Минулого тижня Конституційній суд Республіки Хорватія своїм вироком укинув гіперліберальні нововведення у хорватських школах. Суть цих нововведень зводилась до гіперсексуалізації дітей та виховання їх у дусі гендерної ідеології. Вже у 4-му класі учням мали пояснювати різницю між біологічною статтю (стать у класичному розумінні) та соціальною статтю (гендер, рід). Для цього вводили навіть таке дике поняття, як «чоловік з піхвою». А у 5-му класі передбачалося «просвітлення» дітей про те, що мастурбація корисна і бажана, у 6-му ж класі учні мали вивчати про нормальність порнографії, а в 7-му отримати переконання, що сексуальні збочення не є ні збоченнями, ні гріхом, а цілком нормальною сексуальною поведінкою. У 1 класі гімназії, що відповідає 9-му класові українських шкіл, учнів переконують, що сексуальні стосунки між 15-літніми прийнятні та нормальні, хоча хорватський закон це розглядає, як кримінальний злочин. Також учні зобов’язані проаналізувати якість порнографії та перебороти у собі стереотипи того, що суспільство на цей момент вважає нормальним . Тобто учні мають прийняти сексуальну ненормальність, розпусту, порнографію, сексуальні збочення як нормальні. У 3-му класі гімназії, що відповідає українському 11-му класові, учнів мали інформувати про «потребу» переривання вагітності та про владнання відносин у гомосексуальній «сім’ї».

І це тільки поверхневий огляд того, що планували ввести до шкіл, щоб виховати нове – і з культурного, і з морального погляду покоління. Фактично нове покоління мало повністю бути перебудоване у дусі деконструкції традиційних сімейних та моральних цінностей європейської цивілізації: ненормальне мало стати нормальним, неприйнятна суспільна поведінка – нормальною, а християнство з його моральними та етичними нормами мало стати чимось, що заслуговувало б місця хіба що в музеї.

Окрім цього, ліберальна хорватська влада, порушуючи усі норми хорватського законодавства та конституційні права власних громадян, накинула їхнім дітям щось, проти чого виступала суттєва більшість населення країни. Вирок Конституційного суду став фактично вироком гендерній ідеології, проголосивши її загрозою свободі віросповідання.

Звісно, як і годиться, світові ЗМІ не помітили цієї події. Адже для більшості з них сексуальні збочення і розпуста є частиною прав людини. Тому усякі новини, які свідчать про демократичне неприйняття ідеології гендеризму суспільствами, народами чи етнічними групами їх не цікавлять, а новини, які свідчать про тоталітарний характер гендеризму і його похідних, залишаються поза увагою світових інформаційних імперій.

Але, насправді, для європейських християн – це є великою перемогою і знаком того, що гендеризму як частині антихристиянської ідеології можна протиставитися, якщо організовано вимагати своїх прав.  Щобільше, прецедент у Хорватії дав християнам юридичні підстави для висвітлення гендеризму як ідеології, що порушує право на свободу віросповідання. Беручи до уваги, що  Нордійська Рада міністрів (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Ісландія) і прийняла рішення закрити Нордійський інститут гендерних досліджень, оскільки було доведено, що гендерна «теорія» є ненауковою, ба більше – є  звичайнісіньким шахрайством,  як рівно ж заяви Учительського Уряду Католицької Церкви про несумісність гедерної (родової) ідеології з християнським поглядом на світ, європейські християни, насправді, отримали дуже сильний аргумент у своїй боротьбі за власні права.

Черговою перемогою хорватів, але й фактично усіх європейських християн, а також й українських,  став збір підписів під вимогою проведення загальнонаціонального референдуму з питання про конституційне визначення  сім’ї як життєвого союзу одного чоловіка та однієї жінки. Попри зміну правил гри, до якої вдався ліберальний парламент, хорватам усе ж таки вдалося зібрати відповідну кількість підписів. Якщо їм щей вдасться ввести в конституцію це визначення – це буде черговою перемогою здорового глузду над ліберальним безумством, яке попри своє моральне та наукове банкрутство усе ще тримається при житті маніпуляціями ЗМІ та частини політичного і наукового істеблішменту. Сусіди хорватів, угорці, уже мають таке визначення в Конституції, окрім них таке визначення мають і наші сусіди – поляки, а також дві балтійські країни – Литва та Латвія. Що більше країн ЄС у своїх Конституціях матимуть такі визначення, то меншим буде засилля гендеристів у європейській політиці, науці та суспільному житті.

Адже попри увесь істеричний галас та звинувачення угорського уряду у фашизмі та порушенні прав людини, які у Європарламенті здіймали гендеристи, на чолі з відомим пропагатором педофілії, головою фракції зелених – Даніелем Кон-Бендітом, введення в Конституцію Угорщини визначення сім’ї як життєвого союзу одного чоловіка і однієї жінки не є порушенням європейських конвенцій. Щобільше, саме  пункт 12 Європейської конвенції про захист прав людини тільки традиційну сім’ю вважає таким правом, про гомо-«сім’ї» там не йдеться.

У реальності ґей-лобі та гендеристи, покликаючись на міфічні вимоги ЄС, які насправді є всього-на-всього незаконними маніпуляціями європейських лібералів, вводять в оману європейські суспільства, щоби впровадити культуру оперту на вседозволеності, повампіреному ліберальному фашизмі та християнофобії. Але це не є ані правдивим лицем Європи, ані реальними вимогами ЄС до країн-учасників цієї асоціації, чи тих країн, з якими ЄС прагне мати партнерські відносини. Тому реальне інформування європейських християн про дійсну, а не віртуальну реальність має бути одним з пріоритетів тих, хто прагне зберегти традиційну християнську культуру європейського континенту.

Християни мусять докладати усіх можливих зусиль, щоб інформувати свої суспільства про ненауковий, а ідеологічний характер гендеризму, та відсутність юридичних аргументів у лобістів ґей-руху. Інакше, використовуючи непоінформованість європейських мас, сексуальні та політично-суспільні збоченці й надалі просуватимуть у європейських країнах свої ідеологеми, які дегуманізують суспільство.

Попри тужливі крокодилячі сльози московського агітпропу і його помічників в Україні, попри тріумфалізм рожевих фашистів, Європа виявились значно здоровшою від свого ліберального бомонду: французи, незважаючи на поліційні репресії, не збираються змиритися з накиданням країні гомо-сімей; поляки, угорці, литовці й латвійці конституційно захистили традиційну сім’ю; скандинави проголосили гендерну ідеологію шахрайством; у більшості європейських країн триває боротьба проти гендеризму та витирання християнської культурної ідентичності. Європа, християнська і традиційна Європа, жива, і вона бореться за своє існування, подібно як здоровий організм бореться проти інфекції, що його атакує.

А що ж в Україні з її тотально хворим суспільством. В Україні гендеризм обрав стратегію тихого проникнення у суспільство, часто виставляючи себе борцем за рівноправність чоловіків і жінок в нашому суспільстві. Ця оманлива тактика, яку живлять постійні фінансові вливання не тільки закордонних фондів і фундацій, але й держави, уже по-тихому дає свої плоди. В Україні розвернуто широку мережу гендерних студій у різних наукових установах, і одними з центрів поширення гендерезму стали Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Донецький державний університет інформатики та штучного інтелекту, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська Академія», Національний університет «Острозька академія», Львівський національний університет ім. І. Франка, Житомирський державний університет ім. І. Франка і чимало інших.

За такого масового промивання студентських мізків вистарчить одного десятиліття, щоб гендерна ідеологія набула масового поширення в Україні. Хоча зараз українське суспільство не приймає ідеї про гомо-«сім’ї», за років десять вона має усі шанси стати цілком прийнятною для українського суспільства. Тому бити на сполох варто вже зараз.

Цьогорічні маніпуляції з проведенням/забороною ґей-параду в Києві, державне фінансування гендеризму, політичні ігри довкола закону проекту про дискримінацію не дають підстав очікувати спонтанного опору українського суспільства проти накидання йому гендерних ідеологічних проектів.

У нашому суспільстві більшість людей є банально непоінформовані про сутність гендерної ідеології, у традиційних церквах не має спеціалістів, які би були здатні дати для ЗМІ відповідний, адекватний, аргументований коментар про християнський погляд на деконструкцію людини, сім’ї і суспільства, які гендерна ідеологія просуває. На превеликий жаль, значна частина католиків, хоча інстинктивно відчуває небезпеку гендеризму, не знає про заяви Учительського Уряду Церкви стосовно цього питання. У цю невеселу суміш варто додати відторгнення здичавілої антигендеристської пропаганди догналівських та інших сектантів, яким вже вдалося усяку боротьбу християн з накиданням суспільству антихристиянської гендерної ідеології та просування ґей-«прав» зробити смішною, і ситуація дійсно виглядатиме зафарбованою у кольори веселки, але не як символу Післяпотопного Союзу Бога з людством, але як символу ґей-руху.

Свого часу ідеології ХХ ст. принесли стільки лиха народам тим, що обіцяли рай на землі та спокушали людину обіцянкою подолання обмежень людської природи, бо так само, як і сучасний гендеризм, опиралися на помилкових, в реальності антинаукових, постулатах та маніпулювали інформацією. Гендеризм – плоть від плоті ідеології, яка сексуальні збочення вважає нормою та заперечує Божественний сотворительський акт, як і кожна подібна ідеологія уже в самому початку свого поширення показує усі ознаки тоталітаризму. І саме від нас, а не від якогось вуйка чи цьотки з Гамерики чи Австралії, залежить, чи буде встановлено гомо-диктатуру, чи ні. Якщо ми хочемо опинитися у суспільстві, яке уже не утискатиме християн, а відкрито їх переслідуватиме, то продовжуймо і далі жувати інформаційну жуйку ліберальних ЗМІ і спокійно займатися таким рідним і зрозумілим для нас хатаскрайством.  

о.Орест-Дмитро Вільчинський