Важкі питання. Чому Папа беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом? :: КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ

Святі

Цей день в історії

Українсько-візантійський календар

св. Юлій І, папа;
іспов. Василій, єп. Парійський

Римський календар

св. Марко, апостол і Євангелист

1.Фактичне завершення ХVІІ Вселенського собору (Флорентійський) 1442 р.Б.

2. Папа Лев ХІІІ заснував Станіславську (тепер Івано-Франківську) єпархію УГКЦ 1885 р.Б.

Пошук на сайті:

Категорії новин:

Географічні теги:

Архів новин

Важкі питання. Чому Папа беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом?

13-02-2013

ПИТАННЯ: Чому Папа Войтила беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом? Якщо Папа помилився в цьому випадку, значить, це є аргументом проти непомильності Папи Римського.

ВІДПОВІДЬ: Кардинал Алойзій Степінац, архиєпископ Загребський, під час Другої Світової війни, при режимі Тіто, був засуджений до примусових робіт нібито за співпрацю з пронацистським рухом усташів Анте Павеліча. Однак справжня причина засудження була іншою: він відмовився очолити національну хорватську Церкву, що відокремилася від спілкування з Римською катедрою.

«Найстараннішими» і найсуворішиими постулаторами процесу беатифікації кардинала Степінаца мимоволі стали саме ті, хто в 1946 році проводив процес, названий Папою Пієм XII «сумним». Найперший і найлютіший обвинувач кардинала Яків Блажевич роки потому визнав, що над архиєпископом не було б жодного процесу, якби він проявив більше «політичної гнучкості». Степінацу просто-напросто потрібно було прийняти умови Тіто, а саме відокремитися від Римського Престолу. Про це розповідав Мілован Джилас, друга особа режиму Тіто, відомому хорватському скульптору Івану Мештровичу: «Ми не можемо терпіти його прихильність до Папи Римського. Відверто кажучи, і так думаю не тільки я, Степінац був засуджений без вини». Детальніші відомості історики мають ще від одного югославського комуністичного лідера, Володимира Поповича. Степінац - «безсумнівно, людина з сильним характером, бездоганний, твердий у своїх переконаннях. Якби він поступився хоча б по одному пункту, сьогодні він був би на свободі, а у нас стало б менше проблем», - говорив Попович.

Цей профіль святості накреслений «незалежними» і «незацікавленими» агіографами. Їх ствердження обеззброюють: вони рішуче спростовують ту чорну легенду, яка донині оточує особистість Загребського кардинала, обвинуваченого в пособництві фашистському режиму Павеліча і навіть нацизму. А його вчинки і слова на захист гнаних сербів і євреїв, вимовлені з єпископської катедри, відомі всім. 13 грудня 1946, через два місяці після оголошення вироку - воістину юридичного монстра, анульованого хорватським парламентом у 1992 році, - президент єврейської громади США Луїс Брайер заявив: «Цього великого діяча Церкви звинуватили у співпраці з нацизмом. Ми, євреї, це заперечуємо. Він був одним з небагатьох європейців, які повстали проти нацистської тиранії саме в той момент, коли це було найбільш небезпечно. Він відкрито і безстрашно виступав проти расистських законів. Після Його Святості Пія XII, він був одним з найбільших захисників євреїв, переслідуваних у Європі».

У 1994 році Амьель Шомрон, секретар Головного рабина Загреба в роки Другої Світової війни, свідчив, що «впродовж чотирьох років нацистської окупації архиєпископ Степінац допомагав євреям і захищав їх різними способами». Шомрон повідомив деталі, оскільки йому самому довелося пережити ці події: «Архиєпископ допомагав євреям, надаючи їм надійний притулок і захист у своїй офіційній резиденції в Загребі».

На Святій Месі беатифікації 3 жовтня 1998 був присутній - що буває далеко не завжди - Огніен Краус, президент Координаційного комітету хорватських єврейських громад. Його свідчення особливо красномовне: «Євреї Хорватії вдячні кардиналу Степінацу за те, що він зробив все можливе для порятунку людей, що належали до інших віросповідань, національностей і народів. Ми сподіваємося, що історія винесе свій суд над вчинками кардинала Степінаца». Ці слова звучать як відлуння єдиної заяви, зробленої Степінацем під час процесу-фарсу: «Якщо ви мене не виправдаєте, мене виправдає історія».

Всупереч деяким твердженням, що отримали популярність в Росії, історичні документи свідчать про те, що він врятував життя великому числу євреїв і сербів. На жаль, деякі висловлювання Степінаца часто виривають з контексту, повністю спотворюючи їх сенс. Тим не менш, саме блаженному Алойзію належать слова: «Кожна людина, незалежно від того, до якої раси і народу вона належить, несе на собі печать Бога-Творця і має свої невід'ємні права, які в неї не може самовільно відняти або їх обмежити жодна людська влада». І ще: «Роль і завдання християн - рятувати людей. Коли ці мерзенні й дикі часи пройдуть, ті, хто прийшов в нашу Церкву по вірі, залишаться. Решта ж повернеться в свої Церкви, коли небезпека мине».

Коли читаєш деякі статті про кардинала Степінаца як про пособника фашистського режиму і прихильника геноциду сербів, так і хочеться запитати у їхніх авторів: невже вони думають, що під час процесу беатифікації, який тривав близько 20 років, ніхто в Римській Курії не «помітив» в біографії, документах і записах Степінаца відомостей, що підтверджують його участь у злочинах, хоча б своїм мовчанням?

Зауважимо також, що в матеріалах, які очорнюють блаженного Степінаца, майже завжди йдеться не про його особистість, а про інших представників хорватської Церкви та хорватської політики. Так, серед них були і ті, хто зробив інший вибір, у всіх були різні стосунки з режимом. Але коли мова йде про моральну оцінку вчинків тієї чи іншої людини в процесі беатифікації, ця оцінка дається одній конкретній людині. Перш за все святість, мучеництво - це прояв у житті християнина його взаємин з Богом.

Блаженний кардинал Алойзій Степінац народився в Брезаріче Загребської єпархії (Австро-Угорська імперія) 8 травня 1898 року. Після здобуття початкової освіти, навчався у ліцеї при Загребській семінарії, але після отримання атестата був посланий на італійський фронт і взятий в полон в 1918-му. У 1919 році, повернувшись до Хорватії, поступив на аграрний факультет університету, але в 1924 році повернувся до підготовки до священства. Алойзій Степінац навчався в Римі, де в 1930 році був висвячений на священика. У 1931 році виїхав до Хорватії, де з січня 1929 правив король Сербський Олександр. Ситуація в Хорватії була важкою, оскільки влада прагнула будь-якою ціною викорінити католицтво на користь православ'я - державної релігії. При відсутності конкордату з Ватиканом, католики вважалися громадянами другого сорту і не користувалися тими ж правами, що православні.

Отець Степінац працював в Курії і став першим директором єпархіального відділення «Карітас». У 1934 році Папа Пій XI призначив молодого Степінаца - йому було всього 36 років - єпископом-помічником архиєпископа Загребського монс. Бауера. У 1937 році він змінив його на єпископській катедрі і незабаром очолив Югославську єпископську конференцію. У 1941 році Хорватія отримала незалежність в результаті нацистської політики під режимом Анте Павеліча, який, за прикладом Гітлера і Муссоліні, почав переслідувати меншини (євреїв, циган, сербів і дисидентів). Серби на території Хорватії опинилися в протилежній ситуації в порівнянні з попереднім режимом. Архиєпископ Алойзій Степінац відразу ж став на захист гнаних, заборонивши всякий процес проти православних, а також заборонивши їх перехрещення в разі переходу в католицтво. Архиєпископ Загребський звернувся з листом до Павеліча, умовляючи його не чіпати невинних сербів, а в листі від 20 листопада 1941р. закликав до «повної поваги особистості, незалежно від віку, статі, релігії, національності та раси».

Позиція в захист меншин, про яку він заявив публічно, викликала негативну реакцію німців. Один з представників режиму прокоментував: «Якщо б єпископ в Німеччині виголошував такі промови, він би не зійшов живим з катедри». Павеліч відправив до Ватикану делегата, щоб вимагати зняття архиєпископа з посади. 8 травня 1945 в Загреб вступили партизани Тіто, які почали систематичну війну проти релігії, заарештовуючи і засуджуючи до страти супротивників комуністичного режиму. 17 травня 1945 був заарештований і Степінац, проте 3 червня Тіто його звільнив з певною метою: він зажадав у архиєпископа відокремитися від Церкви і заснувати національну хорватську Церква.

Алойзій Степінац рішуче відмовився, що спровокувало нові спалахи переслідувань. Архиєпископ Степінац 22 вересня того ж року опублікував лист хорватського єпископату, в якому викривалась несправедливість гонінь на Церкву. Уряд відреагував посиленням гонінь, а у вересні 1946 року Степінац був заарештований, і близько місяця тривав процес на основі неправдивих свідчень і наклепів.

Ось деякі слова архиєпископа Степінаца зі стенограми суду:
«Я не був усташем і не присягав їм, як мене в тому звинувачують ваші чиновники. Хорватський народ виступав за створення хорватської держави, і я був би чудовиськом, якби не відчув биття пульсу хорватського народу, який перебував в рабському становищі в колишній Югославії. Ще раз повторю: для хорвата були неможливими просування по службі в армії або дипломатична кар'єра, якщо він не міняв віросповідання чи не вступав у шлюб з жінкою іншої віри ... Кожен народ має право на самовизначення - чому ж тільки хорватський народ повинен бути його позбавлений?»

За відмову створювати національну незалежну Церкву архиєпископ був засуджений до 16 років примусових робіт. У жовтні 1946 року Степінаца помістили в одиночну камеру, де він пробув до 1951 року, а потім помістили під домашній арешт в Крашіче. 12 січня 1953 Папа Пій XII звів архиєпископа Степінаца в сан кардинала, публічно виступивши із засудженням режиму, який заборонив архиєпископу бути присутнім на церемонії. В результаті Тіто розірвав усі відносини зі Святим Престолом. У 1953 році Степінац тяжко захворів, у тому числі поліцитемією, але з мужністю і терпінням переносив численні болі й негаразди. Архиєпископ помер 10 лютого 1960 року, молячись за свої переслідувачів. Після смерті поліція наказала знищити всі органи покійного, щоб перешкодити усілякому шануванню його смертних останків віруючими. З дня похорону Алойзія Степінаца 13 лютого 1960 року не припинялися паломництва в катедральний собор Загреба до його гробниці. Його молитовному заступництву приписують безліч чудес і зцілень. Процес беатифікації Алойзія Степінаца почався в Римі в 1981 році і завершився урочистою церемонією, проведеною в Загребі Папою Іваном Павлом II 3 жовтня 1998 року.

Наводимо уривок з листа кардинала Алойзія Степінаца, датованого 26 березня 1958 і адресованого єпископові Скоп'є монс. Цекаде.

«Краще померти тут, ніж створити враження, що Церква йде на поступки, причому всього лише через здоров'я убогого єпископа. І не сумнівайся, що ця звістка розійдеться швидко, щоб ввести народ в спокусу, в оману. Той, з ким вчинили вкрай несправедливо, тепер, на їх думку, повинен просити про милість, щоб показати їх правоту, а не Церкви, коли вона піднімає свій голос проти їх неправди (...). ... Дуже прошу тебе - будь твердим у сподіванні про майбутнє нашої Церкви. Навіть якщо я тут помру, віддам охоче моє життя за Бога і за Католицьку Церкву. Молю Бога кожен день, щоб сто разів померти, ніж змусити народ засумніватися через мій найменший прояв слабкості. Бог ніколи не може бути переможений».

З приводу згадки у запитанні поняття непомильності Папи, зауважимо - абстрагуючись від випадку зі Степінацем - що беатифікація як така не відноситься до сфери непомильності Папи Римського. Беатифікацією благословляється публічне вшанування того чи іншого прославленого. До сфери непомильності Папи відноситься канонізація - остаточна сентенція, що пропонує загальне вшанування.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань - – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

Читайте також:

Теги: Суспільство Церква Ватикан Хорватія