"У нас є одна добра знайома сестра-монахиня. Вона подзвонила і сказала, що Святослава вибрали главою Української греко-католицької церкви. Своєї реакції вже не пам'ятаю. А жінка стояла біля вікна і плакала. Я її почав заспокоювати, бо має трохи проблеми зі серцем. Мені ще й досі не віриться, що син обійматиме таку посаду", — розповідає Юрій Шевчук, 66 років.

Спілкуємося з батьками новопризначеного глави УГКЦ Святослава Шевчука, 41 рік, у суботу, 26 березня, напередодні його інтронізації.

Шевчуки живуть на околиці міста Стрий на Львівщині. Мають одноповерховий цегляний будинок. На подвір'ї бігають бельгійська та німецька вівчарки. У коридорі висить ікона Богородиці з Ісусом. Перед нею горить лампадка.

— У нашій родині і по моїй лінії, і по чоловіковій мали бути священики. Але тоді були тяжкі часи, тому вивчитися їм не вдалося. Батько Юрія служив лісничим у Блаженнійшого Андрея Шептицького, — 63-річна Віра Шевчук, мати владики, проводить у вітальню.

Віра Шевчук 45 років викладає в місцевій музичній школі. Юрій Іванович у  політехнічному інституті вивчився на радіоінженера. До 1985-го працював на залізниці у Стрию. Потім до пенсійного віку був директором телеательє.

У подружжя є молодший син Всеволод, 30 років. Із дружиною Галиною він живе в батьківській хаті. 12 березня Всеволода висвятили у священики. Церемонію у Стрию проводив його брат.

— У дитинстві ми ніколи не билися. Часто він мене малим до школи відводив. То багато моїх однокласників казали: "Ого, який у тебе молодий тато", — згадує Всеволод.

— Мені його класна керівничка розповіла, що просив її нікому не розповідати про брата. Мовляв, йому завидували б. У класі було багато дітей, в яких не було братів чи сестер, — говорить Віра Шевчук. — Колись склала собі обітницю, що коли народиться друга дитина — віддам її на служіння Богу. Всеволод у 16 років сказав, шо хоче вчитися на священика. Закінчив Стенфордську семінарію, потім у Вашингтоні університет. У нього аналітичний склад розуму, добре знав математику, інформатику. Хотів женитися, тому повернувся в Україну. А Святослав відмовився від одруження. Йому сказали, що церква покладає на нього великі надії. Запропонували поїхати за кордон. Умова була, щоб не одружився.

Віра Василівна гортає сімейний альбом. Показує фото 9-річного Святослава.

— О, це він екзотичних голубів розводив. Голуби — то було його перше справжнє захоплення. На стриху, де тепер гараж, була голуб'ятня. Але після школи пішов у медичне училище, то всьо занепало.

— На шість років хотіли йому купити гарний подарунок, — додає батько. — Святослав мріяв про ровер, але ми купили фотоапарат "Зеніт". Він тоді був дорожчий за ровер. Він ходив із ним, знимкував всьо. Коли відзняв першу пльонку, цілу ніч разом друкували фотографії.

Навчався Святослав Шевчук у місцевій школі №10.

— У школі його садили з проблемними дітьми. Він їх навертав, — говорить Віра Василівна. — Одного разу приходить додому і каже, що бився. Виявилося, шо один його колєга дуже його зачіпав. Коли вдарив, то син вже не втерпів і дав відсіч. На коридорі навколо них утворилося коло. І учні, й учителі за ними дивилися. Ніхто не розбороняв. Після того випадку до нього вже ніхто не чіплявся.

Одну з кімнат займає бібліотека. Це кабінет Святослава Шевчука. На полицях багато релігійних книг іноземними мовами.

— Колись любила читати. Якшо дівчата купляли мальовидла і духи, то я книжки, — сміється. — Святослав із різних країн привозить купу книжок. Знає іспанську, англійську, польську, старослов'янську, грецьку, італійську. Дуже ше хотів навчитися німецької, але бракло на то часу. Уміє нею читати, але не має словникового запасу.

Батько розповідає, як після медучилища сина забрали служити до Луганська у вище авіаційне училище.

— Якось приїхав туди до нього на день народження. Наш поїзд в аварію попав. Але зі мною все було добре, мій вагон тільки з рейок зійшов. У такому стресі мене привезли в часть. Коли залишилися сам на сам, Святослав сказав: "Тату, я мрію попасти за границю на навчання. Буду на бетоні спати, воду пити, а вчитимуся".

Павло ПАЛАМАРЧУК

Джерело: gazeta.ua