//

Вітальна промова Папи Бенедикта XVI в Мексиці

Пане Президенте,
Отці кардинали,
Дорогі брати єпископи та священики,
Шановні представники влади,
Улюблені мешканці Ґуанахуато і усієї Мексики,


Я дуже щасливий зараз бути тут і дякую Богові, що дозволив мені реалізувати бажання, яке я довгий час беріг у своєму серці: щоб утвердити у вірі Народ Божий цієї великої нації на його власній землі. Любов мексиканського народу до Наступника Петра, котрого вони завжди пам’ятають у своїх молитвах, є дуже добре відомою. Я говорю про це у місці, яке вважається географічним центром вашої країни і яке мій шановний попередник, блаженний Іван Павло ІІ, хотів відвідати під час своєї першої Апостольської подорожі. І хоча він не зміг приїхати, він залишив послання підтримки, пролітаючи над цією територією. Я з радістю повторю його слова тут, на землі серед вас: «Я вдячний,– написав він у посланні, – вірним Ель Бахіо та Ґуанахуато за вашу любов до Папи і вашу вірність Господеві. Нехай Бог буде з вами завжди» (пор. телеграма від 30 січня 1979).


Згадуючи про це, я дякую Вам, пане Президенте, за ваш теплий прийом і вітаю Вашу дружину та решту представників цивільної влади, котрі удостоїли мене своєю присутністю. Особливо вітаю Преосвященного Хосе Гвадалупе Мартіна Рабаго, Архиєпископа Леону, та Преосвященного Карлоса Агіара Ретеса, Архиєпископа Тлальнепантли і Президента єпископської конференції Мексики та Ради єпископів Латинської Америки. Цим коротким візитом я хочу привітати усіх мексиканців, а також усі народи та нації Латинської Америки, яких тут представляють численні Єпископи, на цьому місці, де величний пам’ятник Христа Царя на горі Кубілете дає свідчення про глибоке коріння католицької віри серед мексиканського народу, який отримує постійне благословення впродовж своєї долі.


Мексика, як і більшість латиноамериканських країн, впродовж минулих років відзначали двохсотліття своєї незалежності. Відбулись різноманітні релігійні святкування в подяці Богові за цей важливий і визначний момент. Під час цих святкувань, як і на Літургії у Базиліці Св. Петра в Римі в урочистість Діви Марії Гваделупської, гаряче прикликали Пресвяту Богородицю, котра з ніжністю показувала, наскільки Господь любить усі народи і віддав Себе за кожного з них без винятку. Наша Небесна Матір чувала над вірою своїх дітей в процесі формування цих народів і продовжує це робити зараз, коли виникають нові виклики.


Я прибув як паломник віри, надії і любові. Я хочу утвердити у вірі тих, хто вірить в Христа, додаючи їм сили та відваги, щоб оживити їх віру шляхом слухання Слова Божого, відправи Таїнств і відповідного з цим життя. Таким чином вони зможуть ділитись своєю вірою з іншими, як місіонери до братів і сестер, і діяти в суспільстві як закваска, докладаючись до співіснування в повазі і мирі, що базуватиметься на незаперечній гідності кожної людської особи, створеної Богом, і яку ніхто не має права забути чи зневажати. Ця гідність особливо виражається в основному праві на свободу релігії, в її повному значенні і цілісності.


Як паломник надії, я промовляю до них словами Святого Павла: «Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, - щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії» (1 Сол. 4,13). Довіра до Бога дає впевненість у зустрічі з Ним, в отриманні Його ласки; надія віруючого базується на цьому. І, усвідомлюючи це, ми прагнемо перемінити сучасні, далекі від задовольняючих, структури та події, які здаються непохитними і непереборними, в той же час допомагаючи тим, хто не бачить сенсу чи майбутнього життя.  Так, надія дійсно змінює практичне існування кожного чоловіка і жінки  (пор. Spe Salvi, 2). Надія вказує на «нове небо і нову землю» (Од. 21,1), певне відображення яких ми вже зараз можемо бачити. Більше того, коли вона закорінюється в людях, коли нею діляться, вона світить як світло, яке розчинає темряву, що засліплює і утримує нас. Ця країна і увесь континент покликані жити своєю надією на Бога як глибоким переконанням, перетворюючи її на ставлення серця і практичну посвяту іти разом, будуючи кращий світ. Як я казав у Римі, «продовжуйте невтомно будувати суспільство, засноване на розвитку добра, перемозі любові та поширенні справедливості» (Проповідь 12 грудня 2011).


Разом із вірою і надією, той, хто вірить у Христа – і вся Церква – живе і практикує любов, як невід’ємний елемент місії. У своєму першочерговому значенні любов «є перш за все простою відповіддю на те, що в конкретній ситуації є негайною потребою» (Deus Caritas Est, 31), коли ми допомагаємо тим, хто страждає від голоду, немає притулку чи має інші життєві потреби. Ніхто не є виключеним, з огляду на походження чи вірування, з цієї місії Церкви, яка не конкурує з іншими приватними чи публічними ініціативами. Слід додати, що Церква охоче співпрацює з тими, хто прагне до тієї ж мети. Вона також не прагне до чогось іншого, крім того, щоб безкорисливо і з повагою робити добро тим, хто є в потребі, кому часто бракує знаків автентичної любові.


Пане Президенте, мої дорогі друзі, цими днями я молитимуся до Господа і Богородиці Гваделупської за усіх вас, щоб ви могли бути вірними вірі, яку отримали, і своїм найкращим традиціям. Особливо я молитимуся за потребуючих, особливо за тих, хто терпить від старих чи нових форм ворожості, образ і усіляких форм насильства. Я знаю, що перебуваю у країні, яка гордиться своєю гостинністю і не хоче, щоб хтось почувався не прийнятим. Я вже знав про це, і тепер це бачу і відчуваю у своєму серці. Сердечно надіюся, що усі мексиканці, що живуть далеко від своєї батьківщини почуватимуться так само, і що ніщо не змусить їх забути про це чи втратити бажання побачити як країна зростає в гармонії і в автентичному інтегральному розвитку. Дякую!

 

Переклад "Католицького Оглядача"