Щороку у середині липня до Бердичева вирушають численні групи паломників з різних місцевостей Житомирської та навколишніх областей. Їх мета – вшанувати ікону Матері Божої з гори Кармель, яка знаходиться у стародавньому монастирі отців кармелітів.

Як все було

У суботу 16 липня, пополудні, до площі перед кармелітським монастирем почали звідусіль підтягуватись колони паломників. Усі вони пробули в дорозі від двох до шести днів. Кожну з них вітали та кропили свяченою водою господарі свята – отці-кармеліти. Після представлення та спільної молитви паломники йшли до каплиці, щоб вклонитись іконі Матері Божої Бердичівської, а їх місце на майдані перед монастирем займала інша колона паломників.

Цього року на свято до Бердичева прибули 10 груп паломників - 8 піших та дві велосипедні:

1. 19-те францисканське паломництво (Шепетівка – Полоне – Бердичів)
2. Група Житомир Семінарійний храм – Бердичів
3. 20-те Подільське паломництво (Хмельницький – Бердичів)
4. 4 Група Кафедральний Собор св.. Софії, Житомир – Бердичів
5. Група Довбиш – Бердичів
6. Група Біла Церква – Бердичів
7. Група Андрушівка – Бердичів
8. Група Фастів – Київ – Бердичів
9. Велосипедне паломництво Коростишів – Бердичів
10. Велосипедне паломництво Харків – Бердичів

Загалом у цих паломництвах до Бердичева прийшло близько 3 тисяч прочан. Наймолодшому паломнику - Якову з Білої Церкви - лише 2 місяці, а найстарший паломник – пан Юзеф з Коростеня – має 79 років.

Хоча за плечима паломників була довга і важка дорога, біля стін монастиря їх охоплювала радість від осягнення кінцевої мети, тож на площі суботнього вечора було суцільне ликування.

На свято Діви Марії з гори Кармель цього року також приїхали гості з Польщі, Італії, Росії, Білорусі, Іспанії та Франції. Поляки допомогли з проведенням урочистостей: кілька машин «польових госпіталів» допомагали українським медикам надавати допомогу тим, кому під час святкувань, які, до речі, відбувались під палючим сонцем, ставало зле.

Месу суботнього вечора очолив єпископ Станіслав Широкорадюк, який, як простий паломник, прийшов до Бердичева разом з групою прочан з Шепетівки.

У своїй проповіді владика Станіслав нагадав правду віри про три стани Церкви: Церква страждаюча, яка складається з душ у Чистилищі, Церква, подорожуюча, до якої входять усі вірні, які нині живуть на землі, та Церква тріумфуюча, до грона якої належать душі, що вже знаходяться у Небі, і своїми молитвами заступаються перед Богом за усіх інших. Ці три частини і складають Церкву, про яку Христос сказав «брами пекла її не здолають».

«Є ці брами пекла, і вони реальні, вони страшні, - наголосив єпископ Станіслав Широкорадюк. – Як Бог зрошує благодаттю своїх вірних, так само сили зла перешкоджають Церкві виконувати свою місію. І тому вірні, які через паломництво хочуть присвятити себе Діві Марії, жертвуючи свій час, свої сили, вони якби вливаються у те джерело трикутника Церкви, яка допомагає нам долати сили зла».

Після Меси та молитви прославлення бердичівські католики розібрали паломників до себе на вечерю та ночівлю. Охочі, а їх виявилось чимало, вночі ще прийшли на чування до нижнього храму кармелітського санктуарію, де знаходиться ікона Бердичівської Богородиці – мета паломників.

Недільного ранку площа біля монастиря та прилегла вулиця були вщерть забиті паломниками, до яких приєднались місцеві віряни та люди, які на свято приїхали машинами і автобусами. Цього дня на урочистій Месі були присутні відразу 4 єпископи: спеціальний гість архиєпископ Мечислав Мокшицький Митрополит Львівський, який очолив Месу, єпископ-емерит Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський, єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк та єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. Їм співслужили близько 40 священиків.

«Я приїхав сюди помолитись разом з іншими вірними, - сказав в інтерв’ю архиєпископ Мечислав Мокшицький. – Цей санктуарій, можна сказати, є центром України, центром духовного життя вірних нашої митрополії. Це такий осередок, до якого приїжджають католики зі всієї України. Тут вони можуть молитись перед чудотворним образом Матері Божої з гори Кармель, просити про потрібні благодаті, зустрітись одне з одним, укріпити свій зв’язок, свою єдність, поділитись своїми переживаннями, своїми радощами та турботами».

Архиєпископ Мечислав, який раніше був секретарем Папи Римського Йоана Павла ІІ, подарував Бердичівському санктуарію реліквії – вервицю, на якій молився нині блаженний Йоан Павло ІІ.

Єпископ на спочинку Ян Пурвінський у своїй проповіді під час недільної Меси говорив про чесноти Діви Марії, особливо про Її віру і вірність Богові, а також про Її роль у житті християн.

«В наших відносинах до Пресвятої Діви Марії не вистачить одного нашого вшанування Матері Божої, не вистачить нашого паломництва до її санктуарію, прочитаних вервиць та молитов. Від Марії ми мусимо вчитись життя згідно з Божою волею. Другий Ватиканський Собор закликає нас до синівської любові до Діви Марії, а також до наслідування Її чеснот», - підкреслив владика.

Охочі в особливий спосіб наслідувати Діву Марію та мати Її заступництво, після урочистої Меси мали можливість отримати Скапулярій – шматочок тканини з іконкою, що носиться на шиї. Він символізує шату Богородиці, якою Вона покриває тих, хто бере на себе обов’язки, пов’язані з прийняттям Скапулярію.

Чому паломництво?

Навряд чи можна знайти паломника, для якого проща була легкою прогулянкою. Втома, мозолі, розтягнення, спека, дощі, серйозні фізичні навантаження та спартанські умови – це те, що супроводжує прочан цілодобово впродовж усіх днів паломництва. Проте щороку охочих піти у прощу не меншає. Що ж їм дає паломництво?

«У паломництві починаєш бачити правду про себе та приймати інших людей такими, якими вони є. У паломництві найбільше проявляється той негатив, який є в людині, і разом з тим, бачиш яким ти є – можеш ти приймати інших, чи ні. Тоді розумієш, що проблема не в інших людях, проблема у тобі. Сам по собі любити інших ти не можеш ніяк. Тоді починаєш просити Бога, і Він потрошки дає Свого Духа», - каже паломниця з Дніпродзержинська Олена Сергієва.

«Сказати, що йти у паломництві було важко – це не сказати нічого, - запевняє паломниця з Вінниці Алла Чорнолуцька. – Найбільше докучали мозолі та спека. Вчора мала такі мозолі, що сьогодні думала, що вже не встану. Але якось Бог дає сили.

Цього разу мене доторкнули слова, які кілька разів чула у паломництві, але раніше про це якось не думала. Це слова про хрест, який є в житті кожного. Якщо людина відштовхує цей хрест - то він для неї стає смертю, а якщо несе – то цей хрест стає для неї деревом життя.

Йдучи у паломництво, я просила Бога, щоб Він відірвав мене від духа цього світу, і дав Свого Духа, щоб я могла хоч трошки наблизитись до Ісуса. У дорогу я взяла з собою мобільний телефон, і мала купу тем, щоб розмовляти з зовнішнім світом – онуки похворіли, одне, друге… але якось не хочеться виринати з духа паломництва.

Чи піду у паломництво ще? Це можна порівняти з пологами у жінок. Це такі муки, такий біль, що думаєш «Все! Більше ніколи!» Але минає якийсь час, і що? Думаєш, а чи не піти ще раз у паломництво. Напевно піду, як будуть сили і здоров’я».

Останнім часом все більшої популярності набувають вело паломництва. Окрім Харківського паломництва на велосипедах, яке вже втретє приїжджає до Бердичева, цього разу вперше 15 велосипедистів вирушили з Коростишева.

«Ми виїхали у четвер о шостій ранку з Коростишева, мандрували всіма тими парафіями, до яких приїжджають наші священики відправляти Служби, де отці-салезіани працюють. Там ми збирали інтенції всіх тих людей, які не змогли піти. І ми їдучи молились за них», - розповідає керівник групи о. Андрій Борковський SDB. – «Я у дорозі був двічі ранений, двічі падав ланцюг, і я падав з велосипеда, за всіх терпів, як священик. Другий раз – вже перед самим входом до санктуарію», - каже він і показує закривавлений лікоть, який ще не встиг обробити. «Але кожен їхав зі своїми радощами, болями та скорботами, щоб завезти їх до Матері Божої Бердичівської».

Група велопаломників з Харківської катедри вже третій рік поспіль приїжджає до Бердичева. За 8 днів вони подолали 720 км. Ночували паломники весь час у наметах, які розбивали поблизу водоймищ. У складі групи їхав також священик о. Анатолій Клак МІС. Щодня окрім Меси велопаломники молились Розарієм та коронками. З особливою приємністю вони згадують, як їх зустрічали у парафіях в тих місцевостях, які проїжджали: Миргород, Ружин Лубни, Біла Церква…

«Для мене паломництво – найкраща можливість молитись. Є тільки дорога і молитва. Поїхав я в першу чергу заради цього. За досвідом попередніх паломництв можу сказати, що ця подорож до Бердичева збагатшує моє духовне життя. Перед попереднім паломництвом мав певні проблеми, пов’язані з роботою та особистими справами, і Бог допоміг їх вирішити, а також змінив моє ставлення до деяких речей», - Валерій Мороз.

«Ми їхали територією Східної України, де віра ще спить. Я вважаю, що основна наша мета – молитись за ці землі, щоб вони навернулись до Бога, щоб матеріальні речі не займали стільки місця в свідомості цих людей, щоб вони більше приділяли увагу духовним питанням», - каже Сергій Олексенко.

Ікона Матері Божої Бердичівської

Ікона Матері Божої Бердичівської належала до роду Тишкевичів, і зберігалась у їх замковій каплиці. Вона була написана олійними фарбами на полотні, що закріплювався на кипарисовій дошці. У 1642 році Тишкевичи передали її босим кармелітам для новозбудованого бердичівського храму.

Розміщена у головному вівтарі ікона прославилась великими благодатями. У 1643-1648 рр. було зареєстровано 77 оздоровлень. Між іншим через заступництво Матері Божої Бердичівської був оздоровлений київський єпископ Станіслав Заремба, котрий 23 травня 1647 року оголосив ікону чудотворною. У наступному столітті ікона також славилась благодатями, які отримували через неї вірні. До 1756 року офіційно було підтверджено та задокументовано 263 чуда.

28 січня 1753 року папа Бенедикт ХІV видав декрет про коронацію ікони.. Одночасно з декретом були надіслані золоті ікони. В І половині ХІХ століття корони були вкрадені, і згодом Папа Пій ІХ надіслав нові.. Вдруге коронація чудотворної ікони відбулась у 1856 році. Ікона Матері Божої Бердичівської була оздоблена золотом та сріблом, а також вишитими окладами, що було проявом вдячності за отримані благодаті.

У 1926 році храм та монастир були конфісковані радянською владою, а ікона служила одним з експонатів музею революції та атеїзму, що був розташований у верхньому храмі. В 1941 році, напередодні фашистської навали, у санктуарії в результаті підпалу виникла пожежа. Робиться припущення, що можливо саме тоді згоріла ікона.

Після невдалих пошуків оригіналу ікони Матері Божої Бердичівської, у 1990 році написання нової ікони було довірено краківській художниці – реставраторці полотен Божені Мусі-Совінській. Нова ікона, оточена шаною, через шість років після своєї появи була урочиста освячена Папою Йоаном Павлом ІІ у храмі св.. Ядвіги, що у Кракові. У відповідь на прохання та представлену документацію, виступаючи від імені Папи Йоана Павла ІІ, Конгрегація Божого Культу та Дисципліни Таїнств у Ватикані дозволила коронувати нову ікону для санктуарію Матері Божої у Бердичеві. На урочистості 16 липня 1997 року у Бердичеві кармеліти показали новий образ усім вірянам та паломникам. У липні 1998 року відбулась коронація ікони, яку здійснив єпископ Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський.

Джерело: credo-ua