. І людина покликана посідати всі знання, які посідає Бог. І коли людина шукає правди, шукає правду через читання Євангелія, читання Катехизму, через перебування на богослуженнях, читання тих чи інших книжок, людина все більше пізнає ту правду, а правда – це є Господь. Долучається до тої правди. І тому, моє побажання також, щоб люди шукали правди. Щоб ми були свідомі, що за нас християнство вимагає нашого втілення в життя. Ніхто.. справа не в тому, чи ми мало знаємо, чи багато, а справа в тому, чи ми цим живемо. Тому дуже важлива річ, якщо ми щось пізнаємо – втілювати то в життя.
Софія Кохмат: Я Вам дякую за сьогоднішню нашу бесіду і я сподіваюся, що отакі наші будуть доречні глядачам програми «Світлини душі», бо знаю точно з дуже гарної притчі, що тоді, коли вмирає чоловік, він повинен прийти до Бога не з порожніми руками. От і вся мудрість сьогоднішньої нашої передачі. І тому мусимо шукати в собі і в світі добро і зло, і приставати і вибирати якусь певну сторону, аби потім тільки не нарікати на самих себе. (До владики)Я Вам дякую за бесіду. (До глядачів) а Вам на все добре, до наступної зустрічі. Будемо потім говорити в наступній програмі про нашу душу, але вже з фізичної її складової. На все добре, до побачення.

 

Розшифрування: "Католицький Оглядач"