Новий тиждень українські греко-католики розпочати празником святого Йосафата Кунцевича. Свято як свято, але його символічне значення для властиво українських греко-католиків є значно більшим, аніж на перший погляд би це можна було бачити з церковної відправи. У певному сенсі особа святого Йосафата Кунцевича до сьогоднішнього дня залишається символом усієї спільноти українських греко-католиків. Можна, щобільше, твердити, що саме св. Йосафат Кунцевич є виразником греко-католицької ідентичності Київської Церкви.

Церква, яка кров’ю чисельних мучеників заплатила за збереження тієї єдності, яку християнство мало у своєму першому тисячолітті, неначе знайшла своє самовираження у цьому синові стародревньої Волинської землі. Покладання його мощів у престіл св. Василія Великого в базиліці св. Петра в Римі стало правдивим потвердженням католицькості й православності Київської Церкви.

Сьогодні, як зрештою й завжди, і св. Йосафат і Церква, Яка його зродила, є каменем спотикання для християн, які перебувають у розколі. Ненависть розкольників до цього святого може рівнятися хіба з ненавистю щодо Церкви, Яка перебуває у святій Єдності. І це не тільки релігійна, але, щобільше, – це світоглядна та екзистенціальна ненависть. Так ненавидять хіба тих, від кого на підсвідомому рівні відчувають загроженість власної ідентичності, і в яких бачать доказ помилковості власного світоглядного вибору.

Ікона св. Йосафата Кунцевича діє як червона шмата на бика також і на тих католиків, які уже до певної міри затратили свою ідентичність і готові за ради примарного успіху діалогу з християнами, що перебувають поза єдністю з Вселенською Церквою, зректися власної ідентичності, підлаштовуючись під їхні вимоги. Однаково св. Йосафат дратує і тих, хто б зовсім відмовився від пошуків реальних шляхів осягнення єдності християн. Адже його успішність у приверненні розкольників до Єдиної Святої Католицької й Апостольської Церкви, його туземна місія чітко показує потребу пошуку і осягнення цієї єдності.

Українські греко-католики часами говорять про пошук власної ідентичності. І таким шукачам можна щиро і відверто поспівчувати. Адже ідентичність не є щось таке, що шукають, – ідентичністю живуть. А ті, що шукають ідентичність, зазвичай ніколи не здатні її знайти. Позаяк вони зрікаються власної ідентичності й бродять у лабіринтах чужих ідентичностей, і не здатні прийняти їх, бо ці ідентичності за своєю суттю є чужими для них. Такі люди часто стають чужими для своїх і залишаються чужими для чужих.

Але у подібному стані сьогодні перебуває практично весь європейський континент. Відкидаючи своє юдео-християнське коріння, вирощені на родючому ґрунті греко-римської спадщини європейські еліти заплутались у трьох, ними ж таки вигаданих, соснах мультикультуралізму, політкоректності й секуляризму. І з боку виглядало би це дуже смішно, коли начебто дорослі й освічені люди блудять поміж цими трьома соснами. Але їхні блукання, на превеликий жаль, відбиваються на житті кожного мешканця європейського континенту. Народи, які зросли на християнських основах, позбавлені природного дотоку живильних соків християнської ідентичності й самобутності, хиріють, перетворюючись на бліду тінь своєї колишньої життєвості.

Виступаючи під час XIV Конгресу мадярських католиків, який був присвячений темі «Надія і відповідь християн на кризу», прем’єр-міністр Республіки Угорщина Віктор Орбан  заявив, що «Криза в Європі не безпричинна. Вона викликана легковажністю і халатністю лідерів, які ставили під сумнів християнське коріння. Саме ці корені згуртували Європу, зміцнили її сім'ї та робочі місця. Християнські цінності були старою континентальною економічною силою».

Мадярський прем'єр-міністр зазначив, що в християнській Європі криза неможлива: «Християнська Європа стежила б за тим, щоб кожен євро не був витрачений даремно. Християнська Європа не дозволила б країнам тонути в рабстві кредитів».

Віктор Орбан, який сам є протестантом, вважає, що саме «протестантська реформація» відкрила еру лихварства і жадібності, через що сума кредитів перестала визначатися способом, що враховує моральність. Крім того, він підкреслив, через «заходи жорсткої економії», які Євросоюз ввів у Греції та Італії і наслідком яких стало повсюдне безробіття, політичні лідери відмовилися від «людського аспекту» економіки для того, щоб стримати збільшення національних боргів, накопичених соціалістичними країнами за останні сторіччя.

Фактично – можливо, і не плановано – Віктор Орбан назвав коріння тих трьох сосон, в яких заплуталися європейські еліти – це протестантизм.

Так, істиною є те, що протестантська етика, як її добре описав Макс Вебер, стала рушієм європейської жадібності до збагачення і спричинилася багато в чому до економічного та технологічного розвитку Європи і Америки, але  закономірний розвиток такого світосприйняття, доведений сучасними європейськими елітами до їхнього логічного умоглядного завершення – гіперлібералізму, політкоректності, мультикультуралізму, секуляризму – виявилися руйнівними для європейської цивілізації. Диявол, у геніальній інтерпретації американського актора Аля Пачіно у фільмі «Адвокат диявола», проголошує себе єдиним, правдивим і повним гуманістом. І в цьому також є сенс. Адже людина, позбавлена спасительної віри в Бога, оперта на ідеалах гуманізму, спочатку саму себе ставить на місце Бога, а потім диктатора (історія ХХ століття є цьому достатнім потвердженням). Тому й сьогодні Європа, яка танцює поміж трьох сосон, має усі шанси звалитися у прірву небаченої до тепер диктатури.

Сьогоднішня європейська світоглядна парадигма і є властивою причиною деградації Європи. Суспільна мораль, збудована сучасною євроелітою, може не тільки сама розвалитися, але й потягнути за собою у прірву усі європейські народи. Існує цілком реальний шанс, що на дні цієї прірви європейців очікує дуже неприємний сюрприз – Диктатор.

Можливо, саме тому переосмислити європейську модель розвитку та активізувати зусилля у галузях освіти, науки і досліджень, закликав у Брюсселі кардинал Рейнхард Маркс. За словами кардинала Маркса, ми є свідками проблем європейської моделі розвитку, наш континент в умовах нинішньої кризи часто розглядають як хворий. В умовах багатьох конфліктів навколо скорочення природних запасів, продуктів, води, родючої землі і чистого повітря, у Європи є шанс взяти на себе ініціативу, пропонуючи «модель зростання, яка захищає природні ресурси». Проте найперше – Європа мусить переосмислити свій спосіб життя «і переглянути критерії достатку», – сказав митрополит Фрайзінга і Мюнхена.

Тільки переосмислення власної спадщини і повернення до свого християнського коріння здатне допомогти Європі одужати і розплутати «головоломку» трьох сосон.

Властиво у цьому сенсі й українські католики обох обрядів покликані своїм свідчення і молитвою дати нагоду Європі врятувати саму себе. Святий Йосафат за своє свідчення заплатив власним життя. Чи готові ми заплатити значно меншу ціну за своє власне свідчення віри? Це фактично те питання, від якого в кінцевому результати залежить не тільки доля нашого народу, нашого європейського континенту, але й наша особиста вічна доля – вічне прокляття в пеклі чи радісне перебування у домі Небесного Отця.

о.Орест-Дмитро Вільчинський