Коротка історія
    Про ікону
    Надгробна стихира
    Євангеліє на Вечірні
    Проповідь

Коротка історія

Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п'ят­ниці й суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерті Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирало чи саван, у якому було завинуте мертве Тіло Христа Господа, коли Його покладено до гробу. Східна Церква у відправах Великої п'ятниці й суботи не знала плащаниці майже півтори тисячі літ!

Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п'ятницю хресне дерево, яке на початку IV віку віднайшла свята Єлена, мама цісаря Костянтина. Обряд того почитання запи­сала нам паломниця IV століття Сильвія Аквітанська. Звичай почитати святий хрест у Велику п'ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Вели­ку п'ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.

У наших рукописних уставах до XVI віку нічого не сказано про обряд покладення святої плащаниці, бо вона щойно починала входити у практику. Оскільки свята плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої п'ятниці й утрені Великої суботи не окремим приписом, а звичаєм Церкви, то до сьогодні нема одного обряду покла­дення плащаниці, бо різні Церкви виробили свої звичаї. Почитання святої плащаниці в ХVII-ХVIIІ ст. стає загальною практикою і звичаєм усієї Східної Церкви.

Обряд виносу й покладення плащаниці, за Типиком о. Дольницького, відбувався у катедральних церквах Галичини так: на вечірні Великої п'ятниці, під час співу стихири на стиховні "Тебе одіющагося світом яко ризою...", був обхід довкола церкви з пла­щаницею, яку несли за чотири кінці священики або старші парафія­ни. Після обходу плащаницю клали на окремий до того пригото­ваний стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу "Благообразний Йосиф..." усі на колінах приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп'яття з обрусом на його перехресті.

Отець Дольницький згадує також, що в нас, у Галичині, був звичай при обході з плащаницею нести і Святі Тайни, що їх відтак ставили для почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей звичай узято від латинської Церкви. Звичай виставляти Святі Тайни при плащаниці є цілком несумісний ні з духом Великої п'ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плаща­ниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п'ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.

Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображають ще Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря Великої п'ятниці: "Благообразний Йосиф...".

Про ікону

Як латинській, так і східній Церкві відомий обряд "оплакування" у Велику П'ятницю та Велику Суботу. Христос, який назвав себе життям (див. Йо. 14, 6), лежить у гробі або на камені помазання померлих. А побожні жінки підносять руки, голосячи. Оплакування померлих завжди було справою жінок, не так з огляду на їх психологічні нахили, як радше з причини їх "природного покликання". Чоловік, який офірує світові свої діла і конкретні звершення, певним способом залишається живим у них навіть після смерті. Жінка, яка дає життя, споглядає знищення того, що є сенсом її існування.

Жінки біля гробу Ісуса є символом Церкви, яка стогне і плаче у цій "долині сліз". Вони уособлюють усвідомлення сумної дійсності, яку можна пояснити лише у світлі об'явлення.

Чи є натяк на якусь надію? Здається, іконописець нічого не говорить про це через постаті жінок. Але Богородиця зображена в іншій позі, ніж вони. Вона теж плаче, але водночас здійснює жест поклоніння.

Чернеча традиція розрізняє два види плачу: той, який викликає розпач і смуток (lỳpe), та ін ший плач, який є джерелом потіхи і знаком любові (рèпthоs). Ченці прагнули належати до блаженних засмучених (див. Мт. 5, 5), тобто до тих, хто відчуває близькість божественного блаженства навіть у ситуації, яка викликає біль.

Їх непорушна віра не опирається на якийсь банальний оптимізм. Вони не заплющують очей ані перед трагічною людською долею, ані перед злобою, яка є її причиною. Але вони поєднують все це з померлим Христом і, вшановуючи Його своїм плачем, почувають себе переміненими вірою у воскресіння. На Сході цей священний плач звеличують чимало чудесних творів. Іконописці мали не надто багато нагод зображати його. Але коли у Велику П'ятницю ми споглядаємо ікону Богородиці, яка плаче на гробі Ісуса, бачимо хрест посеред свічок, лампад та жалобних співів, ми відчуваємо як нас відносить в цю атмосферу пентосу, священного плачу, який по­роджує радість.

Надгробна стихира при покладанні Плащаниці

"Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся, зняв Йосиф з Никодимом, бачивши мертвого, нагого, непохованого, ревним пла­чем заплакали і, ридаючи, промовили: "Ох горе, наш найсолодший Ісусе! Побачивши Тебе на хресті повислого, сонце негайно мороком покрилося і земля зо страху задрижала й церковна заслона роздер­лася. А тепер бачу Тебе, що задля мене сам пішов на смерть. Як же ж поховаю Тебе, мій Боже? Або якою плащаницею обгорну? Якими руками діткнуся Твого нетлінного Тіла? Або яку пісню заспіваю при Твоїй смерті, Щедрий? Величаю Твої страсті, піснями славлю Твоє погребення з воскресенням, і кличу: "Господи, слава Тобі".

Євангеліє від Матея 27, 1-38; Лк. 23, 39-43; Мт. 27, 39-54; Ів. 19, 31-37; Мт. 27, 55-61

Тоді, коли настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб Його вбити. І, зв'язавши Його, повели і видали правителеві Пилатові. Тоді Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що Його засудили, розкаявся і вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим, кажучи: Згрішив я, видавши кров неповинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився. Первосвященики взяли ті гроші і кажуть: Не годиться їх класти до скарбони, бо це ціна крови. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як сказав мені Господь. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав Його: Чи Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. Та коли первосвященики та старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до Нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято правитель звик був відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звався Варавва. І от, коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос? Знав бо він добре, що заздрости ради видали Його. І коли він сидів на судищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові Тому, бо я цієї ночі в сні багато витерпіла заради Нього. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп'ятий! Він спитав: Що злого вчинив Він? Вони ж іще більше стали кричати: Нехай буде розп'ятий! Пилат бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води і вмив перед народом руки та й каже: Я невинний крови праведника Цього, ви побачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров Його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на Нього всю чоту і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову, і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на Нього, брали тростину і били Його по голові. Насміявшись з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього Його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили цього нести хрест Його. Прийшовши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп-місце, дали Ісусові пити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли Його, поділились Його одежею, кинувши жереб. А потім сіли, щоб Його стерегти. Над головою в Нього прибили напис, за що Його засуджено: Це Ісус — цар юдейський. Тоді розп'яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Лук. 23,39-43 Один із злочинців, що висів, зневажав Його кажучи: Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас! А другий, озвавшись, скартав його і мовив: Чи ти не боїшся Бога? Ти, що покутуєш ту саму кару? Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого. І сказав Ісусові: Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм. Ісус сказав до нього: Сьогодні будеш зі мною в раю. Мт. 27,39-54 Ті ж, що проходили мимо Ісуса, лихословили Його й кивали головою, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні знову будуєш, спаси Себе Самого: якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само і первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, кажучи: Інших спасав, Себе ж не може спасти! Він цар Ізраїля, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він угоден Йому. Сам бо казав: Я — Син Божий. Так теж і розбійники, що були з Ним розп'яті, ображали Його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А коло дев'ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані, що значить: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув? А деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав Йому пити. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. Ісус, знову скрикнувши голосом сильним, віддав духа. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; гроби відкрилися, й багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по Його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися, кажучи: Воістину Божий Син був Він. Ів. 19,31-37 А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його. І він знає, що правду говорить, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб збулося Писання: Кість у Нього не буде поламана. І знову інше Писання каже: Дивитимуться на Того, Кого прокололи. Мт. 27,55-61 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили Йому. Між ними: Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно і поклав у свій новий гріб, що його висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробу великий камінь, відійшов. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробу.

Проповідь

Сьогодні є найтрагічніший день в історії людства, бо людство у своїй злобі і ненависті розп'яло Свого Спасителя. Чому вони так вчинили? Бо злий дух цілковито володів і керував їх душами. Але сьогоднішній день також можна назвати - днем свободи, бо саме у цей день Ісус Христос переміг, звільнив нашу душу від полону зла і відкрив для нас Небо. Розважмо сьогодні, чого вартувало, яких терпінь довелося перенести Ісусові Христові для того, щоб визволити нашу душу з неволі. Муки Спасителя - то найкраще дзеркало, в якому можемо пізнати усю злобу гріха.

Для кращого розуміння мук Христа у Велику П'ятницю на хресті, повернімося трохи назад, пригадаймо про Його терпіння і переживання в Оливному саду, бо передсмертні муки розпочались саме з молитви в Оливному саду.

Вже була ніч, біля одинадцятої години. Спаситель по святій Тайній Вечері, що її спожив з апостолами, подався до Оливного саду. Пройшов потік Кедрон, полишив за собою Єрусалим, те місто, колись святе, тепер прокляте Самим Богом, бо воно збирає юрбу, на чолі з Юдою, щоб Спасителя, Справедливого і Невинного, віддати на несправедливий суд. Полишив ті місця, де диявол став господарем. Покинув той вибраний нарід, покинув Ізраїль і пішов в тихий Оливний сад, немов хотів показати, що розпочне свої муки поза Єрусалимом, не між жидівським народом, бо цей нарід не гідний бути свідком того найбільшого вияву любові Божої.

Той вхід до Оливного саду - то початок Його мук, то перший крок на Голгофу. Йшов добровільно, щоб Юда не довго його шукав. При вході у сад лишив Ісус Христос більшу частину апостолів, а з собою взяв лише трьох: Петра, Якова і Івана. Вони були свідками Його славного Преображення на горі Тавор і вони мали бути свідками Його найбільшого душевного терпіння. Дуже засмутився Спаситель, почав дрижати від напруження і промовив до трьох апостолів: «Смертельним смутком охоплена душа Моя. Залишайтеся тут і чувайте зі Мною» (Мт. 26.38). І відійшов декілька кроків, впав обличчям до землі і гаряче молився: «Отче Мій, коли можливо, нехай мине Мене ця чаша, однак нехай буде не, як Я хочу, а як Ти». Потім встав Христос, прийшов до апостолів, а вони спали. Збудив їх і каже: «Не можете ви молитися зі Мною, хоч одну годину? Коли хоч трохи любите Мене, коли милосердя маєте наді Мною, то не спіть, чувайте зі Мною, моліться, бо бачите, як смуток давить Мою душу, як Я страшно мучусь». Учні спали, годину не могли з Ним чувати. (Пор. Мт. 26.39-41). А Юда, той, що мав зрадити Ісуса Христа, ока не зажмурив. Він без відпочинку бігав від одних до других і збирав сторожу, щоб зрадити Ісуса Христа. Бачимо з цього уривку Євангелії, що добро робити нелегко, для цього потрібні зусилля. На забаву, на гріх люди все знаходять час і то забавляються до пізньої ночі, хоч рано мають вставати. Але раз на тиждень, в неділю, помолитися, чувати разом з Христом в церкві, попрацювати над спасенням душі часу не мають. Так воно все було. Ісус Христос сам сказав, що діти цього світу завдають собі більше праці над поповненням гріха, як діти святої віри над спасенням своєї душі.

Відійшов Ісус Христос від апостолів, впав на коліна, схилив голову аж до землі і знову молився: «Отче, як не може оминути Мене ця Чаша, то нехай буде Твоя Воля» (Пор. Мт. 26.41). Уявім собі яка страшна ця картина. Пан світла. Господь мій, у поросі землі бруднить Своє Найсвятіше Обличчя. Який то страшний тягар повинен бути, що давить плечі Того, що віддихом Своїх Уст цілий світ підтримує, коли Він не міг його далі нести, тільки повинен був впасти аж до землі, немов той хробак. О, яка то страшна Божа Справедливість, що від Самого Божого Сина вимагає такого пониження. І безмежний сум найшов на Його душу і великий страх перейняв Його кості і піт, змішаний з кров'ю, виступив на Його Тілі. Що значить та дивна і така сильна зміна? Що то значить, що Спаситель боїться смерті? Що ж за терпіння мучить так нашого Спасителя?

Перед усім страх перед майбутніми страстями. Як Бог, Христос є Всевидющий, Він чув і знав зовсім виразно всі терпіння, які повинен знести. Він відчув той гидкий поцілунок Юди, ті насміхи і глузування римських вояків, ті зневаги, всі удари і рани бича, терновий вінець, обпльовування Його Святого Лиця, ті цвяхи, хрест, біль, спрагу, те покинення Самим Отцем. О, то страшні речі. Сама думка про це в силі викликати найбільші страждання душі. Добровільно взяв на Себе цей кровавий страх перед смертю, щоб за нас покутувати, щоб нам хвилину смерті полегшити, коли страх перед нею витисне нам холодний піт на чолі. Христос тоді промовить: «Не тривожся, чоловіче, Я Своїми муками тобі Небо відкрив». О, як вдячні ми повинні бути Спасителеві за таку велику Його любов!

Мучив Його Святу Душу тягар гріхів цілого світу, який Він, невинний, взяв на Себе. Ця святість бачить в дусі всі гидкі гріхи цілого світу, почавши від Адама до останньої грішної людини. Та ж ми самі бридимось низькими вчинками, гріхами. А святий Спаситель повинен в душі оглядати страшні злочини грішників, ціле пекло зіпсуття бачити. Там наші гріхи стали перед Ним, і всі ті гріхи Христос взяв на Себе. Його Свята Природа так противиться цьому, що витікає кров з Його Святого Тіла. Мої і ваші гріхи були причиною Його страшних терпінь. Гріхи байдужості до Заповідей Божих і їх часте переступлення.

Ці думки не покидали Його під час хресної смерті. Найбільше мучили Його думки, що страсті і смерть будуть для багатьох без користі: «Положу Своє життя за рід людський. Виллю Свою Кров до останньої краплини, перенесу всі муки, які тільки призначив Мені Отець, але яка користь з Моїх мук? Я їх обмив з гріха, а вони стануть грішити наново. Я лишив їм Своє Тіло і Кров - а вони будуть їх зневажати. Я з любові до них помираю - а вони будуть більше служити дияволу та світові. Що за користь з Моєї Крові, що проливаю на хресті? Отче Небесний, але нехай не Моя, а Твоя воля буде».

Жив один батько, що втратив свою дитину. Ангел смерті взяв її душу до Неба. Батько сумує, ломить руки, мати заводить і непритомніє. Вони тішились нею, що вона виросте і стане порядною людиною на славу людям і родині. Але тут смерть краде їх скарб. Це великий біль. Але подумайте, може та дитина в Небі? Вони там на віки не розлучаться. За деякий час підуть за нею та зустрінуться на Небі, якщо помруть без смертельного гріха на душі. Однак плачуть і побиваються за своєю дитиною, яку мати своїми грудьми і своєю працею виховувала. А Ісус Христос втратив не одну, але мільйони своїх дітей, що сьогодні Своєю Кров'ю відкупив, а опісля Своїм Тілом годував. І втратив не на тиждень, не на рік, не на 100 років, але на віки. Чи є ваш біль більший у порівнянні до болю Ісуса Христа? Чи людина більше любить своїх дітей, ніж Спасителя? А чи багато є батьків, що дали б себе розп'ясти на хресті, щоб їх дитина жила, і то дитина така, що тільки проблеми родині приносить, що тільки затрудняє їх життя? Напевно, ні. А Ісус Христос це зробив. Він прийняв сьогодні смерть, як доказ Своєї Любові. Прийняв смерть за нас, грішних, бачачи усю нашу гріховність і недостойність. Саме біль втрати цих мільйонів, що не скористають з Його жертви, мучила під час хресної смерті. Тягар гріхів усього світу упав на Христа в цю мить і Він усе переніс, усе витримав, а так багато людей не забажає скористатися цим відкупленням і очищення. Як гірко Христу чути слова: «Мені вже церкви не треба, можу жити без церкви». Чи Кров Любого Спасителя, пролита сьогодні, має безплідно пройти біля нашого закаменілого серця? Чи Кров Любого Спасителя колись стане проти нас свідком, що буде кликати про пімсту до Божої Справедливості? Ні, мої дорогі! Ми не хочемо вже більше засмучувати нашого Спасителя своїми гріхами, заново розпинати Його своїми гріхами! Радше в Христі хочемо шукати допомоги в наших терпіннях, що трапляються у нашому житті. Наші терпіння в порівнянні до хресних терпінь Спасителя - це одна маленька краплинка в порівнянні до цілого моря. До кровавого поту молімося до Ісуса Христа у всіх своїх потребах. І тоді коли передсмертна тривога охопить нашу душу, тоді Спаситель не покине нас, не полишить нас, бідних грішників, а зішле з Неба Ангела-Хоронителя, щоб скріпив нас в останній боротьбі і щоб нас запровадив до Небесного Спасителя, що сьогодні помирає для того, щоб відкрити нам Небо. Амінь.

о. Василь Анин
"Сівач", березень 2010 Ч. 3 (126) рік 12

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону розп'яття Христа.

Джерело: www.ugcc.org.ua