//

"Від неслухняності віра у людей мертвіє в серці", - Митрополит Львівський

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на другу неділю по зісланні Святого Духа

Рм 2,10–16;Мт 4,18–23

Кожна людина має свою дорогу життя. Мимо того, що на землі, на сьогодні, проживає понад сім мільярдів людей, усяка особа має своє життя, відмінні думки, свої заняття, уподобання, свою ауру, окреме відношення до ближніх та різне відношення до Бога. Люди такі різні між собою, що навіть, мале дитя у колисці біля своєї матері плекає у собі відмінні якості життя, зростаючи з іншою поведінкою, поглядом на життя та його реалізацію. І, коли люди виконують цю саму працю чи несуть тотожну, рівну відповідальність, по-різному бачать себе у здійсненні цього завдання. Роздумуймо про неосяжні можливості Господа, який усе творить, держить та усім управляє. Яка це – нашого Творця глибінь, бездна, безмірність, чого не може охопити наш людський розум. Людина творить різні сучасні апарати та конструкції, поступає вперед у техніці та електроніці, однак, їй потрібний матеріал, який має згори закладені у собі потужні властивості та сильні якості. Жодній людині не властиво вчинити щось із нічого, щоб  промовила  слово і наприклад,  на руці появився чудовий годинник. Нам трудно уявити велику нашу віддаль від Бога. Ми мізерні та розгублені проти наступу води, землетрусу, пожежі тощо. А Господь усе знає, контролює, усім володіє.

 

«Господь Бог – Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний» (Єр 10,10), - так мовить слово Боже. Він - живий і його слово, що читаємо та чуємо на Літургії є дуже важливим, бо воно має силу перемінити наше життя, дати відповіді на ті проблеми, які існують у нас тепер, саме в цю хвилину. Воно є не тільки історією спасіння, але могутнім словом, що дає нам життя тепер і в кожну хвилину. Господь говорить: «Слухайте голос мій і чиніть так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом» (Єр 11,4). І тут постає питання: чи ми готові почути голос Бога? Чи хочемо виконати його настанови, які потрібні не йому, а нам? Дуже важлива ця постава, яку приймаємо, йдучи до церкви. Які питання нас більше турбують: що одягнути з одежі; чи що сьогодні скаже мені Господь через почутий текст Євангелія або з уст священика? Від нас залежить чи забажаємо почути слово Боже та відкрити «вуха» свого серця або ні. Апостоли Петро і Андрій, як рибалки, були зайняті своєю працею, але  їхні серця почули голос Ісуса, залишили усе й пішли за ним. А потім наступний крок, який відноситься до нас: чи ми здібні прийняти й виконувати те, що нам говорить Господь? «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм 2,13). Учні Христові: Петро і Андрій, Яків та Іван зробили те, що їм запропонував Ісус Христос, не задумуючись. Залишили усе те, що давало їм та родинам ресурси до життя – пішли за Господом. Не задумувалися над тим, як будуть жити їхні сім’ї та родини. Все віддали у руки Бога, який знає краще від людини, що кому потрібно та що, кому й скільки давати.

 

Тепер можна себе запитати: «Якою є моя реакція на слово Бога?» Можливо ми його уважно послухали, а ймовірно воно нам настільки звичне, що до цього відносимося байдуже, ми сприймаємо його просто, як історію, котра відбулася десь та колись? Чи торкаються Божі слова та натхнення до духовних струн нашого серця? Чи ми віднаходимо відповіді на запитання й допомогу у вирішенні різних наших проблем? Звернімо увагу на те, що Господь не силує, а, лише пропонує. Коли б ці рибалки не послухали Ісуса і продовжували займатись своєю працею, яким було б їхнє майбутнє життя? Часто люди багато втрачають, а через них так багато втрачають їхні близькі. Бо ми всі є однією церквою, родиною і святість однієї людини, так, як і гріховність, впливає на цілу спільноту. Ісус говорить: «Хто має вуха, нехай слухає». В Святому Письмі Господь багаторазово закликає слухати. Від неслухняності віра у людей мертвіє в серці, вони  перестають бачити дію Бога в своєму житті й не дивно, що народ не слухається, не чує і відповідно не чинить Божої волі, а діє згідно своїх забаганок, своєї тілесності, під «диктовку» цього світу. Пречиста Діва Марія в одному із з’явлень  в Меджугор’ї говорила: «Я хочу вести вас, але ви не хочете слухатись моїх велінь. Сьогодні закликаю вас прислухатись до них, і тоді ви  будете здатні впровадити у життя все, що Бог заповів мені передати вам. Відкрийтеся Богові і він буде діяти через вас, і дасть вам усе те, що ви потребуєте» (Записи: четвер, липень 25, 1985 р., стр. 36).

 

Сьогодні наша Церква святкує Пресвятої Євхаристії, тобто, вшановує Ісуса Христа, який став нашим кормом під видом хліба та вина. Залишився з нами, щоб бути нашою поживою. Сам говорив про себе: «Я – хліб життя!» (Ів 6,48). Спаситель заохочував людей, щоб споживали цей Небесний хліб. Він теж попереджав: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя у собі» (Ів 6,53). А тим, хто споживатиме святе Причастя, Христос обіцяє вічне життя після того, як він воскресить останнього дня (пор. Ів 6,54). Звичайно, що для споживання цієї трапези необхідно зберігати чисту душу та покірне серце. Потрібно відрізняти щоденний хліб - від хліба з неба, святого Причастя, щоб, приступивши із забрудною гріхом душею не бути винним перед Богом за негідне споживання. До цього Господь пропонує нам усі можливості, бо залишив для нас таїнство святої Сповіді, де, покаявшись за свої гріхи, легко здобуваємо їх прощення. Господь домагається, щоб залишити усе грішне й піти за ним, здобуваючи праведність життя. А праведність означає не що інше, як уподібнюватися до нашого Творця, до Бога. Святий Іван Золотоустий пригадує, що кров Христова стирає рукописання гріхів, очищує душу, змиває нечистоти, торжествує над началами і властями (пор. св. Ів. Золот., «Бесіда про кладовище і хрест» п.3). Учитель Церкви закликає, щоб після святого Причастя на зразок апостолів перебувати у молитві й навчанні, співати побожні пісні, тривати в поміркованості, а не віддаватися п’янству та безчинству (пор. св. Ів. Золот., «Бесіда XXVII» на 1Кр п.5). І ми молимося перед святим Причастям, щоб воно не послужило нам на суд чи в осудження, а на зцілення душі й тіла. Там згадуємо, теж і про учня Христового Юду, який після причащання пішов звати тих, хто мав розіп’яти Господа. А святе Причастя – це присутність Христа у нашій душі, духовна сила, що перемінює нас, чинить праведниками та слухняними волі Господній. Це – великий духовний трофей, скарб дорогоцінностей, який приноситься у нашу душу. Любімо Христа, часто причащаймося та каймося за наші прогріхи, щоб бути гідними учасниками вічного щастя у небі.   

  

Не забудемо сказати кілька добрих слів нашому достойному священику, Юрію, якого Господь поставив на своє служіння рукою єпископа. Якраз він повинен дуже пам’ятати, що кожного разу як приноситиме безкровну жертву на престолі, буде призивати Святого Духа, щоб він торкнувся хліба й вина, перемінюючи на Тіло та Кров Христову. У давнину Пінхас, онук Арона священика, відвернув обурення Бога від синів Ізраїлю, будучи ревним за Божу честь. Господь сказав , що це «буде йому та його потомству союзом віковічного священства за те, що ревнував за свого Бога й спокутував синів Ізраїлю» (Чис 25,13). І ти, достойний брате у священстві, будь ревним за славу Господню, молись, навчай, чесно служи Богові та людям, щоб удостоїтися вічного щастя! Відвертай усяке зло від людей! Хай пресвята Богородиця покриє тебе своїм духовним омофором, а святий Юрій, твій Покровитель, захищає тебе перед усяким підступним злом!


+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

17 червня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра. м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua