//

У Гошеві розпочались реколекції для мігрантів та їхніх родин

Час повернутися обличчям до себе. Час побачити і виставити пріоритети. Час затриматись і – подякувати. Усяке добро своїм підґрунтям за основу має Бога.


Українська Греко-Католицька Церква першою підняла питання  міграції як проблему і надалі активно та діяльно працює у цій сфері. Перші кроки духовного опертя та згуртування української громади за кордоном, зокрема в Італії, були непростими, однак жертовне служіння наших священиків стало початком нового погляду на проблему міграції. Саме УГКЦ доклала вагомих зусиль для того, щоби праця з мігрантами за кордоном і тими, хто повернувся, набула більш скоординованого характеру.


Як зазначає о. Василь Поточняк: «Пасторально-місійний відділ УГКЦ покликаний у січні 2009 року. За увесь той рік ми, можна так сказати, намагались познайомити місійну працю УГКЦ з усією Церквою. 2010 рік став стартовим у стабільному напрямку та розвитку місійного життя Церкви. Перебуваючи у процесі такої внутрішньої організації, ми вже тепер можемо надавати душпастирську опіку, а це є основною метою нашого відділу – будити місійного Духа в Церкві, заопікуватись кожним греко-католиком, де б він не перебував на земній кулі».


На Івано-Франківщині у с. Гошів Долинського району, у монастирі  Сестер Пресвятої Родини (далі СПР), з 7 по 10 квітня тривають реколекції, які вперше, з ініціативи Пасторально-місійного відділу УГКЦ, організовано для мігрантів, їхніх родин та всіх охочих, «щоб, – як зауважив у своїй вступній духовній науці о. Олег Чупа – референт Самбірсько-Дрогобицької єпархії у справах мігрантів та іммігрантів, – дати собі відповідь на запитання: «Чого, чи що ми шукаємо? Чи шукаємо взагалі?».


Реколектант торкнувся самого поняття «реколекцій», сенсом яких є «зібрати» розбиту людину, а також звернув увагу на помилки, наголосивши, що «для історії помилка людини залишається, але, через таїнство Покаяння, в Божій Книзі Життя цієї помилки уже немає». Також в контексті загальної теми реколекцій – «Щоденне  духовне життя християнина» – закликав усіх до роздумів у святій тиші над метою свого життя.


Ставлячи запитання: «Чого я шукаю в житті, і чи я шукаю взагалі?», – ми від банальних, дешевих речей, переходимо до внутрішніх. «Святі завжди шукали», – зауважує отець. – Людина хоч і зустрілась з Богом, але шлях до Нього і надалі шукатиме усе життя. Бог також шукає людину і в якийсь момент, коли дух людський готовий Його сприйняти – ми переживаємо стан, котрий називаємо благодаттю. А це може бути у різних обставинах та моментах нашого життя, часом і не зовсім позитивних», – підсумовує  у своїй вступній науці отець. Рефреном до цих слів став вислів одного із учасників реколекцій: «Нас до Бога привела Італія».


Дороги, якими ходимо, навіть далекі заробітчанські шляхи у Божому провидінні є можливістю, і для кожного це своя, і чи не єдина можливість зустрічі з Богом. У пості потрібно «ходити», щось у собі змінити, а змінивши, – рухатись із цими змінами далі.


Повідомила Іванна Рижан

Довідка:


Монастир Сестер Пресвятої Родини, (СПР), знаходиться у селі Гошів Долинського району на Івано-Франківщині. Місія: катехизація дітей та молоді; праця в захоронках, сиротинцях при школах. Сестри активні у місіях на Східній Україні (Чорнобиль, Суми, Херсон), в Закарпатті і серед української діаспори на теренах колишнього «совєтського» союзу (Естонія, Казахстан, Росія).


З історії: Сестри Пресвятої Родини оселилися у с. Гошеві у 1912 році. На час ліквідації УГКЦ у 1946 р. нараховувалося 78 сестер у 20 домах Львівської, Станіславівської та Перемиської єпархій. У підпіллі сестри займалися приготуванням дітей до Першого святого Причастя. Активно діяли у період легалізації УГКЦ. На сьогодні у монастирі проживає 8 сестер.


Загалом у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській єпархіях працює 85 сестер, з них 3 новички та 2 кандидатки. Також сестри ЗСПР живуть в Італії та Канаді.