//

Владика Михаїл КОЛТУН: «Нам потрібно було це розчарування, аби все зрозуміти...»

Про відносини Церкви і держави, ініціативу УГКЦ 2020, капеланство у війську та єдність українців кореспонденту газети «Високий Замок» розвів єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії.

 

- Зараз непростий час для українців. Яким бачите вирішення післявиборчих колотнеч і яка має бути роль Церкви?


- Християнин повинен почуватися у християнському світі, усвідомлювати своє завдання на землі. В міру нашої християнської здатності ми цей світ творимо. Якби політики мали віру, вони б не йшли на підкуп голосів виборців. Вони би не йшли в народ з обіцянками, аби лиш ті проголосували за них. Повинен бути вимір довіри до депутата. Не тому, що він має багато грошей, а тому, що це чесна людина, здатна виконати свої обіцянки. Кожен повинен поставити собі запитання: що можемо разом зробити, аби цей світ був кращим? Людина хоче правдивої України. Але як окреслити Україну, чим її наповнити, аби можна було сповна любити? Це непросте завдання. Більшість людей думають, що влада повинна для них щось добре зробити, і на тому вимір справжньої держави закінчується... Якщо говорити з точки зору Бога, Україна – це любов до ближнього. Ця любов має широкий обсяг у заповідях Божих, у чеснотах. Але якщо України немає у серці, ніхто її не дасть. Не всі ходять до церкви. Тож ми повинні об’єднатись і відкрити ці багатства Божі – християнські цінності. Українці нарікають на партію влади, на те, що вони розчарувались. Але нам потрібно було це розчарування, аби все зрозуміти, перейти процес становлення і йти вперед. Вибори показали, що процес іде. Попри те, що є домінуюча партія, паростків нової влади чимало.

 

- Знаю, що УГКЦ розробила план-2020. На яких принципах він ґрунтується?


- Греко-Католицька Церква на чолі зі Синодом випрацювала стратегію руху у сучасному світі, яка формулюється в одному гаслі - “Святість об’єднаного народу”. Хочемо наголосити на тих цінностях, які дав нам Господь і які нас єднають. Наша виховна ініціатива запланована до 2020 року. Адже за рік-два важко означити вимір Церкви, простежити, скільки людей навернулось. Говорити лише про заповіді, ходити до церкви – мало. Завдання Церкви – дійти до душі кожного вірянина, аби він не лише говорив, а й практикував християнські цінності. Щоб знав історію Церкви. Є люди, які ходять до храму, аби лиш показати себе, свою належність до віри. Ми ж прагнемо до переміни ставлення до Церкви у серці людини. Хочемо, аби нашу Церкву, її священнослужителів, мирян могли бачити збоку, - аби зрозуміти. Досі залишились негативні стереотипи ставлення до Католицької церкви. Завдання УГКЦ – відкрити себе, показати, який вектор розвитку ця Церква пропонує для вірян та України. Доки людина не зрозуміє природи Церкви, навіть та, що відвідує богослужіння, вона не зможе правильно поводитися у суспільстві. На жаль, багато людей сьогодні живуть для себе. Скільки в Україні налічується мільйонерів! Це непогано, та лише невеликий відсоток з них ділиться своїми статками з нужденними.

 

- У виборчий час священнослужителі часто дискредитують Церкву прямими політичними агітаціями - взамін на щедрі пожертви кандидатів у депутати. Під час останньої кампанії особливо популярною серед депутатів стала організація прощ вірян по святих місцях...


- Організацією прощ повинна займатись лише Церква. Коли ініціює хтось інший, він має уже зацікавлення в чомусь. Можливо, ще не усі отці навчилися поводитись коректно. Завдання Церкви – відмежуватися від політичного життя. Але на це потрібен час. Церква повинна очиститись від нашарувань минулого.

 

- Ви кажете про духовну єдність українців. Але саме Церкви, католицька і православна, роз’єднують наш народ. Чому не йде далі слів справа про об’єднання в єдину Українську помісну церкву?


- Церква складається з людей. Щоб дійти до виміру Помісної церкви, повинні розуміти один одного. Але досі багато православних закидають, що Греко-Католицька Церква належить Риму. Католики натомість кажуть православним, що ті належать до Москви... Доки не зрозуміємо, що ми українці, на одній землі живемо і не маємо що ділити, нічого доброго не буде. Повинні поважати християнський вибір одне одного, сприймати ближнього як брата. Коли буваю за кордоном, бачу, як сходяться на спільні молитви католики і протестанти. Хоча раніше вони не сприймали одне одного. Життя диктує співпрацю.

 

- Ви з оптимізмом говорите про об’єднання церков, проте навіть у середині Греко-Католицької Церкви бачимо розколи. Зокрема так звані підгорецькі отці, які були у лавах УГКЦ, з великим скандалом від’єднались…


- У Біблії мовиться про кукіль, який оселився в пшениці. Господь казав не рвати його. Коли настануть жнива, кукіль відсіється і спалиться, а пшениця дасть життя. “Підгорецькі отці”, які є вихідцями з УГКЦ, повстали і почали вести власну лінію. Вони називали себе єпископами, хоча ніхто із греко-католицьких єпископів їх не святив. Гординя згубила їх. УГКЦ вилучила цих отців із наших лав, і Папа Римський підтвердив це. Тепер називаємо їх сектою Догнала. Люди, які входять до цієї секти, з часом відрізняються нездоровим фанатизмом. Нормальна людина не розуміє і не сприймає їхню поведінку. Сподіваюсь, вони зрозуміють свої хиби.

 

- Інтернет рясніє купою повідомлень, де сектанти Догнала звинувачують вас ледь не у всіх смертних гріхах. Чому догналіти ведуть активну війну саме проти вас?


- Догналіти заснувались на території моєї єпархії. Мусив робити суд над їхніми діями. Певний час вони були священиками у нашій єпархії, організовували зустрічі з прихожанами, проводили сповіді. Думали, що зможуть перетягнути на свій бік частину вірян та отців. Але мені вдалося локалізувати їхній вплив. Тому догналіти почали застосовувати проти мене чорні технології. Вони прагнули очорнити наших отців, щоб зсередини скомпрометувати УГКЦ. Це була спланована дія злої сили. Але їхній проект провалився.

 

- У вас неабиякий запал до активних дій. Недарма ви – головний військовий капелан України...


- Моя присутність на зібранні військових капеланів з усього світу вносить свою лепту у плекання європейського виміру для України. Щороку відбуваються військові паломництва, зокрема до Люрду (Франція), у якому беруть участь до сорока країн світу. Цьогоріч українські військовики брали участь у паломництві до Ченстохови (Польща). Для військових це важлива річ. По дорозі ми багато спілкуємось, вони діляться своїми проблемами, просять поради. Ці щирі розмови у поєднанні з молитвою дають внутрішнє духовне збагачення. На жаль, не можемо усіх охочих завезти на прощі за кордон. Тому переносимо це паломництво у масштаб всеукраїнський. Організовуємо військове паломництво у Зарваниці (Тернопільська область), куди можуть потрапити військовослужбовці з різних регіонів України. Цього року у Зарваниці зібралось понад тисяча людей у пагонах. Це міліціонери, прикордонні війська, флотилія, студенти військових навчальних закладів… Зголошувалось значно більше добровольців, але ми ще не в змозі забезпечити усім належним таку кількість осіб.

 

- Зрозуміти військових людей вам, мабуть, допомогла служба в армії?


- Так, свого часу служив на флоті. Знаю суворі будні солдата. Знаю, що таке грітись біля атомного реактора, коли холодно (владика служив на підводних атомних човнах). Але не можна сказати, що лише служба в армії дозволила мені стати військовим капеланом. На це прийшов час. Я був першим висвяченим єпископом після виходу Церкви з підпілля. На той час я був наймолодшим єпископом в Україні. Кому потрібно було йти до війська – 80-90-річним отцям чи мені? Відчув, що це моє покликання і відгукнувся на нього. Жодного разу не пожалів про своє рішення. Хоча не так легко спілкуватись з людьми із війська. Теперішнім військовим потрібно пояснювати та прививати християнські засади, християнський патріотизм. Пояснюю їм, що не лише сухим статутним правилом повинна жити людина.

 

- Чи поширюєте серед вірян своєї єпархії Ініціативу першого грудня, одним з засновників якої є Любомир Гузар?

 

- Прислуховуємось до слів Блаженного Любомира Гузара та решти учасників цієї Ініціативи, розповідаємо про неї вірянам. Ця ініціатива творить добро у нашій державі. До неї слід прислухатись кожному, кому не байдужа доля України.

 

Розмовляла Інна КОРЧУК,
газета «Високий Замок» (8-14 листопада 2012 р.)

 

Джерело: www.sokaleparchy.org.ua